Вітрина

Коли після розлучення я повернулася у власну квартиру, мене зустріла напівпорожня кімната. Рівно навпіл вона була поділена на порожню частину і ту, яку неохоче заселяли робочий стіл, старий диван і килимок. Я довго сиділа на перетині цих частин, роздумуючи і приймаючи наявний стан речей. Довго вчилася не звинувачували нікого і, найперше, себе, бо вина – це в’язкий бруд, від якого нелегко очиститися.

І якось так склалося, що ця матеріальна порожнеча загребущими мацаками дісталася і мого серця. Моя пам’ять ніби щодня запускала функцію знищення усіх подій і спогадів. Я не зберігала їх, не ховала у скриньку, а стирала так, що вже наступного дня не могла й пригадати, а що відбувалося вчора і з якими людьми мене той день зводив. Мрія соціопата – ні людей, ні речей, ні спогадів, ні відчуттів.

Минали тижні, за ними – місяці. Поступово простір заповнився ліжком, шафою, комодом. Під виконання наївного новорічного плану «Менше працювати – більше заробляти» втрапив навіть робочий стіл, якому не знайшлося більше місця у квартирі. Згодом боротися із моїм безпам’ятством «взялася» книжкова шафа. Проте пробудити мої відчуття, жагу до збереження спогадів змогла лише вона. Вітрина.

Я була проти її придбання, та всі доводи, що вітрина – пережиток часів Радянського Союзу розбивалися у чіткі переконання бабусі, що її потрібно мати в домі. Привезли, поставили. Вимила і всілася на підлогу перед нею, думаючи, що ж мені з нею робити.

Вона стояла велична, елегантна. Абсолютно нова, а вже пахла ще ненаписаною історією мого майбуття. Її скляні полички так і просили, щоби на них поставили келихи, склянки, посуд та інше причандалля. Її дверцята ніби віддзеркалювали майбутній сміх сімейних свят і на них наче проступали відбитки пальців маленьких дитячих рук. Я собі тихенько перехрестилася і пішла спати.

День вітрина простояла порожня. Надвечір я таки вирішила – а нехай. Нехай келихи для мартіні не пиляться у закритих шафах кухні, а красуються у вітрині, нагадуючи про довгі теплі розмови і передбачаючи ще сотні таких нічних теревень. Най набір тарілок для суші щодня нагадує про спокій і витонченість улюблених страв. Ось іще докуплю набір чашок для гостей і красиву цукерницю, щоб примножували години, які варто проводити разом із друзями, щоб порожнечу заповнити не лише речами, а й добіркою із приємних спогадів. Мабуть, для цього й придумав хтось у світі ці вітрини.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x