Старий Новий рік: скрізь і у нас

Дата: 14-01-2018, 09:07

Старий Новий рік: скрізь і у нас
Серед парадоксів нашої країни найневиннішим видається той, що Новий рік ми зустрічаємо ще до Різдва. Щоправда, відтепер – тобто з 25 грудня минулого року – й так зване «католицьке» Різдво в Україні є офіційним святом із вихідним, але ж знаємо – допоки нововведення стануть традицією, збіжить чимало часу. Тож, як сказав політичний класик, – «маємо те, що маємо». І аби не образити долю, ми гідно вшановуємо сили небесні та земні. І на європейський лад, і на наш слов’янський, як за новим стилем, так і за старим, а потім ще й «по-східному», у кого здоров’я вистачає.

100-річчя календарної реформи
Тож, як би це не дивно звучало, а Нових роки у нас два: 1 січня та 14-го. Наше літочислення вираховується за новим стилем, а за старим усі події відбуваються на 13 діб раніше. Це «стало можливим» завдяки більшовицькій реформі календаря, коли після відповідного декрету слідом за 31 січня 1918 року зразу настало 14 лютого. Усе б нічого, та зі звичним новоріччям люди прощатися не захотіли. Але не придумали нічого ліпшого, як назвати «ще той» Новий рік Старим. Та власне, а що тут придумаєш?
Ще 14 січня відзначають День святого Василя, якого дуже шанують християни. Народився він у Кесарії Кападокійській. Як надзвичайно обдарований, ще молодим зажив авторитету серед учених мужів. Його товаришем був Григорій, названий пізніше Богословом. Чоловіки заснували монастир, написали «статут чернечого життя», якого й нині дотримуються ченці. Увесь свій статок Василій витрачав на бідних, зокрема – на заснування лікарень та притулків для знедолених. Помер Святитель 14 січня 378 року, тому саме цього дня у храмах відправляють урочисті служби не честь Василія Великого. Але не слід вважати Старий Новий рік і церковне свято «одним і тим самим». Просто після згаданої реформи дві дати збіглися у часі, а більше їх нічого не поєднує.
До речі, наразі представники православної церкви не збираються вносити змін у чинний для них календар. Але різниця між Юліанським і Григоріанським календарями збільшується з кожним сторіччям, і якщо наш екстремальний світ проіснує до 2101 року, то Різдво Христове відзначатиметься не 7 січня, а 8-го, а Старий Новий рік пересунеться на наступну ніч з 14 на 15 січня.
Чимало людей вважають, що святкування архаїчного новоріччя – суто наш «винахід». Насправді це не так. Окрім тих пострадянських республік, де сповідують православ’я, традиції зустрічати Старий Новий рік збереглися у Сербії, Чорногорії, Македонії, Болгарії та навіть деяких кантонах Швейцарії. Окрім цього, традиція живе в українській діаспорі, а це, як ви розумієте, вже зовсім інша «географія».

Старий Новий рік: скрізь і у нас


«Новогодіє» по-черкаськи
Сьогодні з російської мови цей термін практично зник (зате наше «новоріччя» прижилося), а між тим перші вітальні листівки зі святом це слово обов’язково містили. З’явилися такі в останній чверті ХІХ століття, коли, власне, у міщанський побут увійшла традиція зустрічати Новий рік як окреме свято. У заможних черкаських родинах прикрашати ялинку почали вже дещо пізніше, у перші роки нового ХХ століття. Таких налічувалося лише кількадесят на 40-тисячне місто, тож ще й якихось років 100 тому новорічна красуня в помешканні все ще була неабиякою дивовижею.
Попри те, що місцеві заможники – тобто переважно купці та грабарська еліта – вже могли чимало собі дозволити, наряджати її справжніми скляними іграшками з Німеччини та Бельгії все ще вважалося забаганкою надто витратною. Тому такими слугували домашні солодощі: шишки, бурульки, зайчики й таке інше. Фігурки випікали з пісочного тіста і загортали у золотаву чи срібну фольгу. Те саме робили і з горіхами. Тоді найбільшим «шиком» вважалися мандарини. Попервах пару фунтів (близько кілограма) цих екзотів коштував тут до 20 рублів, а це за цінами черкаського базару – десь отак 3−4 індики тушкою.
У наряджанні ялинки існували певні правила, насамперед обґрунтовані практичною доцільністю «з поправкою» на дітей. Біля стовбура у мотузяних мішечках висіли саме мандаринки (туди важче було дістатися), на нижніх гілках – печиво, вище – цукерки. Ближче до 1910 року до повітових Черкас із Києва почали завозити вироби тамтешніх мануфактурників: прикраси з паперу, тканини, вати, пап’є-маше. І тільки після Першої світової війни в Росії відкрилися підприємства з виробництва скляних прикрас.
Долучитися до новомодного свята усім «сословіям» допомогли згадані вже листівки. Рукописні вітання дозволили міщанам середньої руки, або й біднякам, надто не витрачаючись на подарунки почуватися причетними до події. Картки з тематичним малюнком зазвичай вручали особисто, а не відправляли поштою. За кілька років, коли російські підприємці-поліграфісти відчули зиски від друку новорічної кореспонденції, у сім’ях уже назбиралося по кілька десятків листівок-поздоровлень. Сьогодні такі є дорогими предметами колекціонування, тож за оригінали філокартисти готові викласти чималі суми.

Старий Новий рік: скрізь і у нас


Пристрасті за «кесарійським поросям»
Напередодні Нового, 1912 року на місцевих базарах стрімко злетіли ціни на молочних поросят. Якщо раніше за тушку на кілька кілограмів правили до 25 рублів, то тепер менше ніж із півсотенною й не підходь. А все мода. Губернська столиця їх «розсмакувала» та перевела в розряд «новорічних символів» (щось схоже на теперішній салат олів’є). Але оскільки все відбувалося хоч і перед Новим роком, та не без Василя, то страву назвали «Поросям по-кесарійськи». Загорнутий у цупкий папір «символ» під пахвою власника дебелого кожуха – то таки був «статус»!
Певною мірою Новий рік вирівнював «сословія», адже селяни, міщани, бідняки та заможники на Щедрий вечір однаково сідали за святковий стіл, який мав символізувати майбутню заможність господаря та його родини. Хоч би й на борг брати довелося, а той стіл мав бути якнайбагатшим. Саме таке трактування свята було запозичене у німців і голландців ще за часів Петра І. Вважалося, що на столі має знайти своє місце все, чому годиться водитися у господарстві.
У центрі ставили велику тацю з отим самим поросям. Але це ще не все: великі гурмани робили з нього те, що в наші дні називається «повний фарш», але в прямому значенні. Спочатку в крупні оливки вкладали шматочки риби. Своєю чергою, вони ставали начинкою для випотрошених жайворів, а тих клали у жирну куріпку, а її – у фазана. І аж останньою оболонкою для того начиння слугувало порося. Ну що це, як не збочення? Утім, таку новорічну «матрьошку» могли собі дозволити не десятки містян, а одиниці. Зазвичай навіть «батьки міста» вдовольнялися звичайною гречаною кашею, якою й начиняли свійську живність.
Але на загал навіть у найуспішніші «царські» часи міщанська кухня не вирізнялася претензійністю. Навіть у будинках знаті на новорічному столі були квасні огірки, засолені гриби, салати з редьки і капусти, квашені кавуни та інші різносоли. Усе це споконвічне частування «гармонійно» поєднувалося із французькими, іспанськими та італійськими винами, морозивом, фруктами та колоніальним шоколадом.
Судячи з рекламних оголошень черкаських гастрономій, ще до початку минулого століття місцева еліта скуштувала анчоусів, омарів, сардин. Проте імпортні морепродукти в наших краях шанси мали невеликі. Дніпро давав місту стільки звичної за смаком та поколіннями улюбленої риби, що «Рибний ряд» був відведений в окреме торжище. А що може бути ліпшим за карасів у сметані, фаршированої щуки чи самодостатніх у кулінарному сенсі линів?
Та як би не намагалася знать копіювати столичні манери, відсотків 90 населення зустрічали Новий рік по-старому: з Меланкою, рядженими, щедруваннями-засіваннями...

Меланкувати – не ялинку наряджати
Наступний парадокс свята спричинений щільним нашаруванням нових традицій на старі. 13 січня церква відзначає суто релігійний день Святої Меланії. Однак, як зазначають етнографи, він збігається зі святом Маланки, історія якого сягає дохристиянських часів. Усупереч християнським канонам, воно супроводжується лицедійством: переодяганням, використанням «ідольських» масок та костюмів. У прадавнину це виконувало магічні функції, але з часом перетворилося у доречну новорічну розвагу. Просто так сталося, що «карнавал» наших прабабусь і прадідів організувався сам собою. Традиційні образи на Маланку включали Козу, Ведмедя, Журавля, Коня, Бика, маски Діда й Баби. Травестією охоплювалися демонічні персонажі – відьми, смерті, чорта; соціально-побутові – нареченої, попа, вдови, жандарма; етнічні – циганки, гуцула, москаля, татарина. Кожен регіон у цьому ділі мав якісь свої особливості, а громада через персонажів дуже швидко реагувала на зміни в житті. Напевне, якби Маланка й зараз відзначалася повселюдно, знайшлося б у святі місце і президенту, і прем’єру. Ну, а в якій групі – це ще питання.
От тепер спробуймо уявити, яким він був, Старий Новий рік, упродовж 1919−1929 років, адже друга дата стала початком його офіційної заборони як «попівської традиції». Власне, тоді під репресії потрапили усі «версії» свята: цивільна, церковна та праслов’янська. Та якщо першу з дозволу Сталіна невдовзі відновили, то друга знаходилася на нелегальному становищі десь до 1980-х років.
Тож – гайда на міські околиці, на Кривалівку чи старий Казбет, мазанки й садки яких лише територіально вписувалися в межі Черкас, а так – село селом. Тут Новий рік довго залишався «добільшовицьким», тобто Старим, і навіть на утиски свята ніхто особливо не зважав. Тут – «що перше свято – то Різдво, друге – Святий Василій, а третє – сам Іван Христитель».
13 січня жінки готували смачну вечерю, і на цьому їхня святкова місія вважалася виконаною: боронь Боже до обіду 14-го носа з хати висунути. У ці дні навіть до криниці зранку ходив старший у роду чоловік. Вода, яку він набрав «спеціально», використовувалася для приготування «святкових» каші та борщу. Потім уже йшла господиня, і занурюючи відра, вітала ріку чи криницю: «Добридень тобі, водо Уляно, і земле Тетяно! Поздоровляю тебе з цим празником, з Новим годом і Василям! Прийшла до вас води брати і Бога на поміч призивати. Господи, благослови твоїм духом святим і преспори на всякі времена».
На Новий рік жінкам забороняли заходити у чужі хати до відвідин церкви чи принаймні до приходу посівальників, інакше господарів тих хат можна занапастити на бідність. Зате у чоловіків клопоту було – за увесь рік! Ще до засівальників треба було зазернити господу і хлів: звечора у сінях чекала спеціальна велика рукавиця зі збіжжям. Заходячи в хату, господар примовляв: «На щастя, на здоров’я, на нове літо! Роди, Боже, жито, пшеницю та всяку пашницю! Здрастуйте! З Новим годом, з Василям будьте здорові!» Перехрестившись на образи, чоловік випивав чарку і виходив на подвір’я, де з-за тину на нього чатували хлопчаки-посівальники. Їх приймали як найбажаніших гостей: запрошували до столу «щоб добре все сідало». Нерідко малі наслідували квоктання курей, а їх жартома смикали за чуба «щоб курчата були чубаті». Подекуди першого засівальника «за п’ятак грошей» просили обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва.
Особливістю передноворічної кухні було те, що усі страви мали готуватися у переддень свята і не раніше. Повернувшись із церкви, господар запалював свічку. Слідом усе сімейство сідало за святковий стіл, на якому духмянів борщ зі свининою, переливалися золотом лини та височіла гіркою кваснина. Після обіду хазяїн дякував Богу за хліб-сіль, а невдовзі зазвичай на порозі з’являлася Маланка, роль якої грав парубок, зі свитою. Після «вистави» всі учасники дійства пригощалися. Зі Старим-Новим роком вас!

Борис Юхно

Прикмети і вірування
У ніч на Старий Новий рік, люди намагаються передбачити майбутнє за прикметами. Ось деякі з них.
 У перший день Старого Нового Року в будинок обов’язково повинен зайти першим чоловік, саме тому запрошують посівальників хлопців.
 Якщо ніч після Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, але й для худоби.
 Якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде садовий урожай.
 Якщо іній рясно вкриває дерева, буде врожай зернових і добрий медозбір.
 Якщо падає м’який сніг — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.
 Який перший день у Новому Році, такий і рік буде: якщо на Меланії відлига, чекають теплого літа.
 Якщо ніч після Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не лише для людей, але й для худоби.
 На Старий Новий рік не можна замітати у хаті, щоб не вимести щастя-долі.
 Не можна нічого ані позичати, ані дарувати. Винятком є посівальники, яких щедро обдаровуютть, щоб у родині на прийдешній рік був достаток.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода