Колись військовий, потім – телевізійник, а згодом – доброволець. Про захист кордонів рідної України, добровільну службу, навчання та повагу до колег розповідає доброволець, капітан Головного центру підготовки особового складу Держприкордонслужби України «Оршанець» Владислав Тараканов.
Чоловік народився в сусідній державі, там зростав і відвідував школу. Вищу освіту пішов здобувати в тодішнє Одеське вище артилерійське командне училище. Після навчання пішов до служби, ніс її в багатьох інших республіках колишнього СРСР. Також брав участь у формуванні Одеського інституту сухопутних військ. А в середині дев’яностих років покинув службу, працював на цивільних посадах. Спробував себе і на телебаченні – був оператором на відомому українському телеканалі. У 2014–2015 рр., коли кордони України зазнали вторгнення агресора, чоловік не зміг залишитися осторонь.
– Моя спеціальність у військовій справі – дуже вузька, важлива і, на жаль, рідкісна. Я – артилерист. Тому розумів, що маю повернутися й передавати свої знання тим, хто безпосередньо боронить нашу країну. До всього, коли відчуваєш внутрішню потребу допомогти своїй державі, нічого іншого й не залишається, як це робити.
Відтак на той час в «Оршанці» сформували спеціальну ОБК – окрему бойову комендатуру, у завдання якої входило спрямувати на схід так званий «посилений батальйон» із добровольців – знавців своєї справи – для допомоги Збройним силам України.
– 2014 рік був проблематичним. Того року «Оршанець», на жаль, зазнав значних утрат, зокрема і втрата командирів, службовців. 2015-й уже можна охарактеризувати як більш спокійний. Тоді з усіх, кого я знаю, майже ніхто не постраждав, – зауважив пан Владислав.
Про час, проведений у зоні антитерористичної операції чоловік згадує неохоче. Каже, є речі, що назавжди залишаться там. Перебування було нелегким, проте повага між колегами – старшим і молодшим поколінням, розуміння необхідності кожного на своєму місці й важливості місії допомогли «посиленому батальйону» у боротьбі проти агресора. Цей період дав поштовх до зародження справжньої чоловічої дружби.
– Підтримую тісний зв’язок зі своїми бойовими побратимами, тішуся їхніми здобутками, пишаюся досягненнями та кар’єрними зрушеннями. Знаю й таких, які певний час побули вдома, а потім знову добровільно повернулися до служби, – розповідає Владислав. – Це можна охарактеризувати відчуттям потрібності системі, прагненням стати корисним під час кризової ситуації як кадровий спеціаліст. А ще – під час перебування в зоні АТО найбільше запам’яталася єдність добровольців. Ми переплелися воєдино заради спільної мети.
За словами Владислава Тараканова, прикордонна служба – це не лише захист цілісності державного кордону в зоні проведення АТО. Це складна й важлива робота на всіх фронтових межах кордонів України.
– Спочатку в Україні існували прикордонні війська. Вони передбачали наявність силових підрозділів у своєму складі. Потім пройшла реформа і прикордонні війська перетворилися у прикордонну службу. Тут обов’язки почали трохи різнитися, вони стали схожі на захист правопорядку. Тому, власне, прикордонну службу й віддали у підпорядкування Міністерству внутрішніх справ. І тут настав 2014-й рік – і фактично на захист держави довелося кидати поліцейських без відповідного озброєння. Як це не прикро. Тож необхідна була знову реформа. Тому сформували прикордонні комендатури швидкого реагування, у склад яких входили артилерійські підрозділи. От я і мав навчити їх працювати, – розповідає про свої обов’язки чоловік. – Після добровільної служби я підписав контракт до закінчення особливого періоду. Служу країні, доки відчуваю ось цю внутрішню потребу. А також – певну віддачу від тих, кого навчаю.
Тож нині Владислав Тараканов працює над тим, аби передавати знання охочим бути прикордонниками. Чоловік неабияк пишається тим, що фактично перебуває біля витоків формування тих сил, які покликані захищати цілісність рідної України.
Анна Сакун
