За 100 років Росія не змінилася

Лев Хмельковський, RSS,
Дата: 31-01-2018, 13:06

У бібліотеці «Свободи» збереглася книжечка Сергія Даушкова «Подорож у Сибір», видана 1933 року у Львівському видавництві «Самоосвіта». Автор записав розповідь селянина з Волині, який вирішив відвідати у Сибіру свого сина Василя з невісткою, переселенців до Росії 1913 року.
С. Даушков народився 1905 року теж на Волині, в селі Лішня. Тепер він відомий як український поет, прозаїк-казкар. Син сільського мельника навчився читати й писати від старшої сестри. У повоєнні роки продовжив навчання в педагогічному училищі в Острозі. Написав понад 10 романів і повістей, понад 250 «Казок старого млина». В СРСР був в’язнем. Помер 21 квітня 1991 року у селі Андруги. Його твори чекають на видавця.

Проректор Острозької академії д-р Петро Кралюк писав про С. Даушкова: «Друга світова війна не дала Даушкову витворити власне читацьке коло. Він зазнав переслідувань з боку німців, викладав у підпільній школі підстаршин УПА в Антонівецькому лісі, був мобілізований у Радянську армію. У післявоєнні роки працював на різних роботах – шкільним учителем, поштарем, продавцем у магазині. Зазнав і радянської в’язниці. На старості йому не дали навіть скромної пенсії. Жив у великій скруті. Від голодної смерті його рятував невеликий городець біля хати й ліс, де він збирав цілющі трави, які на базарі продавала його дружина».
У книжечці С. Даушкова мене привабило те, що він шукав свого сина у поселеннях біля сибірського міста Маріїнська. У тих місцях, в Маріїнських таборах Арлюк і Суслове, відбула 10-річну кару моя мама. У давні часи Маріїнськ був селом і мав назву Кийське – від річки Кия. Село заснували 1698 року, а у 1857 році перейменували на честь імператриці Марії Олександрівни, дружини Олександра II. Довколишні поселення утворили переважно українські селяни-переселенці.
Опис подорожі волиняка до Сибіру відкрив ще одну обставину - за 100 років російське життя не змінилося, сповнене й досі ризику і наруги. Уряд Росії був зацікавлений у заселенні своїх просторів працьовитими українцями. Щоправда, не додумалися до сталінських таборів, створених з цією ж метою. Тоді продавали книжку «Переселення за Урал», у якій обіцяли переселенцям великі пільги і державну допомогу. Волиняки спокусилися.

Туга за сином і неспокій за його долю змусили батька отримати пашпорт і квиток на відвідання Сибіру. Подорож у вагоні-«теплушці» була довга і важка. Мандрівника вразили злиденні російські села: «Під Курськом вже почалися села степовії, рідкі, великі, без садочків і чорні –негарні. Це вже починалася Московщина». Дорогою бачили каторжан, які кайлами розбивали кам’яну скелю.
Подорожній спершу відвідав кума в селі Пропасті: «Ані одної хати, а все землянки, чорні, задимлені. Ані деревця, ані якогось тину, штук зо тридцять землянок, а навкруги степ». Кум у сльозах розповів, що влада їх обдурила: поле у цілинному степу продали за готівку, жодної допомоги не надали. «Здерли мотиками трохи степу і посіяли, а зерно тут не має жодної ціни, навіть борошна ніде змолоти», − розповів кум.
Син волиняка оселився в тайзі. З Маріїнська до села Огоньки було 300 верст. Батько йшов пішки. Згодом його наздогнав візком з одним конем москаль, узіів до візка й сказав: «Тільки вас, хохлів, сюди й заманюють, а ви дохнете як собаки!». Дорогою їх перестрів розбійник з рушницею, але пострілом схибив і москаль припасеною залізякою вбив розбійника та й залишив на дорозі: «Вночі вовки з’їдять!»
Ночував мандрівник у російських селян, де йому порадили залишити чоботи, бо за них на дорозі негайно вб’ють, а йти у постолах. Вранці до хати постукав десятник: «Виходьте підсніжники збирати!». Українцеві пояснили, що була відлига і з-під снігу розтали трупи вбитих розбійниками подорожніх. Їх треба було зібрати, бо «вонять будет», тобто сморід піде.«У людей грошей мало, але коли вбити сто осіб і кожний матиме рубля, то вже буде сотня», − пояснили сибіряки. Шість днів йшов волиняк тайгою до села Огоньки, де жило з 50 переселених з України родин.

За 100 років Росія не змінилася


Василь з дружиною і тримісячним сином жив у злиденній землянці, жебракував і був близький до самогубства. Батько їздив до нього не марно: «Після страшних труднощів і пригодами залишили Сибір. Коли ж золота пшениця гнула додолу своє повне колосся і просила серпа, ми вже були вдома».
Відтоді минуло понад 100 років. А чи тепер стало краще у Кемеровській області? Лише за два дні 16−18 січня тамтешнє слідче управління повідомило: студент намовив свою однокурсницю узяти для нього кредит в банку, а сам послав ще двох однокурсників вбити дівчину. Грабіжник з ножем вимагав у жінок на вулиці грошей, а коли до нього підійшов поліцейський, двічі вдарив його ножем. Затримали чоловіка, який продавав спиртний напій, зробений з ацетону з хемічними домішками. Під час пиятики один з учасників вдарив іншого і непритомного спалив. Група грабіжників вдерлася в хату бабусі, побила її і зачинила у пивниці, де бабуся померла.
За 100 років Сибір не змінилася на краще.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода