Блог – як явище…

Володимир Даник, RSS,
Дата: 15-01-2018, 12:42

Що дуже часто є важливим?! Хороша компанія... Чи для того, щоб картоплю на городі збирати, чи іншою справою разом зайнятися, чи просто посидіти за кавою у приємній і приязній розмові.
Подавши не так вже і багато матеріалів до блогу однієї з наших обласних газет, я озирнувся і несподівано для себе помітив – тут, на блозі «Нової Доби», зібралася досить цікава компанія потужних творчих особистостей. Тут і зірки світової радіожурналістики (ну, не буду вказувати пальцем – хто саме...), і просто (а хіба ж це – просто?!) талановиті журналісти, і політики (вже політики!), що поєднують свою політичну діяльність з діяльністю письменницькою.
Отож і хотілося б підкинути тему для роздумів... Спочатку собі. А можливо і для когось, якщо тема і справді ж – цікава! І чому б і не замислитися, чим привабливе таке явище – як блог... Для кого саме?! Для творців цієї... ну, як тут сказати... форми суспільного спілкування, для читачів і для суспільства в цілому!

Буду украй суб’єктивним. Чому?! Бо саме з багатьох суб’єктивних вражень і може скластися... більш-менш об’єктивна картина. Зацікавившись ідеєю письменницького блога (алгоритм якого – письменницькі роздуми плюс короткоформатний літературний твір) і підготувавши до нього кілька матеріалів, я помітив таку особливість – викладаєш ті чи інші думки з якогось приводу і раптом пишеш щось їм співзвучне. І розумієш, що якби не роздуми, що лягають на папір, то і написаного вірша чи усмішки не було б. До речі це стосується і вірша, приведеного трохи нижче.
Бува і навпаки. Є у тебе вірш, що ти якось виділяєш серед інших. І приходить мить, коли ти замислюєшся – а чому ж це так?! І ось тоді і з’являються письменницькі роздуми, які ти і завершуєш саме цим віршем. Тобто виходить, що ніби дві різні частини матеріалу блога, можна сказати, подають творчі імпульси одна одній. І це цікаво.

Згадалося... Їхала черкаська письменницька делегація до Канева, на Софієнківські читання. Обласний літературний голова Володимир Ткаченко сидів за кермом і більше слідкував за дорогою. А у інших спілчан зав’язалася розмова. Ось тут я і повідомив колег по перу про свій письменницький блог (а уже побачили світ на той час один-два матеріали до нього) – мовляв, зверніть увагу, друзі... Може, і знайдете щось цікаве для себе!
А завершив думку трохи обережненько, з певною перестраховкою – мовляв, життя складається не лише з літератури. Отож можливо і не варто перевантажувати читача літературними подробицями.
І тут відразу схвильована, майже різка реакція колеги-спілчанина Ігоря Коваленка:
– Та навпаки! Треба писати якомога більше...
З одного боку це було, як похвала – мовляв, почав писати, то пиши... ще і ще! З іншого боку я і сам починав приходити до такої ж думки. Знаєте, як буває: починаєш якусь справу і... не знаєш, з чого почати. А почнеш, то не знаєш... як зупинитися!

І взагалі хотілося зібратися з думками. Адже є всеукраїнська письменницька газета, та і обласна преса письменників не забуває. І радіо, і телевізія до них – з усією приязню. То для чого ще блог?!
Ну, письменницька газета не може друкувати все і всіх. Та і блог не намагатиметься підмінити наші ЗМІ. Буде лише украй скромна спроба їх доповнити.
І в той же час нова форма – це ж... і нові можливості. Які саме?! О, про це ще треба думати і думати. А вже потім – викладати думки на папір... чи, вибачайте, на екран монітора!
А розмову треба завершувати (ну, певна річ, з наміром – колись продовжити...). І завершувати згаданим раніше віршем. А вірш – на розглянуту вище тему. А вірші на таку тему мені на очі ще ніби і не потрапляли. Отож і думаєш – невже мені першому удалося устругнути щось віршоване на таку актуальну тематику! Важко у це повірити. А хотілося б. Отож якщо вам уже щось траплялося на подібну тематику – повідомте. Бо ще зазнаюсь. Жартую.

ПРО БЛОГИ (Дещо іронічне)

Душа – думками... мов планетами!
Світ цей відкрий і осягни.
Хоч блогів стільки вже заведено,
А погляд просить... новизни.

А сумніви думкою строгою,
Де і критичний все ж мотив:
Може, читає... блогер блогера –
І дай їм, Боже, читачів?!

Та доля вперто усміхається,
Хоч навіть роки і навскач –
Що написали – прочитається!
Бо... надто вдумливий читач.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода