Загадую віддавати добро

Мені пощастило. Я живу в суспільстві добрих людей. Торік був роком втрат і розчарувань, сліз і болю, так, мабуть, для більшості громадян держави, в якій триває війна. Але що б не траплялося, я живу в суспільстві добрих людей.
Минулого року виявилося, що мій молодший похресник має глухоту четвертого ступеню. Четвертий – це останній, найважчий. Операція коштує дуже дорого і я кинулася збирати гроші. Час від часу я прошу в його мами – своєї куми – скріни-виписки з рахунку, і бачу імена тих, хто перерахував кошти. Як же там багато знайомих імен! Серце тішиться і душа радіє. Я спочатку хотіла всім писати в особисті подяки, але цих людей так багато, що часу забракне. Але тепер я зустрічаю тих знайомих, і знаю, що я серед добрих людей, кому не байдуже чуже горе. А коли й казала комусь тихенько: «Дякую!», то чула: «Вибач, що так мало, в наступному місяці перерахую більше». Я знаю тих, хто самі ледь кінці з кінцями зводять, але теж допомагають, чим можуть.
Дякую всім.

А коли вийшло моє оповідання в збірці, я кинула клич, мовляв, продам книжку, а на виручені кошти допоможу АТОвцям. І люди почали просити продати їм книжку. Багатьом я хотіла книжку подарувати, хоча й сама купувала їх у видавництві, просто трохи дешевше. Але здебільшого люди відмовлялися: «Ні, ти не зрозуміла, ми хочемо саме купити, щоб ти могла допомогти бійцям АТО»… А тоді писали відгуки, виливали душу і підтримували.
Дякую всім.

Під новий рік із нами з Надійкою трапилася прикрість. 30 грудня під ялиночку у нас украли всі речі. Я тільки попросила через Фейсбук полтавчан допомогти знайти документи, які ймовірно, десь викинули. Скільки ж повідомлень я тоді отримала! Люди пропонували допомогу. Просили номер картки. Питали, як ми. Цікавилися, чим допомогти. «Чого не подзвонила: ридала отам серед Полтави сама з дитиною!» Я не встигала всім відповідати, бо зарядку до телефону украли також і першу добу я було відносно на зв’язку. Але кожне повідомлення від знайомих і зовсім не знайомих людей гріли душу і зовсім незначними робили з кожною хвилиною всі втрати. Полтавчани прочісували місто і слали мені фото перевірених місць, де документів не знайдено. Черкащани за добу фактично зробили 800 репостів і шукали знайомих полтавчан. І це в новий рік! Коли всі добрі справи для когось можна відкласти на потім. А ще в кожному місті, яке ми відвідували (а ми з Надійкою за тиждень подолали 2 000 кілометрів), і навіть удома під ялинкою Надійка знаходила подарунки від Діда Мороза. А я про це навіть не знала. Що то лишати добрим ельфам ключі від своєї квартири.
Дякую всім.

Це тільки приклади. Але насправді фактично щодня я бачу добрі вчинки. Варто тільки сказати «Потрібна допомога» − і люди мобілізуються, шукають можливості і знаходять.
Дякую всім!

У житті так багато стресів і конфліктів, так багато проблем і непорозумінь. І інколи хочеться впасти в депресію навіть. Але навколо скільки добрих людей, що для депресії в серці не залишається місця. Залишається тільки для добрих людей. Інколи мені здається, що я натомість віддаю замало добра у відповідь. Що не завжди на це вистачає часу, а інколи й потрібних слів. І гризе сумління, що не змогла найдобрішу в світі людину підтримати, допомогти, приділити час. І в новий рік загадую віддавати. Знаходити час і можливість віддавати людям добро. Щоб покоління наших дітей навіть не уявляли, що може бути по-іншому. Щоб їм щастило жити в суспільстві добрих людей.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x