Новина із категорії: Лев Хмельковський, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

За 100 років Росія не змінилася

За 100 років Росія не змінилася
Лев Хмельковський, RSS
Дата: 31-01-2018, 13:06.
У бібліотеці «Свободи» збереглася книжечка Сергія Даушкова «Подорож у Сибір», видана 1933 року у Львівському видавництві «Самоосвіта». Автор записав розповідь селянина з Волині, який вирішив відвідати у Сибіру свого сина Василя з невісткою, переселенців до Росії 1913 року.
С. Даушков народився 1905 року теж на Волині, в селі Лішня. Тепер він відомий як український поет, прозаїк-казкар. Син сільського мельника навчився читати й писати від старшої сестри. У повоєнні роки продовжив навчання в педагогічному училищі в Острозі. Написав понад 10 романів і повістей, понад 250 «Казок старого млина». В СРСР був в’язнем. Помер 21 квітня 1991 року у селі Андруги. Його твори чекають на видавця.

Проректор Острозької академії д-р Петро Кралюк писав про С. Даушкова: «Друга світова війна не дала Даушкову витворити власне читацьке коло. Він зазнав переслідувань з боку німців, викладав у підпільній школі підстаршин УПА в Антонівецькому лісі, був мобілізований у Радянську армію. У післявоєнні роки працював на різних роботах – шкільним учителем, поштарем, продавцем у магазині. Зазнав і радянської в’язниці. На старості йому не дали навіть скромної пенсії. Жив у великій скруті. Від голодної смерті його рятував невеликий городець біля хати й ліс, де він збирав цілющі трави, які на базарі продавала його дружина».
У книжечці С. Даушкова мене привабило те, що він шукав свого сина у поселеннях біля сибірського міста Маріїнська. У тих місцях, в Маріїнських таборах Арлюк і Суслове, відбула 10-річну кару моя мама. У давні часи Маріїнськ був селом і мав назву Кийське – від річки Кия. Село заснували 1698 року, а у 1857 році перейменували на честь імператриці Марії Олександрівни, дружини Олександра II. Довколишні поселення утворили переважно українські селяни-переселенці.
Опис подорожі волиняка до Сибіру відкрив ще одну обставину - за 100 років російське життя не змінилося, сповнене й досі ризику і наруги. Уряд Росії був зацікавлений у заселенні своїх просторів працьовитими українцями. Щоправда, не додумалися до сталінських таборів, створених з цією ж метою. Тоді продавали книжку «Переселення за Урал», у якій обіцяли переселенцям великі пільги і державну допомогу. Волиняки спокусилися.

Туга за сином і неспокій за його долю змусили батька отримати пашпорт і квиток на відвідання Сибіру. Подорож у вагоні-«теплушці» була довга і важка. Мандрівника вразили злиденні російські села: «Під Курськом вже почалися села степовії, рідкі, великі, без садочків і чорні –негарні. Це вже починалася Московщина». Дорогою бачили каторжан, які кайлами розбивали кам’яну скелю.
Подорожній спершу відвідав кума в селі Пропасті: «Ані одної хати, а все землянки, чорні, задимлені. Ані деревця, ані якогось тину, штук зо тридцять землянок, а навкруги степ». Кум у сльозах розповів, що влада їх обдурила: поле у цілинному степу продали за готівку, жодної допомоги не надали. «Здерли мотиками трохи степу і посіяли, а зерно тут не має жодної ціни, навіть борошна ніде змолоти», − розповів кум.
Син волиняка оселився в тайзі. З Маріїнська до села Огоньки було 300 верст. Батько йшов пішки. Згодом його наздогнав візком з одним конем москаль, узіів до візка й сказав: «Тільки вас, хохлів, сюди й заманюють, а ви дохнете як собаки!». Дорогою їх перестрів розбійник з рушницею, але пострілом схибив і москаль припасеною залізякою вбив розбійника та й залишив на дорозі: «Вночі вовки з’їдять!»
Ночував мандрівник у російських селян, де йому порадили залишити чоботи, бо за них на дорозі негайно вб’ють, а йти у постолах. Вранці до хати постукав десятник: «Виходьте підсніжники збирати!». Українцеві пояснили, що була відлига і з-під снігу розтали трупи вбитих розбійниками подорожніх. Їх треба було зібрати, бо «вонять будет», тобто сморід піде.«У людей грошей мало, але коли вбити сто осіб і кожний матиме рубля, то вже буде сотня», − пояснили сибіряки. Шість днів йшов волиняк тайгою до села Огоньки, де жило з 50 переселених з України родин.

За 100 років Росія не змінилася


Василь з дружиною і тримісячним сином жив у злиденній землянці, жебракував і був близький до самогубства. Батько їздив до нього не марно: «Після страшних труднощів і пригодами залишили Сибір. Коли ж золота пшениця гнула додолу своє повне колосся і просила серпа, ми вже були вдома».
Відтоді минуло понад 100 років. А чи тепер стало краще у Кемеровській області? Лише за два дні 16−18 січня тамтешнє слідче управління повідомило: студент намовив свою однокурсницю узяти для нього кредит в банку, а сам послав ще двох однокурсників вбити дівчину. Грабіжник з ножем вимагав у жінок на вулиці грошей, а коли до нього підійшов поліцейський, двічі вдарив його ножем. Затримали чоловіка, який продавав спиртний напій, зробений з ацетону з хемічними домішками. Під час пиятики один з учасників вдарив іншого і непритомного спалив. Група грабіжників вдерлася в хату бабусі, побила її і зачинила у пивниці, де бабуся померла.
За 100 років Сибір не змінилася на краще.

Теги: черкаси, черкаська область, блог, Лев Хмельковський, Сибір, подорож

Черкаси наживо

День пухнастих та вусатих. 17 лютого частина Європи відзначаэ День котів. Журналісти познайомили глядачів із колоритними черкаськими чотирилапими.
Після танення снігу деякі черкаські вулиці перетворюються на ставки. На незаасфальтованих ділянках утворюються глибокі ями. Така ситуація виникла й
Поет із Ковалівки ...
Володимир Даник, RSS
Про свято Стрітення ...
Сергій Мошенський, RSS
Пісні чужої війни ...
Владислав Бедринець, RSS
o
o
o
o
o
o
o
o
o
o