Коріння роду – у великому селі
Коли Андрій Євсейович Манько 70 років тому з’явився на світ, його рідне мальовниче село Велика Севастянівка, яке бере свій початок у XVII сторіччі, було дійсно великим.
Коли малий Андрійко пішов до школи, батько Євсей Васильович і мати Ганна Андріївна особливу увагу приділяли його навчанню. Самі, часто не дуже освічені в ті часи, батьки спонукали своїх дітей до науки, робили все, щоб ті до світла тягнулися, були вченими людьми.
У селі були початкова та середні школи. Андрій дуже добре вчився, любив, здається, усі предмети, а вчителів так поважав, що й нині, згадуючи їх імена, говорить про них, як про святих. Дійсно, тоді вчителі як кращі представники інтелігенції держави мали надзвичайну авторитетність і пошану.
Хлопчик змалечку охоче допомагав батькові й матері, мріяв залишитися працювати у селі, яке любив всією душею. Подорослішавши, після закінчення десятирічки, юнак пішов трудитися у колгосп. Без всякого сумніву, при своєму серйозному ставленні до роботи і безмежній любові до землі, він зміг би добитися великих трудових успіхів і чесною працею прославити свою рідну Велику Севастянівку. Та доля приготувала йому іншу стезю.
Трудовий шлях − приклад для наслідування
Усе склалося по-іншому. Ім’я Андрія Євсейовича Манька стоїть нині в одному ряду із відомими земляками.
Усе трудове життя ювіляр віддав Уманській дослідно-селекційній станції інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України. Цю наукову установу в Україні та й у світі знають у тому числі й по працях Андрія Євсейовича Манька.
Після служби в армії, у 1970 році, Андрій поступив на заочне навчання агрономічного факультету Білоцерківського інституту і прийшов трудитись у селекційну станцію.
Кроки професійного зростання були досить впевненими. Технік, науковий співробітник, старший науковий співробітник.
Андрій Євсейович Манько – заслужений винахідник України (Указ Президента України №1677 від 30 листопада 2005 року), член академії НААН України. Він − автор 37 високопродуктивних і якісних сортів та гібридів сільськогосподарських культур (цукрових, кормових та столових буряків, цикорію коренеплідного), 112 ліній і компонентів, які беруть участь у компонаризації. Упродовж останнього десятиліття минулого сторіччя ці культури займали майже половину посівних площ України. А уманський селекціонер Андрій Манько разом із співавторами їздив за кордон, зокрема в Китай, навчати іноземних аграріїв вирощувати цукрові коренеплоди.
Будучи справжнім і щирим патріотом своєї держави, А. Є. Манько один із своїх нововиведених сортів цукрових буряків найменував «Український», про що Державна комісія України по випробуванню та охороні сортів 1987 року видала селекціонеру авторське свідоцтво №8 на підставі повноважень, наданих Урядом України.
Андрій Євсейович був членом всеукраїнської комісії по сортовипробуванню, успішно займався розширенням гібридів цукристих коренів по Україні та селекцією й стійкістю рослин до захворювань. Вчений селекціонер є автором та співавтором методик по вирощуванню цукрового буряка. Він причетний до поступального розвитку вітчизняної аграрної науки, з урахуванням різнобічних особливостей складного історичного періоду країни.
Взаємопідтримка − найперше правило родини Маньків
Рідні шкодують, що все життя ювіляр віддавав роботі, а мало уваги приділяв своєму здоров’ю, тому нині часто хворіє. Оберігати від негараздів і підтримувати один одного — найперше правило родини Маньків.
Ювіляру пощастило мати гарну сім’ю, яку створили зі своєю односельчанкою Ганною Іванівною (у дівоцтві Окунь). Побравшись у 1968 році, через все подружнє життя несуть своє щире кохання і відданість один одному. Вони − друзі, вони – вірність і моноліт, вони – турботливість і ніжність. Андрій Євсейович впевнений, що його досягнення – це і дружинина заслуга. Добре, коли тебе оточують люди, які розуміють, допомагають та спонукають тебе до творчої праці.
Ганна Іванівна – жінка інтелігентна і віддана, благородна і сильна, незважаючи на не дуже міцне фізичне здоров’я. У родині жартують, що для глави сімейства існує така номерна градація пріоритетів: на першому місці – дружина, далі ідуть донька, син та внуки, а слідом – буряки, і вже потім – зять із невісткою. Ніхто на це не ображається, бо так воно і є.
Діти – гордість і втіха
Любов батьків один до одного донька Тетяна та син Олександр відчували завжди. Вони змалечку пізнали щастя і суперкомфорт батьківського дому. «Батько і мати – два сонця гарячих» – співається у пісні і це воістину про подружжя Маньків.
Батько ставив своїм дітям високу планку у навчанні, виховував строго. Завжди дуже цікавився їх проблемами. Коли перевіряв уроки, донька і син дивувались і були впевнені: «Батько знає все!» Проте, незважаючи на незаперечний авторитет, батько давав можливість дітям робити свої помилки, не ганив і не сварив із будь-якого приводу, але повсякчас підтримував. Вчив, що сумнів – це невпевненість у собі, яка зупиняє всі мрії і починання, тому не слід сумніватись, коли чогось прагнете в житті. Якщо в людини є віра в себе, бажання до життя і вірність справі, якою вона займається, вона переверне гори. «Якби я сумнівався, – повчав батько, – то нічого у мене б не вийшло».
Їм завжди хотілося наслідувати батька і матір, вони виросли щиро вдячними своїм батькам, які змалечку наповнювали їх серця добром і любов\’ю. Донька Тетяна Небикова – відоме в місті Умань ім’я. Вона – талановитий учитель (лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року»), про яких кажуть «Від Бога». Син Олександр Манько також захистив кандидатську дисертацію. Загалом уся родина тягнеться до науки: зять Михайло Валентинович Небиков – кандидат сільськогосподарських наук, працює у дендропарку «Софіївка», невістка – педагог у школі. Старший внук Юрій складає комп’ютерні програми, а внука Юля закінчила медичний факультет № 1 (лікувальна справа) Вінницького медуніверситету і допомагає людям.
Виконав усі чоловічі заповіді
Андрій Євсейович Манько нині вже на заслуженому відпочинку, але й далі проживає цікаве життя, наповнене цікавими подіями і зустрічами. Організований, діяльний та ініціативний, він не сидить без діла — займається своїм хобі. Має краплинну пасіку, чудовий особисто вирощений фруктовий сад. Про таких як Андрій Євсейович кажуть: виконав всі заповіді: побудував власний дім, виростив дітей і посадив сад.
Велика втіха – спілкування із друзями, колишніми колегами, із однокласниками Великосевастянівської школи (зумів їх зібрати на зустріч більше десяти років тому і тепер залюбки спілкується зі всіма). Він той, хто вміє слухати, тому з ним радяться. Бувають дні, що у домівці ветерана цілий день не змовкають дзвінки. Це справжнє людське щастя. Ювіляр щасливий за дітей та внуків, за вільну Україну, мальовничу Умань і за місце батьківської колиски − Христинівщину
Олександра Ткач
