Новина із категорії: Володимир Чос, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Дві сторони однієї медалі

Дві сторони однієї медалі
Володимир Чос, RSS
Дата: 14-02-2018, 17:47.
Життя пролетіло, як короткий сон. Ніби вчора Оксана Петрівна поспішала на роботу до школи. Читала уроки, займалася безкінечними позакласними справами. Весь час в колективі, з дітьми. То веде клас до лісу варити кашу, то організовує для них пошуки скарбів… Не знала свят, відпусток і вихідних. Усім була потрібна. А тепер – стара, хвора і зовсім самотня…
Ще навчаючись у педінституті, визначила для себе, що вчителька – це як актриса! Школа – то її театр, а клас – сцена! Всі оточуючі повинні їй аплодувати і нею захоплюватися! Тому зарплату витрачала на одяг і зовнішність. Дарма, що потім пила тільки голу каву вранці. Зате виглядала, як кінозірка! Так і сяяла на вигаданім самій собі п’єдесталі. Учні її обожнювали, колеги заздрили – живе тільки для себе, ні дитини, ні билини.

Колись сватався до неї один чоловік. Працював бригадиром будівельної бригади. У нього померла дружина – залишився з двома маленькими хлопчиками. Подумав, що вчителька зможе гідно виховати його дітей. Але Оксана не захотіла йти за вдівця, та ще й з «причепом». Зверхньо відповіла, що вона ще молода, попереду чекає велике і прекрасне життя. З чоловіками досі не зналася, тож віддасть приз тільки справжньому герою, що покладе весь світ до її ніг – даруватиме золото і діаманти, одягатиме в дорогі шуби й розкішні сукні. Такому, що зробить з неї справжню королеву, яка сяятиме яскравіше сонця! А обсядься сім’єю і дітьми – кінець мріям і сподіванням.
Але більше ніхто руку і серце Оксані Петрівні не пропонував. Місцеві чоловіки розуміли, що забезпечити захмарні запити просто не зможуть. Та й не приваблювала краса снігової королеви. Кілька випадкових курортних романів закінчилися нічим. Точніше, принесли розчарування. Зненавиділа усіх чоловіків. Вирішила, що ніхто з цього племені недостойний її – царівни. Тому робота повністю замінила особисте життя.
Працювала навіть після виходу на пенсію – скільки дозволяло здоров’я. Завжди літала мов на крилах, землі під собою не чула. А потім раптом поникла, як підкошена квітка. Почалися проблеми з хребтом, ногами. Колись стрункий стан зігнувся, врода зів’яла… Навіть дивувалася – інші жінки підірвали здоров’я дітьми, городами і худобою, а вона ж нічого важчого учнівського зошита не піднімала! Видно просто роки узяли своє. А молоді й нахабні колежанки були тільки раді її здихатися. Та й раніше справжніх друзів не було. У сімейних жінок зовсім інші інтереси. Оксана Петрівна не соромилася називати дурепами дівчат, які виходили заміж і народжували дітей. Мовляв, життя на цьому закінчилося, самі собі перекреслили долю. Вона ж понад усе цінувала свободу!

Ось тільки тепер не знає, що з таким скарбом робити. Дістала самотність в маленькій занехаяній квартирці. Співрозмовниками були тільки книги і коти. Люди кажуть: «Не маєш дитя – заведи хоч кошеня». Оксана Петрівна має їх аж п’ятеро. Тож уся пенсія йде на котиків і на аптеку. Самій себе обходити стає все важче. Потрібне дороге лікування, але допомоги чекати немає звідки. Дехто з учнів вибився в серйозні люди, став крутим, але де їх шукати? Треба шукати благодійників, але як їх докличешся…
Нещодавно зустріла на вулиці того чоловіка з дітьми, який колись невдало до неї женихався. Знала, що тоді він пішов у прийми до жінки, яка мала двох своїх дітей. Разом всіх і виростили, вивчили. Його хлопці зараз авторитетні бізнесмени – при машинах і грошах. Не з тих, що мерзнуть на базарі, а що вирішують серйозні питання. Свою названу матір шанують як рідну. Ось на ювілей подружнього життя батькам машину подарували. Кажуть, що їхня мама – найкраща у світі, тому мусить їздити, як королева! З висоти свого життєвого досвіду хлопці розуміють, наскільки добрим повинне бути серце, щоб зважитися на такий крок і виховати чужих дітей, як своїх.
Оксана Петрівна привіталася. Він теж відповів, адже земляки. Переборюючи ніяковість, постаріла красуня почала просити, чи не змогли б його сини стати її спонсорами – оплатити лікування… Благала про допомогу у людей, від яких колись відмахнулася, як від непотребу…
… Нам завжди доводиться чимось поступатися. І кожен сам обирає собі нагороду на фініші дистанції під назвою «Життя». Хто смиренно покладе на сімейний вівтар особисту незалежність і комфорт – здобуде супер-кубок під назвою «Щастя». А якщо обрати яскраву медаль «Свобода», то на звороті буде викарбуване гірке і безжальне слово «Самотність».

Теги: черкаси, черкаська область, День Валентина, доля, самотність, учителька

Черкаси наживо

День пухнастих та вусатих. 17 лютого частина Європи відзначаэ День котів. Журналісти познайомили глядачів із колоритними черкаськими чотирилапими.
Після танення снігу деякі черкаські вулиці перетворюються на ставки. На незаасфальтованих ділянках утворюються глибокі ями. Така ситуація виникла й
Поет із Ковалівки ...
Володимир Даник, RSS
Про свято Стрітення ...
Сергій Мошенський, RSS
Пісні чужої війни ...
Владислав Бедринець, RSS
o
o
o
o
o
o
o
o
o
o