Їй так хотілося кохання…

Сергій і Ольга Зінченки, RSS,
Дата: 23-03-2018, 13:41

Їй хотілося кохання, саме кохання, а не швидкого сексу чи одноденного флірту, чи просто якоїсь зустрічі з людиною протилежної статті. Кохання такого несміливого, з чуттєвим поглядом, з тихим подихом за спиною і з гучними ударами серця, з ледве відчутним доторком рук. А ще з холодком в середині, з нічними сльозами, з надривним чеканням. З посиденьками біля каміну, притулившись одне до одного , коли погляди проникають десь далеко всередину, колошматячи там все… і поцілунком спраглих вуст. Їй хотілося кохання такого, якого не було ні в кого, ні в які часи. Кохання. Де воно затаїлося чи може втекло, а може Вона не заслуговує на нього. Це питання не давало їй спокою, бентежило, гнітило, давило, душило і змушувало шукати Це Кохання. Пошуки тривали довго, роки не йшли, а летіли. Її подруги давно влаштували своє особисте життя, не завжди задумуючись про те кохання, вередливе, бажане, але не завжди досяжне. Його Вона побачила, коли мама зробила, як сама сказала, останнє попередження «Твій час підходить до кінця…» і ще щось в цьому плані. Він стояв біля вікна, спиною до дверей і пив каву. Що змусило її зупинитися, не може зрозуміти і після стількох років по тому. Просто глянула, просто зупинилась і застигла з думкою, що це її кохання. Як не дивно, але Він не повернувся, лишень поставив чашку на стіл поряд. Наступні зустрічі були майже такі ж. І Вона, доросла жінка, з своїми принципами, поглядами, відчуттями, баченням перетворилася у відчайдушне дівча, яке виношувало план зустрічі. Та за справами, турботами потроху стало забуватися тим більше, що Він поїхав у відрядження (дізналася від Його колеги). І той день мав бути, як усі попередні: зранку сніжило – весна не поспішала, таксі ледве рухалося, чомусь замерзли руки (подумалось, що від старості), посковзнулася на сходинках, шалик злетів додолу і впав до ніг… Його. Доки Вона поверталася у своєму шикарному кожушку (дійсна правда), рука з довгими тонкими, доладними пальцями подала Їй шалик. Ось ця хвилина тривала як на Неї вічність. Вираз обличчя у неї був таким дивним, що Він поцікавився, чи добре Вона себе почуває. І замість відповіді просто кивнула і глибоко глянула у рідні очі, очі свого давно шукаючого і очікуючого Кохання.
(Навіяло весняне сонечко в зимовому обладунку, улюблений фільм і прагнення зробити усіх, особливо, Жінок щасливими)

Оля Зінченко

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода