Тарас Шевченко і Чигиринський край

Валентин Лазуренко, RSS,
Дата: 27-02-2018, 12:34

9 БЕРЕЗНЯ 2018 Р. ВИПОВНЮЄТЬСЯ 204 РОКИ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО СИНА УКРАЇНИ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА.

Коли ми говоримо про високу духовність нашого народу, то перш за все уявляємо собі постать Тараса Григоровича Шевченка – духовного пророка нації, без якого нам не усвідомити, хто ми такі, як жили на світі і як жити далі.

Тарас Григорович Шевченко – велика і невмируща слава українського народу. В особі Шевченка український народ ніби злив свої найкращі духовні сили і обрав його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень. Під думи народні настроював свою ліру Кобзар, тому й оживало в слові його все те, що таїлося в самій глибині серця. Із тим скарбом – словом свого найкращого сина – український народ виходить до всіх людей землі.

У світовій літературі небагато знайдеться письменників, які б з такою всебічною повнотою, як він, змогли охопити минуле й сучасне свого народу і винести їм присуд за законами найвищої людяності й справедливості. Не тільки прагнення, а й уміння випереджати свій час властиве не кожному. Т.Г. Шевченко був щедро наділений тим чудодійним хистом провидця.

На одному з найкращих автопортретів Великого Тараса ми бачимо натхненну людину з високо піднятим світильником у руках. Проникливий зір Т.Г. Шевченка ніби заглядає в саму душу людини і, здається, бачить майбутнє крізь темряву віків.

Не згасав і не погасне той яскравий промінь добра, любові і людської злагоди, який протягом свого буремного життя до останнього подиху ніс Кобзар над землею. Богатирські руки нашого народу підхопили той промінь, роздмухали його вогонь ще сильніше. Яскравим і незгасним полум’ям горів він, осягаючи шлях до волі.

Т.Г.Шевченко жив стражданнями й надіями простого люду своєї ніжно любимої України, чиїм вірним сином був і за щастя якої самовіддано боровся.

Метою даного матеріалу є показати в історичному екскурсі перебування Т.Г. Шевченка на Чигиринщині та увічнення пам’яті про великого українця в Чигиринському районі Черкаської області.

У 1843 і 1845 рр. відомий український поет і художник Тарас Григорович Шевченко відвідує Чигиринщину. Він не лише опоетизовує її історію ("Чигрине, Чигрине", “Розрита могила”, "Хустина", "У неділеньку святую", "Стоїть в селі Суботові", "Великий льох", "Заступила чорна хмара", "Холодний Яр", поеми "Княжна" та "Гайдамаки", “Холодний Яр”, “За що ми любимо Богдана”, “Якби-то, ти, Богдане п’яний”, п’єси “Назар Стодоля”, “Нікіта Гайдай”), але й змальовує пам'ятки цього краю.

Перебування, хоч і короткочасне, митця на Чигиринщині у вересні 1843 р. досить мало досліджене, проте наявні відомості дозволяють зробити висновок, що цього разу поет побував в Суботові і в Чигирині. Не виключено, що Т.Г. Шевченко встиг замалювати їх загальний вигляд. Принаймні 1844 р. в проспекті, надрукованому на зворотному боці “Живописної України”, художник обіцяв передплатникам у 1845 р. види Чигирина і Суботова.

Тарас Шевченко і Чигиринський край
Під враженням першої поїздки в Чигирин він виконує уже в Петербурзі у 1844 р. малюнок "Дари в Чигирині", ескізи малюнку "Смерть Богдана Хмельницького".

Проте, малюнки, виконані Т.Г. Шевченком у 1843 р., до нас не дійшли. В альбомі 1839 – 1843 рр. їх немає. Отже, не виключено, як твердять багато сучасних краєзнавців, істориків, мистецтвознавців, що міг існувати ще один альбом з малюнками, виконаними Шевченком в Суботові та Чигирині.

Під час свого другого приїзду у 1845 р. на Чигиринщину з-під пензля Т.Г. Шевченка з'являється велика серія малюнків історичного характеру. Перебуваючи у вересні 1845 р. на Чигиринщині, Т. Г. Шевченко по завданню Археографічної комісії замалював чимало пам’яток старовини краю. До речі, це була перша експедиція як для новоствореного товариства, так і для Т.Г. Шевченка – позаштатного художника товариства. Зважаючи на вплив результатів даної експедиції на висвітлення досліджуваної нами проблеми, вважаємо доцільним більш детально зупинитися на них. Враження, отримані під час першої подорожі на Чигиринщину, значно підсилені наступними відвідинами, вилилися в цикл художніх творів, котрі мають пізнавально-історичну цінність дотепер. Більше того, в міру суспільно-політичних обставин, що склалися з часом навколо окремих пам’яток, роботи Т. Г.Шевченка стали єдиним взірцем для їх реставрації (Свято-Троїцька церква – акварель “Мотрин монастир”), а то й рідкісною згадкою про їх існування (акварель “Богданові руїни в Суботові” (до речі, є припущення, що на цій акварелі на краю схилу в ледь помітній постаті, що ніби зливається з тлом хмарного неба, митець зобразив себе. На користь цієї версії виступає і сама статура чоловіка, і його одяг; та й в руках, напевно, він тримає, аркуш паперу і олівець). Для істориків ця акварель мала досить важливе значення, оскільки Т. Шевченку поталанило замалювати залишки оборонних споруд незадовго до їх знищення. Контури Іллінської церкви, що видно на акварелі на задньому плані, дали змогу дослідникам археологам в другій половині XX ст. визначити точне місце розташування однієї із оборонних споруд укріплень маєтку Богадан Хмельницького в с. Суботові.

На думку більшості біографів, Т.Г. Шевченко і під час свого другого візиту до Чигирина, Суботова та Холодного Яру не мав змоги зупинитися тут надовго. На перешкоді був надзвичайно напружений ритм даного періоду його життя. Проте це не завадило появі з-під пензля художника, окрім згадуваних нами, інших неперевершених акварелей: “Чигрин з Суботівського шляху” (до речі, як встановили сучасні краєзнавці, цей малюнок було виконано з двору родини Марії Федорівни Щербини-Лютенко з Чигирина (1927 р.н.), в родині якої донині з гордістю згадують цю обставину), “Будинок Хмельницького в Суботові” (останній малюнок, на превеликий жаль, не зберігся), “Богданова церква в Суботові” та сепій “Чигринський дівочий монастир” (до речі, цей малюнок є цінним джерелом при сучасному дослідженні жіночого монастиря, який активно функціонував у ті роки в Чигирині), “Кам’яні хрести в Суботові”.

21 жовтня 1845 р., перебуваючи в с. Мар'їнському на Полтавщині, поет написав відомий, і як говорять сьогоднішні крити – пророчий для України вірш “Стоїть в селі Суботові”.

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков -домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила,
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,-
Олексіїв друже!'
Ти все оддав приятелям.
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те.
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам... Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смієтеся, чужі люде!
Церков -домовина
Розвалиться … і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти !..


Як бачимо, слова поета стали пророчими, не втрачають своєї актуальності дотепер. До речі, більшість сучасних шевченкознавців визнає поезію „Стоїть в селі Суботові…” за епілог містерії „Великого льоху”. У „Суботові” Шевченко виходить з-поза містеріальних лаштунків, сам вступає у фінальний, підсумковий діалог з Богданом Хмельницьким. В першій частині поезії вчувається співчуття Богдану Хмельницькому, який довірився Москві, та його добрі наміри обернулися трагедією для України. Та поступово Т.Г. Шевченко переходить до осуду: „занапастив сироту – Украйну!” А церква, де Богдан молився, бачиться як „домовина України”. І знову ж таки ми бачимо оптимістичний погляд на майбутнє України в останніх рядках поезії: „Встане Україна. І розвіє тьму неволі, світ правди засвітить”.

Відвідини Т.Г. Шевченка Чигиринщини не залишили байдужими мешканців Чигиринщини. Адже проходили вони серед оточення простих селян – нащадків звитяжних козаків і гайдамаків. Митець виконував багато замальовок навколишніх краєвидів, портрети селян, які відразу ж роздаровував. Існують перекази, що в холодноярських селах ще під час німецько-фашиствької окупації 1941 – 1943 рр. в багатьох оселях зберігалися малюнки, виконані рукою Т.Г. Шевченка. Проте більшість їх загинула під час каральних акцій загарбників.

Інтерес до буремної історії рідного народу приводив Т.Г. Шевченка і у Холодний Яр. Він приїздив сюди в 1843 та 1845 рр. Матеріал своїх вражень поет використав у творах “Холодний Яр”, “Гайдамаки”, “Заступила чорна хмара” та в акварелі “Мотронин монастир” та «Дуб на х.Буда».

Народна пам’ять досі зберігає перекази літніх суботян про перебування Т.Г. Шевченка в с. Суботів. Всередині 50-х рр. ХХ ст. суботівськими школярами було занотовано розповідь Хіврі Сергіївни Головащенко, якій на той час було 106 років, про зустрічі місцевих селян з Т.Г. Шевченком, які відбувалися в лісі на найвищій точці округи – овіяному славою козаччини Гайдамацькому шпилі. Жінка розповідала, що Т.Г. Шевченко вів розмову з селянами про їх нелегке життя та читав свої вірші.

Тема перебування Т.Г. Шевченка на Чигиринщині знайшла своє відображення в творчості сучасних художників. Заслуговують на увагу роботи Ф. Хохлова “Шевченко малює Богданову церкву” та М. Малярчука “У Богдановій столиці. (Чигиринська осінь 1843 р.)”.

Перебування Т.Г. Шевченка на Чигиринщині увічнено в багатьох павмятниках та меморіальних знаках. Перші кроки по увічненню пам’яті Т.Г. Шевченка на Чигиринщині були зроблені з нагоди відзначення 140-річчя з дня народження поета у 1953 р., коли територію колишньої Казанської соборної площі в м. Чигирині перейменовано в парк імені Т.Г. Шевченка, а вже наступного року, за рішенням сесії Чигиринської міської ради в парку встановили пам’ятник Великому Кобзарю.

У 1954 р. в м.Чигирині, біля Замкової гори, бригадою будівельників райміжколгоспбуду встановлений пам’ятний знак, виготовлений Київськими художніми реставраційними майстернями. Пам’ятник мав вигляд обеліску форми чотиригранної піраміди. На фасадній стороні обеліска – герб УРСР, нижче дошка, на якій викарбувано: «В місті Чигирині у 1843 і 1845 роках перебував великий український революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко». Поруч з обеліском була встановлена скульптура сидячого Кобзаря, який грає на кобзі.

В 1968 р. за активного клопотання краєзнавця О.А. Найди, біля Мотронинського Свято-Троїцького монастиря встановлено гранітну стелу з викарбуваними словами: «Встановлено на відзнаку перебування у Холодному Яру в 1922, 1843, 1845 роках геніального українського поета революціонера-демократа Тараса Григоровича Шевченка».

У 1970 р. погруддя Кобзаря за власні кошти О.А. Найди було встановлено на хуторі Кресельці (т.зв. Креселецька галявина). Пам’ятник виготовлений Київськими художніми майстернями.

Новий етап у вшануванні пам’яті Т.Г. Шевченка на Чигиринщині пов’язаний із відзначенням 175-річного ювілею поета. У 1985 р. в с.Вершаці біля будинку культури встановили погруддя Т.Г.Шевченка. За свідченнями старожилів, пам’ятник Тарасу у їхньому селі був здавна. Ймовірніше за все його встановили до 100-річчя поета. Під час Другої світової війни фашистські агресори понівечили пам’ятник автоматними чергами, лишився лише постамент. Жителі села давно хотіли його відновити. У 1980-х рр. за сприяння заступника голови Черкаського обласного виконавчого комітету О.М. Дубового було замовлено погруддя Київським художнім майстерням. Довгий час воно стояло всередині будинку культури, а з приходом на посаду голови сільської ради Колісника В.Г. було встановлене у прилеглому парку, який, до речі, теж носить ім’я Т.Г. Шевченка.

20 травня 1989 р. новий пам’ятник Т.Г. Шевченку було встановлено у міському парку м. Чигирина. Погруддя, споруджене у 1954 р., було демонтовано в зв’язку з незадовільним технічним станом в кінці 1960-х рр.

У 1989 р. було оновлено обеліск біля підніжжя Замкової гори, який теж почав руйнуватись. Новий пам’ятний знак має форму відкритої книги-полум’я з барельєфом Т.Г. Шевченка, виготовлений Черкаськими художньо-реставраційними майстернями, архітектор Ю.Соміков.

Вшанування перебування Т.Г. Шевченка на Чигиринщині чомусь не затронули село Суботів, тому на сьогодні влада спільно з громадськими організаціями має допрацювати в цьому напрямку.

Завершуючи цей матеріал про Т.Г. Шевченка і Чигиринщину, хотілося б подати ще деякі міркування про великого сина Українського народу. На честь народного співця треба сказати, що його полум’яний і глибокий патріотизм ніколи не осквернявся образливою для інших національною гординею та шовінізмом. Шевченко вистраждав свій патріотизм, поглиблював і загартовував його.

Люди наділяли поета все проникливою мудрістю, хоч мудрості йому було-таки й справді не позичати – то власної мудрості додавав йому народ, а мудрість народну ж брати нікому не завадить – вона прикрасить кожного.
Історія життя Т.Г. Шевченка – то повість про те, якою сильною і непереможною може бути людина, що виростає з народу, живе з народом, вірно служить народові і зв’язаний з народом всіма думами і помислами своїми. Це ще й історія того, як українська нація заговорила на цілий світ голосом свого поета.
Історія життя Т.Г. Шевченка – то повість про те, якими великими можуть бути любов і зненависть, коли вони народжуються з беззавітної відданості народові, з жертовної готовності до кінця боротися з його ворогами.

Тарас Григорович Шевченко був совістю, голосом і піснею народу. Слово Шевченка багатогранне і містке, як саме життя. Як життя, воно невмируще й вічне. Нев’януче слово Шевченка не розгубило свої сили й досі.

Великі люди подібні до гірських вершин – вони і далі й більше бачать, але й грози їх досягають раніше. Кобзар упав від тієї грози, так і не доспівавши своєї пісні, але ту пісню підхопив сам народ, бо й голоси у них були однакові і пісня – одна.

Сьогодні багато хто з нас звертається до Т.Г. Шевченка в сум’ятті свого духу. Протягом багатьох і багатьох десятиліть колоніального становища нашого народу Т.Г. Шевченко був для нього провідною зорею у сподіваннях на торжество правди і в боротьбі за незалежність.

У 1991 р. ми пережили велике щастя воскресіння держави свого народу і були певні, що здійснили святий Шевченків заповіт. Та не шукаймо в ньому тільки порад на щодень. Пам’ятаймо, що півтора століття змінили і світ, і наш народ, хіба що мало змінили людську природу. Отож стосуймо Шевченка до вічного, а не до минулого.

Зрозуміле і природне, і неминуче те, що покоління нашого народу бачили й бачитимуть у Шевченкові пророка, борця, національного провідника.

Т.Г. Шевченко не прощав тим, хто ніс смерть Україні. За Україну, як знаємо, він міг стати на прю із самим богом, і в нього проривалися неймовірні слова:
„Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!”.


Шевченко був пророком, але ж він був і безмежно багатший та людяніший за будь-кого з пророків, бо пророцьке палання духу і нещадна вимогливість, затятість на меті доповнювалися і просвітлювалися в нього глибшим розумінням людини, звучанням усіх струн людської душі, повнотою людського.

Думка про добро щораз наполегливіше поєднується у Кобзаря з думкою про працю, про роботящі руки і роботящі уми. Не можна обійти того незаперечного факту, що Тарас Григорович Шевченко свої сподівання на одужання рідного краю пов’язував не з панами, а саме з простим трудовим людом:
Роботящим умам,
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сіять, не ждать
І посіяне жать
Роботящим рукам.


Жодна книжка в світовій літературі не мала такого значення, як „Кобзар” для України. Т.Г. Шевченко вже тим першим „Кобзарем” виявив себе геніальним українським поетом та борцем за свободу, за правду і справедливість.

Тарас Шевченко і Чигиринський край
Нині сущим в Україні потрібно пам’ятати глибоко патріотичні слова Великого Кобзаря, які були написані ним як прохання до всіх поколінь українців, які житимуть після нього:
„Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї господа моліть”.


Шевченко – завжди живий, бо він – частина самого життя українського народу. А життя й народ не мають кінця, вони – вічні.

(при написанні матеріалу використана наступна література: Жадько В. О. Черкащина. Універсальна енциклопедія / Жадько В. О. – К. : ВПК “Експрес-Поліграф”, 2010. – 1101 с.; Жур П. Літо перше. З хроніки життя і творчості Т. Шевченка / Жур П. – К. : Дніпро, 1979.– С.157; Кукса Н. В. Суботів у поетично-мистецьких творах Тараса Шевченка / Кукса Н.В. // Черкащина в контексті історії України. Матеріали Четвертої науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 195-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. – Черкаси : Вертикаль, 2010. – С. 114 – 121; Кукса Ю. В. Пам’ятки козацької доби краю в мистецьких творах Тараса Григоровича Шевченка / Кукса Ю.В. // Чигиринщина в історії України. Збірник 1. Суботів : минуле і сучасність. Матеріали Першої історико-краєзнавчої конференції /за ред. доц. В.М. Лазуренка. – Черкаси, 2006. – С. 58 – 63; Тарас Шевченко. Живопис, графіка. Альбом / автор-упорядник Д.В. Степовик / Тарас Шевченко. – К. : Мистецтво, 1984. – 160 с.; Трощинська О. І. Чигиринщина в поетичному доробку Тараса Григоровича Шевченка / Трощинська О. І. // Черкащина в контексті історії України. Матеріали Четвертої науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 195-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. – Черкаси : Вертикаль, 2010. – С. 130 – 13;Чепурна І. В. Образ Великого Кобзаря в монументальній скульптурі Чигиринщини / Чепурна І. В. // Черкащина в контексті історії України. Матеріали Четвертої науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 195-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. – Черкаси : Вертикаль, 2010. – С. 231 – 235; Шевченко Т. Г. Кобзар / Шевченко Т. Г. / Передм. П. Мовчан /. – К. : Вид. центр “Просвіта”, 2011. – 736 с.; Шевченко Т.Г. Документи та матеріали до біографії. – К. : Вища школа, 1975. – 315 с.).

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода