Новина із категорії: Юлія Фомічова, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Вкрасти б у сусідів язичка

Вкрасти б у сусідів язичка
Юлія Фомічова, RSS
Дата: 24-01-2018, 17:06.
Цього року я планую свій вісімнадцятий переїзд. За тринадцять років життя в Черкасах. Я не залишалась надовго в мікрорайонах, будинках, під’їздах… Не встигала прив’язатися до місця, зате їдучи містом, часто можу сказати: «Я там жила».
Я тільки віталася до сусідів. І все. На цьому моя комунікація з ними завершувалася. Я не підтримувала ніколи розмов на лавочках про погоду-тарифи-вибори, не ходила по сусідству по сіль чи штопор. Дистанціювалася. Однак все змінилося, коли в мене з’явилася дитина. Переїжджаю я наче до родичів, яких просто ніколи не бачила. І їхнє головне завдання – принизити як бідних родичів.

У одному з будинків, де ми жили, у нас була сусідка. Наша спальня межувала з їхнім коридором. Я не знаю, що в них відбувалося в інших кімнатах, але в коридорі ця сусідка на дітей постійно кричала. Чи прийшла вона з ними («Ану бігом роздягатися, я сказала!!!»), чи коли діти зустрічали її («Ану закрийте двері з тої сторони!!!»). Коли ж раптом десь на сходах чи у дворі вона бачила мою Надійку, яка ,скажімо, плакала, вона питала в неї лагідним голосом: «Шо, мама обідила, да? Мамка погана, фу кака». Одного разу я почула, як у коридорі сусідка лагідно розмовляє з дитиною. «Давай я допоможу тобі вдягнутися, ось таааак, молодчинка». «Який ведмідь у лісі здох?» – подумала я. А через хвилину зрозуміла, це чужа дитина була, яка з мамою до сусідів моїх у гості приходила.

Потім ми переїхали. Нові сусіди. Краща звукоізоляція. Ніхто не кричить. Виходимо на вулицю. Зустрічаємо дівчину, років на кілька молодшу від мене. Перший раз бачимо. Та зразу до Надійки: «Півєт, як тебе звать, сіки тобі йоків?». Надійка мовчить і дивиться просто. Та одразу така: «Шо, не виховала тебе мама, да? Не будеш з тьотьою балакать? Заберу тебе у мами, буду тебе виховувать».
– Не слухай тьотю, тьотя невихована, – кажу тихенько Надійці і швиденько евакуюю дитину. Але та сусідка наздоганяє:
– Ану посміхнись тьоті, – і починає сіпати мою дитину за щоки і ніс. Фізично огороджую дитину. Евакуююсь швидше.
А днями їхала в ліфту. Сусідка тьотя Маша з нами.
– Куди це ви зібрались, в садочок? – питає вона в Надійки.
– Так, - відповідаю я за неї.
– А я в дитини питаю. В неї шо, язичка нема? Нема в тебе язичка? Не вмієш балакать? Хтось украв язичка в тебе?
Мою дитину ображають.
– А Ви куди зібрались? – питаю в неї.
– Та у справах, − відповідає вона.
– Що, важко сказати, куди саме? Чи самі не знаєте, куди йдете? – хотіла спитати я. Але двері ліфта, на щастя, відчинились.
«Не слухай тьотю. Вона невихована», − кажу Надійці.

Увечері виходимо з під’їзду. Третя сусідка до Надійки:
– А куди це мама тебе тащить серед ночі? Нема щоб дома з тобою займаться, то тягає тебе постійно всюди. Бідна дитина.
«Не ваше собаче діло», − ледь не сказала я. І досі борюся з собою, чому нагрубіянити їм боюсь я, якщо грубіянять моїй дитині вони?
Колись я таки наберусь сміливості. І теж буду тягати за носа і щіпати за щічки дорослих, які схочуть так робити моїй дитині. Буду питати в незнайомих людей у ліфті: «Пивіт, скільки тобі йоків?». А поки що тільки думаю над тим, чому ж наше суспільство таке некоректне до дітей?
У наступному нашому житлі буду пробувати взагалі навіть не вітатися до сусідів. Хай краще я буду грубіянкою, аніж вони лякатимуть мою дитину.

Теги: черкаси, черкаська область, блог, Юлія Фомічова, сусіди, переїзд

Черкаси наживо

День пухнастих та вусатих. 17 лютого частина Європи відзначаэ День котів. Журналісти познайомили глядачів із колоритними черкаськими чотирилапими.
Після танення снігу деякі черкаські вулиці перетворюються на ставки. На незаасфальтованих ділянках утворюються глибокі ями. Така ситуація виникла й
Поет із Ковалівки ...
Володимир Даник, RSS
Про свято Стрітення ...
Сергій Мошенський, RSS
Пісні чужої війни ...
Владислав Бедринець, RSS
o
o
o
o
o
o
o
o
o
o