Новина із категорії: Володимир Чос, RSS

Роздрукувати        Друкована версія
В історичних джерелах багато цікавих відомостей про Умань. Розгортаємо книгу Лаврентія Похилевича «Розповіді про населені місця Київської губернії»:
«На початку XVII століття, після періоду татарських руїн, Умань ще не існувала. Згідно сеймового акту 1609 року Уманська пустеля, окружністю понад 300 верст, була подарована Брацлавському старості Валентію Калиновському. За кілька років він продав маєтність Станіславу Потоцькому, вже як вже багатолюдне місто.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Оскільки довкола пролягали степи, Умань часто зазнавала набігів татар. Тому будували укріплення, які додавали місту військової ваги. Так Умань набула статусу одного з найважливіших міст України. За своєвільну вдачу жителів, поляки засудили Умань та інші міста до розграбування. Але завдяки своєму укріпленню Умань вистояла.
У 1671 році Дорошенко заволодів Уманню й поставив тут козацький полк для гарнізону. Але уманці, закликавши гетьманових суперників, прогнали військо. Жорстока кара не забарилася. Дорошенко покликав турків і в 1674 році оточив місто, захопив його після облоги. Після цієї різанини місто на довгий час залишалося майже порожнім.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Після Прутського трактату, за яким західна Малоросія відійшла до Польщі, Умань знову дісталася роду Потоцьких і упродовж першої половини XVIII століття була знову заселена. Перед пам’ятними уманськими подіями 1768 року місто було найкращим в усій західній Україні. Греки, вірмени та євреї вели у ньому широку торгівлю. Шістдесят посесорів з поляків тримали в оренді селища і містечка, що належали Уманській волості і постійно проживали у місті, бо народ малоросійський вороже дивився на іноземну владу і західну цивілізацію, яку освічені поляки принесли у вигляді закріпачення. За рахунок прибутків власника базиліани заснували в Умані училище на 400 учнів. Сам власник тоді жив в інших своїх маєтках, а збирати прибутки доручив комісару, який мешкав у палаці, укріпленому частоколом і двома баштами із гарматами біля воріт.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Біля міста знаходилася окрема слобода уманських козаків. Це були власницькі селяни, які отримували від нього одяг, зброю та значні угіддя, до того ж вони були звільнені від усіх податків, які за них платили їхні родичі. Вони були зобов’язані охороняти замок, сприяти комісару і посесорам у збиранні податків та протистояти повстанцям. Такі приватні козацькі полки утримували тоді усі значні в України власники-поляки. В Умані нараховувалося 2600 козаків. Із них 300 ходили по черзі у Кристопіль, де жив власник. Разом полк збирався один раз на рік, на Трійцю, для огляду. Жовтий жупан, блакитні шаровари і кунтуш, жовта шапка з чорним смушковим обідком – таким був їхній мундир.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Озброївшись по-козацьки, вони виїздили кіньми до Грекового лісу, розташовувалися сотнями. Під церковний передзвін, при звуках труб і литавр із міста виносили знамена, бунчуки і прапори. Після завершення огляду комісар влаштовував бенкет. Під їхній захист і збиралися жиди і шляхта, коли запалала в Україні остання революція проти поляків і явився жахливий Залізняк. До Умані набігло стільки шляхти і жидів, що не могли поміститися у місті. Тому чимало отаборилися біля Грекового лісу й віддали свої пожитки комісару Младановичу та ректору базилян Іраглію Костецькому на зберігання».

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Про події Коліївщини писав Сергій Соловйов у статті «Європа наприкінці XVIII століття»: «Младанович зібрав полк і вабив козаків новими графськими милостями, наказав йти назустріч Залізняку. В церкві святого Миколая козаки присягнули і пішли по Звенигородській дорозі. Їхній полковник, шляхтич Обух, в полку нічого не значив. Головним був незнатний малоросіянин, хоробрий, розумний, красивий і красномовний сотник Іван Гонта, родом із села Розсішки, яке граф Потоцький надав йому у власність разом з селом Орадівкою. Граф любив Гонту і Гонта був йому вірний. Перейшовши з полком за межі Уманщини, Гонта став табором в степу, очікуючи Залізняка.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Наприкінці третього тижня приїхали смілянці, умовляли його стати спільно за віру і Україну. Він відповідав, що не здійме руки на свого пана-батька. Раптом в Умані заговорили, що Гонта об’єднався із Залізняком. Хто пустив цю брехню невідомо. Але посесори ублагали Младановича викликати Гонту і відрубати йому голову. Младанович послав гінця, щоб сотники зібралися в Умань на нараду. Прискакали усі три сотники і отамани. Тоді комісар, супроводжений ксьондзами і панами, вийшов на площу і всенародно сказав: «Пане Гонта! Доносять мені, що ти ведеш переговори із Залізняком. Я не хочу цьому вірити» та ін. Гонта до сліз був засмучений, вважаючи честь свою заплямованою. Ксьондзи привели його до нової присяги, і він виїхав з Умані. Дорогою він дізнався, що пани зазіхали на його життя, намагалися озброїти проти нього графа – і він вирішив помститися. В таборі його чекав лист Залізняка, який, вказуючи на постійну готовність панів до зради, благав його стати за віру і поневолену поляками вітчизну, а в нагороду обіцяв Уманське князівство. Козаки на раді вирішили, що весь полк ображений панами і оголосили Гонті, що не підуть з ним нікуди, крім як на Умань. Гонта нарешті зважився: дав засоби Обуху утекти закордон, а сам прийняв чин Уманського полковника і відправив Залізняку обіцянку бути з ним за одно і чекати його під Уманню. Пани були в тривозі. Звісток з полку не було. Одні радили відправити в Таращу жінок і дітей, інші заперечували і страх оволодів свідомістю. Землемір Шафрановський, що колись служив під знаменами Фрідріха великого, заходився укріплювати табір. В таборі було до 6000 душ. Ця кількість щодня збільшувалася.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Гарнізон був невеликим, всього в 60 чоловік. Для захисту стіни спорядили жидів. Шафрановський піднявся на башту і спостерігав за місцевістю. Через три дні з’явився Уманський полк. Вирішили, що Залізняк розбитий і що Гонта повертається. Але Гонта підійшов до Грекового лісу і почав готуватися до битви. Надія знову обдурила панів – вони думали, що Гонта готується до битви із Залізняком. Невдовзі здійнялася курява над усім безкрайнім простором Звенигородської дороги. Відкрилася яскрава громада народу кінного та пішого. Передовий край порівнявся з Грековим лісом і зупинився. З натовпу виїхав вершник, з полку виїхав Гонта. Вони з’їхалися, потиснули один одному руки.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Костецький задзвонив в усі дзвони і пішов хресною ходою по місту, в костелах і синагогах молилися. Шафрановський шикував у бойовий порядок гарнізон, жиди розташувалися на міських стінах. Раптом 50 арештантів вирвалися з в’язниці, перескочили через частокіл і перейшли до Гонти, а з ними і козаки, що служили в економії. Малоросіяни негайно заволоділи табором і обложили місто – уманські козаки підійшли до воріт, смілянці рубали частокіл. Їх відбивали картеччю. Жиди стріляли безперервно, козаки відстрілювалися. Костецький кілька разів обійшов місто з процесією, облога тривала. В місті не стало води, адже козаки заволоділи зарічним передмістям і стали на березі вузенької річки. А оточені тамували спрагу медом, вином і наливкою. Після тридцятигодинної стрілянини забракло пороху. Залізняк і Гонта увійшли в місто. По вулицях і в будинках полилася кров. Гонта власноруч убив Младановича, Шафрановський був убитий на башті, Костецького підняли на списи, а учнями завалили колодязь, над яким пізніше була поставлена ратуша. В жидівській школі вирізали 3000 жидів. Усіх жидів і шляхти знищили в один день до 18000. Тільки той уцілів, хто зважився прийняти православну віру. Хрестив безперервно старий священик церкви Святого Михаїла, восприємниками були козаки. Гонта став хрещеним батьком дітей Младановича, які відмовилися від латинства. Багато жидівок і шляхтянок тоді ж вийшли заміж за козаків.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Залізняк став обозом під Уманню і тут призначив штаб-квартиру. З ранку до ночі лунало бенкетування, козацькі пісні, грім гармат, стрілянина з рушниць. Залізняка оголосили гетьманом Українським, князем Смілянським, батьком козацьким; Гонту полковником і князем Уманським; сотника Пантелеймона Власенка правителем і казначеєм Уманщини. Залізняк розсипав загони, до яких на кожному кроці прибував народ. Гранов, Монастирище, Теплик, Дашев, Тульчин, Гайсин, Босівка, Жидичин, Ладижин були пограбовані, фільварки, корчми, панські будинки спалені. Більше всього малоросіяни переслідували і знищували жидів. У той час польський уряд вгамовував Барську конфедерацію, тому не зміг спорядити достатню кількість війська. І лише невеликий загін в 400 чоловік був спрямований під начальством полковника Іосифа Стемкомського. Але всеросійська імператриця надіслала полковника Кречетникова з великим полком кінноти і з 1000 донців. Останнім вдалося хитрістю схопити Гонту і 2000 його товаришів й передали Стемковському для страти. Гонту поляки стратили в селі Сербах, недоїзджаючи Могилева на Дністрі. Його товаришів розвозили по містах і містечках України до самого Львова. Вішали, стинали голови, відрубували навхрест руку і ногу, підліковували і відпускали на страх народу. Іншим зв’язували руки вгору, обмотували соломою і смолою, підпалювали і водили вулицями. У Лисянці Стемковський без слідства повісив 600 чоловік. В інших повсталих містечках страти здійснили в таки же розмірах.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Максима Залізняка дончаки відвезли до Києва, а звідти до Москви. Невідомі місце і спосіб його страти. Бондаренкова ватага була переловлена сотником Проскуринським поблизу Макарова і Чорнобиля. Мотронинський монастир, в околицях якого розпочався революційний рух, був спустошений і пограбований, кілька монахів убито. З інших сіл брали на страту кожного десятого. Винних і підозрюваних тоді приводили в Житомир на судову комісію. Лабецький, Виверський, Почентовський, Дубровський були суддями. Засуджених спершу катували земляними роботами, потім відвозили в містечко Колодню, клали їх рядами на колоду над глибокою ямою і рубали їм голови. Коли ж ями заповнювалися, інші засуджені засипали і копали нову для себе. Такі страти і муки у поляків, як відомо, були звичні. Українці байдуже дивилися на них і сподівалися заплатити. Жорстокість оволоділа ними і різанина довго не вгамовувалася, доки у 1795 році не відсунулися далі папські зазіхання і не було закрите слов’янське королівство, що на свою біду потрапило і вир цих зазіхань і тому зробилося ворожим іншим єдинокровним племенам».

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Після Коліївщини Умань сильно занепала. Кількість будинків і жителів дуже зменшилася. У 1797 році, коли був отриманий статус повітового міста, там налічувалося купців християн 6 і євреїв 57, міщан християн 130 і євреїв 1324. У 1834 році Умань була конфіскована разом з іншими маєтками Олександра Потоцького. З облаштуванням у 1839 році з цих маєтків військових поселень, Умань стала головною в п’яти округах Київського і Подільського поселення. Відтоді місто планомірно облаштовувалося. У 1845 році був затверджений герб Умані. У верхній частині щита був зображений государевий герб. Нижня частина була поділена надвоє – в одній половині був зображений козак з пікою, в іншій піка, коса і серп під уланською шапкою. Наприкінці ХІХ століття в місті з передмістями (крім Полянецького) нараховується до 25 кам’яних будинків і понад 1000 дерев’яних. Жителів обох статей: євреїв 6684, православних 4503, римських католиків 772, лютеран і розкольників по 10. Крім того у місті було постійно розквартировано 1000 військових.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Торгівельні прибутки Умані були досить значні, хоча річних ярмарків не бувало. Товари закуповувалися у Києві, Бердичеві й Одесі, куди капіталісти відправляли значні партії пшениці та інших продуктів, закуплених у довколишніх маєтках. Крамниць у місті було понад 200. Діяли шкіряний та два свічних заводи, тютюнова фабрика, дві аптеки, два трактири і стільки ж готелів, 15 питних закладів, що продавали 12000 відер хлібного вина. Військовий шпиталь, яким користувалися також цивільні хворі, містився у триповерховій кам’яній будівлі (до 1832 року це був базилянський монастир). Міський річний дохід сягав 5000 рублів.

Уманська пустеля, місто заколотників і неприступна фортеця


Цікаво описував Похилевич славнозвісний дендропарк Софіївка: «Найважливішою пам’яткою Умані є відомий Царицин сад, що раніше називався Софіївкою. Цей сад справедливо вважається одним із кращих у нашій вітчизні. В ньому природа і рука людини об’єднали свої зусилля, щоб прикрасити його всією чарівністю місцезнаходження та дарами мистецтва. Мальовничі скелі, шумні водоспади, фонтани, прохолодні гроти, прекрасні скульптури і густа тінь дерев, що розрослися і вражають своєю несподіваністю погляд мандрівника, стомленого сумним одноманіттям довколишніх місць. Трохи підвищена рівнина, на схилах якої розкинулася Умань, перерізана більшими чи меншими ярами і балками. У трьох таких балках, що сходяться до півдня в одну лощину, розташована більша частина Уманського саду. Знаходиться трохи нижче загального схилу, що сприяло облаштуванню водоспадів і фонтанів, які забезпечуються водою з широкого озера, що знаходиться на схід на підвищеній рівнині, що обіймає сад. Однак не зважаючи на живописне місцезнаходження і багатство Уманського саду, йому ставлять в недолік те, що в ньому дерева і кущі розгруповані не з належним мистецтвом, що в ньому не потурбувалися мистецьки довершити сад, а також в ньому небагато порід рослин, як екзотичних, так і місцевих. Він в чверті версти від Умані, заснований у 1796 році і займає площу 107 десятин. Років п’ять тому при садові заснували училище садівництва, подібне, за об’ємом навчального курсу і правами вихованців і наставників, до середніх навчальних закладів».

Як свідчить енциклопедія Брокгауза і Ефрона, на кінець ХІХ ст головним заняттям жителів Умані було хліборобство, чому сприяли родючі землі. Врожаї хліба з лишком забезпечували потреби місцевого населення. Техніка землеробства у селян здебільшого була примітивна (трипільна), удосконалену технологію застосували лише деякі господарства поміщиків. Кустарними промислами та ремеслами в повіті (крім міста) займалися 4709 чоловік, відхожими – 5255 мужчин і 867 жінок (2,4% усіх селян). Діяли 3 цукрозаводи, де задіяні 1096 робітників, а сума виробництва складала 2721616 руб. 3 винокурні (138 працівників, 416290 руб), 9 цегельних заводів (170 робітників, 37175 руб), 3 парові млини (34 робітників, 141725 руб), 34 водяні млини (115 робітників, 738500 руб). На копальні видобували граніт. Уся торгівля повіту була зосереджена в Умані та містечках. Головний предмет вивозу – хліб, завезення – рослинні олії, сіль, гас, пиво, вино, металеві вироби, чавун, кам’яне вугілля, скляні та фаянсові вироби, сукно, бакалійні товари та джутові мішки. В Уманському повіті виявлено 559 доісторичних курганів, 16 городищ, 12 скарбів і 9 окремих стоянок і знахідок кам’яного віку. У передмісті Умані Полянецькому знайдено скарб, що складався з 1007 польських і шведських монет XVII ст.

Умань прикрашали храми. Кам’яний Миколаївський собор на торгівельній площі був побудований у 1812 році на місці давньої дерев’яної Миколаївської церкви. При соборній церкві у невеликому кам’яному будиночку містилося духовне училище.
У передмісті існувала Свято-Троїцька кам’яна церква, з такою ж дзвіницею, побудована у 1857 році військово-поселянським начальством.
Михайлівська дерев’яна церква до побудови Свято-Троїцької вважалася приходською на Зарічці, а потім була приписана духовному училищу. Навпроти церкви через вулицю – кам’яний дім Уманських повітово-приходських училищ, побудованих у 1853 році. Спершу училище містилося на тому ж місці в благенькій дерев’яній будівлі. Духовне училище засноване у 1818 році.
У передмісті Полянецькому була дерев’яна церква Різдва Богородиці. Церкву перенесли сюди у 1852 році з села Полянецького, коли відбулося переселення жителів села до Умані.

Діяла шпитальна церква. Вона мала гарне внутрішнє оздоблення і багате начиння. Церква підпорядковувалася головному священику армії. Богослужіння здебільшого проводили священики полків, які квартирувалися в Умані та довкіллі.
Кам’яний латинський костел був побудований на початку ХІХ століття коштом графа Потоцького.

Теги: черкаси, черкаська область, Умань, історія, джерела, блог, Володимир Чос

Черкаси наживо

День пухнастих та вусатих. 17 лютого частина Європи відзначаэ День котів. Журналісти познайомили глядачів із колоритними черкаськими чотирилапими.
Після танення снігу деякі черкаські вулиці перетворюються на ставки. На незаасфальтованих ділянках утворюються глибокі ями. Така ситуація виникла й
Поет із Ковалівки ...
Володимир Даник, RSS
Про свято Стрітення ...
Сергій Мошенський, RSS
Пісні чужої війни ...
Владислав Бедринець, RSS
o
o
o
o
o
o
o
o
o
o