Згадка про Сонце

Про них, їхні проблеми й потреби говоритимуть завтра – у Міжнародний день людини з синдромом Дауна. Одягатимуть різнокольорові шкарпетки, зізнаватимуться у толерантності й казатимуть, що вони такі ж, як ми.

Це буде завтра. Сьогодні навряд чи хто усміхнеться їм у відповідь чи згадає про таку аномалію, чи прийде в гості у спеціальні центри, де вони займаються. Хіба, журналісти, що готують тематичні репортажі. І я – одна з таких.

\”Ношу їх у серці\” майже тиждень. І чи не вперше вирішила написати позитивний матеріал. Про те, які вони сильні, щирі та добрі. Боязкі, неслухняні й вередливі, як і будь-які інші діти. Про їхніх мам і тат, які, попри все, не відмовилися від них у пологовому. Для них життя – випробування на міцність, хто б як позитивно не змальовував ці будні.

Вірю, що, зрештою, і українське суспільство навчиться жити поряд з такими дітками, щоб їх не доводилося інтегровувати через купу просвітницьких заходів, флешмобів тощо. Сподіваюся, що десь на вищому рівні побачать і пробачать людство й відмінять хоча б цю кару…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x