Щороку 9 березня в нашій державі відзначають роковини з народження Великого Кобзаря − Тараса Григоровича Шевченка. Мабуть, в Україні не знайдеться жодного населеного пункту, де б його пам’ять не була увінчана. Шанують відомого письменника й за кордоном. На сьогоднішній день у світі налічується 1 384 пам’ятники Тарасові Шевченку: 1 256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах. В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська, Тернопільська та Черкаська області. За кордоном найбільше пам’ятників є у Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусі, Польщі, Молдові, Бразилії, Аргентині, Франції та ін.

Найкращий пам’ятник Кобзареві в Україні
Перший пам’ятник Т. Шевченку відкрили у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І. О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.
В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) відкрили в Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.
Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Кобзареві в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам’ятника – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Він є одним із символів міста і водночас – яскравим зразком скульптури соцреалізму. Цікавим також є пам’ятник у Чернігові (1992, автор – Андрій Чепелик – народний художник України (1992), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000). Шевченко тут – молодий та статний франт, яким він і був, навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв.

Тарас Шевченко в римській тозі
Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський (Буенос-Айрес, 1971) та італійський (Рим, 1973).
На першому – молодий Шевченко. У його постаті – напруження та пристрасне звернення до людей. Поряд – скульптурна група «Гайдамаки», що є своєрідною ілюстрацією до образу поета. Це мистецьке рішення особливо вдале для пам’ятника, що знаходиться в іншому етнічному середовищі: супутні персонажі містять додаткову інформацію для глядачів, які мають обмежені знання про Україну, Шевченка, його твори. Автор – Леонід Моложанин.
Автор другого пам’ятника Уго Мацеї одягнув Тараса Григоровича в римську тогу, зобразив його трибуном-оратором, який, піднісши руку, звертається до присутніх із полум’яним словом. Таке «переодягнення» – образна констатація того, що Шевченко та його твори належать не лише Україні, а й усьому людству.

Вшанування на Батьківщині
Найпершим увічненням пам’яті Т. Г. Шевченка на його рідній землі – Черкащині – після смерті стало облаштування у 1861 році могили на вершині Чернечої гори поблизу Канева – у місці, яке відповідало шевченківському «Заповіту». Григорій Честахівський – давній товариш Шевченка й один із організаторів його поховання саме на Чернечій горі над Дніпром – після похорону залишився в Каневі, щоб насипати над прахом поета високу могилу. Канівчани й жителі навколишніх сіл два місяці пеленами, хустинами, торбинками й кошиками носили землю з ближніх урвищ-ярів на могилу Тараса, обкладали її камінням. Поступово над місцем поховання Шевченка виріс пагорб у кілька метрів заввишки. На могилі встановили великий дубовий хрест. Однак він з часом підгнив і впав. Вирішили на народні пожертви встановити на могилі новий, уже чавунний хрест. У червні 1883 року Варфоломій Шевченко подав до канівської міської управи прохання: «Шануючи пам’ять покійного мого брата… я наважився поставити на могилі новий хрест, обгородивши могилу гратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа». Та влада всіляко зволікала з дозволом. Одна з причин – через легенди про те, що Тарас живий, а в могилі нібито лежать свячені ножі, які чекають слушної години, щоб із ними селяни пішли на поміщиків. І навіть коли виготовлений хрест і металеву огорожу вже мали встановлювати на могилі, київський генерал-губернатор наклав на хрест арешт, бо на ньому була табличка зі словами Шевченка:
Свою Україну любіть;
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
І лише після того, як шевченківські рядки були вилучені, влітку 1884 року (через 23 роки після смерті поета) на Тарасовій горі було нарешті встановили монументальний чавунний пам’ятник-хрест (проект академіка архітектури В. Сичугова). Тоді ж упорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря – «Тарасову світлицю».

Однією з перших спроб увічнити пам’ять Т. Г. Шевченка на його Батьківщині можна вважати позначення місця його батьківської хати в Керелівці, яку в другій половині ХІХ століття переобладнали, і в ній жив племінник поета Прокіп Микитович Шевченко. Перед самою смертю (у 1909 році) він поставив там «пам’ятник» – вкопав млиновий камінь, а один із відвідувачів, петербурзький художник, написав на ньому пам’ятку олійною фарбою: «Тут була хата Т.Г. Шевченка». Територію садиби постійно доглядали родичі Кобзаря, відвідувачі. А 1939 року тут відкрили літературно-меморіальний музей.
Справжнім народним творцем монументальної Шевченкіани нашого краю став уродженець села Попівки Звенигородського району Каленик Мефодійович Терещенко. За його проектом на Городищенському цукровому заводі відлили чавунне погруддя
Т. Г. Шевченка, яке 1 липня 1923 року встановили на Чернечій горі в Каневі замість хреста.
До 200-річчя від дня народження
Т. Г. Шевченка монументальна шевченкіана Черкащини поповнюється новими пам’ятниками. Зокрема, напередодні Дня Незалежності, у серпні 2013 року пам’ятники Кобзареві відкрито в селах Теклине Смілянського, Велика Севастьянівка Христинівського, Паланка Уманського районів.
У 2013 році пам’ятники Шевченку відкрито також у селах Лозуватка та Матусів Шполянського району, Стеблів Корсунь-Шевченківського, на території Східно-Європейського університету в Черкасах. Сьогодні монументальна шевченкіана Черкащини включає 23 пам’ятники та 46 погрудь Великого Кобзаря, а також 23 пам’ятні знаки про перебування поета в різних куточках нашого краю.

За матеріалами видання «Шевченкіана Черкащини» Василя Мельниченка, професора ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, та інтернет-джерел