Пісні чужої війни

Владислав Бедринець, RSS,
Дата: 15-02-2018, 12:02

Вперше про афганську війну я почув десь так класі у п’ятому. У кінці восьмидесятих про те, що Радянський Союз десь там допомагає братній країні, вже можна було говорити. І не просто говорити, а й співати. Саме так. Бо про те, як «На афганской вижженой земле спят тревожно русские солдаты», я почув саме на уроці музики. Молоденька вчителька принесла пластинку з «Голубыми беретами». Мабуть, вперше за весь час її викладання в нашому хуліганському класі хлопці сиділи тихо, як миші під припічком. Навіть рипіння і тріщання голки на старому шкільному програвачеві не завадили мурашні бігати поза шкірою, коли хлопчина зірваним голосом хрипів: «Я бы мог рассказать той старушке, Как плакали горы. Как снега вдруг краснели От яркой рябиновой крови. И как быстрые реки Топили последние крики. И как небо швыряло На землю горящие МИГи.».

Пам’ятаю цілий вечір я тоді допитував батька про війну в Афганістані. Від жорстких, але таких чоловічих слів «АКМ», «МИГ-24», «БМП», «броня», «цинк», «двухсотий», які колишній відмінник військової служби, який із принципу відмовився залишатися в ракетних військах ще на рік, щоб отримати звання «куска», вимовляв просто і без пафосу, в 11-річного пацаняти аж дух запирало. Здавалося, саме під час цієї розповіді десь у самій середині хлопчачої душі народжувався майбутній чоловік. А може так воно й було…

Вдруге афганські ритми з’явилися в моєму житті вже в старших класах. Вніс їх туди мій братєльнік Льоха. Я вже й не знаю, де і за які скарби йому вдалося виміняти в дворової шантрапи дві касети з піснями «Каскада». Затягані до дірок і вже не один раз до цього перезаписані МК-60 скрипіли на «Електроніці» немилосердно, але ж грали. І, Господи Боже мій, як же вони грали! Це просто неможливо передати, що ти відчуваєш, коли сидиш удвох з двоюрідним братом на горищі сараю, навколо темрява, пахне турботливо складене дідом сіно, а з динаміка лунає: «Салам, бача, вот мы и встретились с тобой!». І нехай ми навіть толком не розуміли, що воно за «салам», «бача» чи «шураві», бо про Вікіпедію тоді не здогадувалися навіть її розробники, але пацанячі мізки від того рвало не менше. Бо навіть чисто на інтуїтивному рівні відчувалося, що за цими словами стоїть щось таке величезне, величне і справжнє, про яке ніколи не напишуть в підручниках, художніх книжках, не покажуть в кіно.

Потім були десятки прочитаних книжок, радянські фільми, не радянські фільми, скандальна «9 рота», зрештою живі зустрічі з реальними «афганцями», а ще десятки пропущених через себе життєвих історій і написаних матеріалів. З часом прийшло розуміння того, що далеко не все і не скрізь складалося так, як бачили і віршували нерідко невідомі автори. Та від цього прості і не надто вишукані слова солдатських пісень не перестали тривожити душу і будити в ній спогади чужої юності, опаленої пустельної вітрами.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода