Поляки заважали Москві

Лев Хмельковський, RSS,
Дата: 25-01-2018, 13:24

У Черкаському державному обласному архіві зберігається документ, який свідчить про репресії російського уряду до своїх же громадян польського походження, викликані повстанням 1863 року, учасники якого прагнули відновлення незалежности для своєї країни. Документ лежить у справі «Циркуляри Київського губернатора» (фонд 91, опис 1, одиниця зберігання 4) і називається «Про заборону особам польського походження знову купувати поміщицькі маєтки у дев’яти Західних губерніях».

Уривки я наведу мовою оригіналу.
«В девяти западных губерниях на 10 млн. населения преимущественно малороссийского, белорусского и частью литовско-жмудского имеется сравнительно ничтожное по численности население польского происхождения. Население это большей частью состоит из помещиков и мещан, дает всему краю характер польский и мешает остальному нисколько не польскому населению правильно развиваться и пользоваться наравне с прочими поддаными многими предпринятыми Его Величеством реформами и что сила этого сословия заключается в корпоративной замкнутости владения недвижимою собственностью, не допускающей принимать к себе никакую другую национальность и особенно русскую. Государь Император высочайше соизволил воспретить лицам польского происхождения вновь приобретать помещичьи имения в девяти западных губерниях.
Высланным из Западного края владельцам секвестрованых имений представляется право в двухгодичный срок продать свои имения в Западном крае лицам русского происхождения православного и протестантского вероисповедования или же вместо продажи променять сим лицам свои имения в Западном крае на частные имения, находящиеся в других местах империи. Декабря 23 дня 1865 года. Подлинник подписали: обер-секретарь Орлов, секретарь Гартман, помощник секретаря Бржестовский».
У цьому ж фонді є документи, які пояснюють появу маєтків та земель, котрі стали набутком російських землевласників. Термін «розыск» означав не розшук, а лише перепис конфіскованого владою майна.
«Январь 1864 года. Розыск имущества, принадлежащего мятежнику Конраду Пржедржемирскому. Розыск имущества осужденных: бывший мировой посредник Летичевского уезда помещик Феликс Станишевский, крестьянин того же уезда Андрей Жуковский, ксёндз города Бердичев кармелит монсиньор Иосиф Жебровский, дворяне Анатолий Мяновский, Рох Вильчинский, Балтазар Борковский, Викентий Домбровский, Теофил Степулковский. Они оказались виновными в прикосновенности к бывшему польскому мятежу, за что по решению командующего войсками Киевского военного округа подвержены ссылке в арестантские роты с тем, чтобы по истечению срока заключения в арестантских ротах были выдворены на постоянное жительство на казенных землях в Сибирских губерниях».

Є у фонді численні списки покараних – 190 осіб, 447 осіб і так далі. Уряд імперії скористався польським повстанням для посилення російської експансії в Україну, тоді ще Малоросію. Тепер її землями заволоділи Воронцови, Шувалови, Самойлови, які нібито не мали «корпоративної замкнутости» і нібито приймали до свого гурту «малоросів» та білорусів? Гасло Січневого повстання – «За вашу і нашу свободу» - стосувалося також українців і білорусів. І вони заклик почули. 21-річний поручник Петро Сливицький, українець з Харківщини, був страчений разом з латвійцем Іваном Арнгольдом та поляком Франциском Ростковським. За Петра Сливицького вирішив помститися 24-річний українець з Полтавщини Андрій Потебня, засновник таємної організації російських офіцерів, брат відомого вченого – мовознавця Олександра Потебні. Він вчинив у Варшаві замах на тодішнього царського намісника генерала Олександра Людерса. Відважний українець героїчно загинув у бою з царськими військами неподалік Кракова.
Позицію Росії щодо поляків продовжили більшовики на чолі з Сталіним. Їхні методи мало відрізнялися від царських. Після розгрому повстання тисячі поляків були страчені, ще більше ув’язнені. Сталін боявся нового повстання після того, як він почне війну (не забув 1920 рік), тому дав наказ просто усіх розстріляти, незалежно від соціяльного стану чи громадської активности. У обласному архіві є фонд Р-5625, у якому збережені свідчення про ці розстріли на Черкащині. Справа 9826 – Антон Адамський з села Городища Жашківського району попросив візу до Польщі і був розстріляний 19 грудня 1937 року.
Справа 2234 – Марія Май-Дебробек з Канева приймала гостей: її брати Карл і Леонтій відвідали СРСР у складі робітничої делегації і побували у сестри. Її розстріляли в Черкасах 15 листопада 1937 року.

Справа 2002 – розстріляні сім поляків, які посідали відповідальні посади в партійних комітетах Умані, Канева, Житомира і дбали про польську освіту. Микола Розумович був першим секретарем Канівського райпарткому.
Справа 3216 – 13 лютого 1938 року в Уманській тюрмі розстріляні 10 поляків з села Молодецького, 25 квітня 1938 року в Умані страчені 22 поляки з Катеринопільського району. Санітарка поліклініки у Звенигородці Віталіна Бутковська отримала лист з Польщі й була розстріляна 3 лютого 1938 року. Багато таких справ і кожна – трагедія усієї родини. Вижили ті, хто завчасно змінив національність, не вживав рідної мови, переїздив з міста до міста.
У 1990-ті роки до мене не раз приїздила з Кракова польська журналістка Тереса Седляр-Колишко (написала кілька книжок про Україну), яка мала ностальгічний спомин про часи, коли Україна, Польща і Литва були у єдиній державній федерації. Ті часи пам’ятали й більшовики, тому й намагалися знищити будь-який натяк на історичні спільні долі трьох поневолених народів.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода