Дві сторони однієї медалі

Володимир Чос, RSS,
Дата: 14-02-2018, 17:47

Життя пролетіло, як короткий сон. Ніби вчора Оксана Петрівна поспішала на роботу до школи. Читала уроки, займалася безкінечними позакласними справами. Весь час в колективі, з дітьми. То веде клас до лісу варити кашу, то організовує для них пошуки скарбів… Не знала свят, відпусток і вихідних. Усім була потрібна. А тепер – стара, хвора і зовсім самотня…
Ще навчаючись у педінституті, визначила для себе, що вчителька – це як актриса! Школа – то її театр, а клас – сцена! Всі оточуючі повинні їй аплодувати і нею захоплюватися! Тому зарплату витрачала на одяг і зовнішність. Дарма, що потім пила тільки голу каву вранці. Зате виглядала, як кінозірка! Так і сяяла на вигаданім самій собі п’єдесталі. Учні її обожнювали, колеги заздрили – живе тільки для себе, ні дитини, ні билини.

Колись сватався до неї один чоловік. Працював бригадиром будівельної бригади. У нього померла дружина – залишився з двома маленькими хлопчиками. Подумав, що вчителька зможе гідно виховати його дітей. Але Оксана не захотіла йти за вдівця, та ще й з «причепом». Зверхньо відповіла, що вона ще молода, попереду чекає велике і прекрасне життя. З чоловіками досі не зналася, тож віддасть приз тільки справжньому герою, що покладе весь світ до її ніг – даруватиме золото і діаманти, одягатиме в дорогі шуби й розкішні сукні. Такому, що зробить з неї справжню королеву, яка сяятиме яскравіше сонця! А обсядься сім’єю і дітьми – кінець мріям і сподіванням.
Але більше ніхто руку і серце Оксані Петрівні не пропонував. Місцеві чоловіки розуміли, що забезпечити захмарні запити просто не зможуть. Та й не приваблювала краса снігової королеви. Кілька випадкових курортних романів закінчилися нічим. Точніше, принесли розчарування. Зненавиділа усіх чоловіків. Вирішила, що ніхто з цього племені недостойний її – царівни. Тому робота повністю замінила особисте життя.
Працювала навіть після виходу на пенсію – скільки дозволяло здоров’я. Завжди літала мов на крилах, землі під собою не чула. А потім раптом поникла, як підкошена квітка. Почалися проблеми з хребтом, ногами. Колись стрункий стан зігнувся, врода зів’яла… Навіть дивувалася – інші жінки підірвали здоров’я дітьми, городами і худобою, а вона ж нічого важчого учнівського зошита не піднімала! Видно просто роки узяли своє. А молоді й нахабні колежанки були тільки раді її здихатися. Та й раніше справжніх друзів не було. У сімейних жінок зовсім інші інтереси. Оксана Петрівна не соромилася називати дурепами дівчат, які виходили заміж і народжували дітей. Мовляв, життя на цьому закінчилося, самі собі перекреслили долю. Вона ж понад усе цінувала свободу!

Ось тільки тепер не знає, що з таким скарбом робити. Дістала самотність в маленькій занехаяній квартирці. Співрозмовниками були тільки книги і коти. Люди кажуть: «Не маєш дитя – заведи хоч кошеня». Оксана Петрівна має їх аж п’ятеро. Тож уся пенсія йде на котиків і на аптеку. Самій себе обходити стає все важче. Потрібне дороге лікування, але допомоги чекати немає звідки. Дехто з учнів вибився в серйозні люди, став крутим, але де їх шукати? Треба шукати благодійників, але як їх докличешся…
Нещодавно зустріла на вулиці того чоловіка з дітьми, який колись невдало до неї женихався. Знала, що тоді він пішов у прийми до жінки, яка мала двох своїх дітей. Разом всіх і виростили, вивчили. Його хлопці зараз авторитетні бізнесмени – при машинах і грошах. Не з тих, що мерзнуть на базарі, а що вирішують серйозні питання. Свою названу матір шанують як рідну. Ось на ювілей подружнього життя батькам машину подарували. Кажуть, що їхня мама – найкраща у світі, тому мусить їздити, як королева! З висоти свого життєвого досвіду хлопці розуміють, наскільки добрим повинне бути серце, щоб зважитися на такий крок і виховати чужих дітей, як своїх.
Оксана Петрівна привіталася. Він теж відповів, адже земляки. Переборюючи ніяковість, постаріла красуня почала просити, чи не змогли б його сини стати її спонсорами – оплатити лікування… Благала про допомогу у людей, від яких колись відмахнулася, як від непотребу…
… Нам завжди доводиться чимось поступатися. І кожен сам обирає собі нагороду на фініші дистанції під назвою «Життя». Хто смиренно покладе на сімейний вівтар особисту незалежність і комфорт – здобуде супер-кубок під назвою «Щастя». А якщо обрати яскраву медаль «Свобода», то на звороті буде викарбуване гірке і безжальне слово «Самотність».

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода