Володимир Поліщук: «Дуже важливо для людини, коли хобі й робота збігаються»

Володимир Поліщук: «Дуже важливо для людини, коли хобі й робота збігаються»

Нині очільник Черкаської обласної організації спілки письменників, а також завідувач кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, професор, письменник Володимир Поліщук досить відомий на теренах Черкащини та за її межами. У доробку Володимира Трохимовича значна кількість наукових праць, видань, у яких він відродив імена багатьох талановитих забутих письменників-земляків. Напередодні Всесвітнього дня письменника ми поспілкувалися з Володимиром Поліщуком про роботу Спілки письменників в області, нові видання, творчу діяльність та плани на майбутнє.

− Володимире Трохимовичу, розкажіть, де навчалися й чому обрали такий фах
?
− Після школи закінчив ПТУ в Смілі. Випускні іспити довелося складати дочасно, бо прийшла повістка в армію. Після армії, вже в 1975 році, вступив до Черкаського педінституту на українське відділення. Після закінчення університету рік працював на Звенигородщині в селі Рижанівка на посаді заступника директора. Ще коли навчався в інституті, відвідував курси для майбутніх директорів чи завучів. Урешті це й зіграло ключову роль у професійному становленні, адже через певний час став директором. Коли дивлюся зараз на пройдений фаховий шлях, мені здається, що сама доля вела на таку дорогу. Я з дитинства дуже любив читати. Навіть під час служби в армії намагався досить багато читати. Був навіть на першому місці у списках кращих читачів. Згодом суто читацький інтерес збігся з фаховим. Нині я займаюся улюбленою справою, а це дуже важливо для людини, коли хобі й робота збігаються.

− Як повернулися працювати в Альма-матер?
− За це мені потрібно дякувати Ганні Романівні Передрій. Раніше вона завідувала кафедрою українського мовознавства. Я інколи приїздив до інституту, й вона запропонувала перейти на роботу на кафедру. У 1984 році зважився на радикальний крок, адже перейти з директорської зарплати й статусу на посаду звичайного асистента викладача було складним рішенням. Та згодом усе стало на свої місця. Нині я про це не шкодую.

− Як почався Ваш творчий шлях як літератора? Коли стали членом обласної організації спілки письменників?
− Перша проба пера була далекою від письменницької. Ще коли працював на Звенигородщині директором школи, почав писати невеличкі дописи до місцевої газети «Шевченків край». Потім була публікація у фаховому журналі. Власне, тоді я налаштувався змінювати місце роботи, збирався переходити працювати до Черкаського педінституту. Тож публікував науково-методичні праці, розробки уроків. Тоді ще про письменництво думок не було. На той час я планував захистити дисертацію. Спеціальність моя − літературознавство, тож багато і читав, і писав наукові статті. Крім того, я працював в університеті на кафедрі. Почав цікавитися літературним краєзнавством, літературною Черкащиною. Поступово налагоджувалися контакти з обласною організацією спілки письменників. Потім з’явилися перші видання. Тодішній її керівник Людмила Тараненко заохотила вступити до організації. У 1999 року мене прийняли до спілки.

− Якими власними доробками пишаєтеся найбільше?
− Я пишу про те, що мені цікаво. Зрозуміло, що маю низку профільних, магістральних тем, над якими більше працюю. Значну увагу звертаю і досліджую творчість письменників, які пов’язані з Черкащиною. За свою діяльність відродив імена і творчість близько
40 репресованих та забутих письменників нашого краю. Оцей відроджувальний момент мені найбільше до душі. Крім дослідження їхньої творчості, я намагаюся видруковувати їхні твори. Таким чином, тільки творів репресованих та забутих письменників приблизьмо 30 книг удалося опублікувати. Мені дуже приємно, що я повернув до наукових досліджень спадщину видатного нашого земляка, вченого-енциклопедиста Василя Доманицького. Удалося розшукати, укласти, відредагувати чотири томи його праць. Я більше ціную те, що повернув творчість інших письменників, аніж власні дослідження. Багато досліджував творчість Михайла Старицького, яка років 15 тому була майже не досліджуваною.

− Зараз над чим працюєте?
− У мене складається так, що над чимось одним працювати не вдається. Буквально 14 лютого відзначали 100-річчя Михайла Масла. Я впорядкував видання його творів, найповніше. Зараз виходить книжка вибраних творів ще одного ювіляра – Петра Лановицького. Також редагую альманах «Холодний Яр». Незабаром уперше видамо об’ємне видання «Черкащина: історія краю та його людності». До роботи залучив наших істориків та краєзнавців і вже координував їхню діяльність. Я хочу, щоб це було серйозне видання для шкіл та бібліотек. Та ключова моя робота – це підготовка «Літературної енциклопедії Черкащини». До слова, це своєрідна місійна праця. Я хочу зробити цю енциклопедію досить детальною. Зараз працюю над літерою «П». Кожна літера по-своєму різна, навіть у кількісному вимірі. Лідирує поки що літера «К» − понад 460 статей. Загалом нині готово понад 2 000 статей. Мені це цікаво, крім того, такого обсягу роботи в нас не робив ніхто, та й у інших областях подібних видань немає. Це основний мій проект, та обіч нього доводиться робити багато справ.

− Ви недавно очолили обласну організацію спілки письменників Черкащини. Чи одразу погодилися?
− Та ні, і це значною мірою вимушений крок. Нам потрібно було обрати нового голову. Ми умовляли Валентину Михайлівну Коваленко, яка вже очолювала організацію. Та вона не погодилася.

− Та все ж Ви погодилися. Які маєте плани на майбутню діяльність?
− Для мене ця робота не нова, адже кілька років поспіль я був заступником очільників організації. Інша справа, що нині міра відповідальності більша. Тим паче, багато треба відроджувати чи розпочинати з нової сторінки. Насамперед, це проведення різноманітних заходів як публічних, так і загальноспілчанських, для популяризації та піднесення авторитету спілки на Черкащині. Важлива галузь роботи – це пошуки та залучення творчої молоді. Ще один напрям − системна праця з літературними об’єднаннями у районах. Через них, власне, ми й шукатимемо твору молодь. Ми маємо знати кожну талановиту дитину нашого регіону. Плануємо проведення низки літературних конкурсів, виїзди письменницьких делегацій у районах і зустріч із місцевими митцями. Значної уваги потребують і літературні премії. Зараз багато письменників не мають гонорарів і друкуються лише за власні кошти чи кошти меценатів, тож літературні премії несуть творче заохочення. У нас в області є понад десяток таких премій, але багато з них організовують не професійно. В основному нагороджують письменників, наприклад, району. На жаль, незрідка в районі не так багато дійсно талановитих творців, і виходить, що вже понагороджували всіх, хто щось пише. Багато із них – графомани. Отож, літературні премії потрібно приводити в нормальний стан, наприклад, виводити на всеукраїнський рівень. Також ми хочемо відродити щорічне проведення літературно-мистецьких фестивалів чи зльотів творчої молоді, наприклад, як колись були «Сонячні кларнети».

− Ви досить давно працюєте в університеті, що Вас приваблює у викладацькій діяльності?
− Я відчуваю, що це моя, як говорив Сковорода, «сродна праця». Крім того, постійно перебуваю в тонусі, постійно з’являються нові твори, літературні події й нові студенти. Мені це подобається.

− Розкажіть про свою сім’ю.
− Із дружиною ми зі студентських літ, разом навчались у паралельних групах, тоді й побралися. Маю двох синів і вже є двоє онуків – Данилко й Михась. Це найбільша радість для мене.

− Чи маєте час для відпочинку?
− Мою професію можна назвати й формою відпочинку. Я настільки уярмлений різними видами роботи, що тут не йдеться про відпочинок, а більше про зміну діяльності. Я так пригадую, що вже дуже давно не був у відпустці як такій. Адже відпустка – це найкращий час у мене для творчої роботи. Найбільш комфортно почуваюсь у своєму робочому кабінеті, заваленому паперами, рукописами. Та я не скаржусь на це. Звичайно, приділяю час і родині, особливо люблю бавитися з онуками. Інколи можу піти на стадіон подивитись футбол. Це теж одне із моїх захоплень.

− Про що мрієте?
− Аби дав Бог і сил, і здоров’я, щоб реалізувати плани. Це щодо професійного. А в суто людському вимірі – аби стало здоров’я, і щоб поряд були дорогі люди.

− 3 березня відзначатимуть День письменника, що побажаєте своїм колегам.
− До Черкаської організації Спілки письменників входить дуже багато талановитих, різногранно обдарованих письменників, які є лауреатами престижних премій. Я всім колегам зичу доброго здоров’я, щасливого віку і щоб вони якомога повніше реалізувалися як творчі особистості, щоб раділи життю. Я часто кажу, що, якби мене запитали, що значить щастя, то я б відповів, що це стан, коли людина радіє життю, а вона радіє тоді, коли здорова, в достатку, займається улюбленою справою, коли поряд рідні й близькі люди. Ми однозначно будемо помітні й будемо успішні, як уся спілка разом, так і кожен із митців окремо.

Спілкувалася Олеся Зінченко

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x