А ви не розучилися ще… посміхатися! Кому? Усім, хто вас оточує… Погоді, що була… ніби нічого. А потім раптом стала, бач, якоюсь не такою. Людям, що з якоїсь невідомої вам причини намагалися вам накапостити, а у них це чомусь не вийшло. А ви замість того, щоб розізлитися і сказати, що ви думаєте з цього приводу, раптом усміхнулися… ну, ніби натякаючи – та ви старайтесь, старайтесь! Не вийшло сьогодні, то, може, хоч завтра вийде…
А можна усміхнутися і просто хорошим і приязним людям, які і в житті, і в літературі ще не перевелися.
Початок весни у цьому році… ну, треба ж… зі снігом. Ніби не така вже й радісна обставина, але варто придивитись уранці – сонячне проміння, що падає на сніг… Яке ж воно яскраве! Бо пада саме на білий-білесенький сніг, а не на почорнілу, хоч і розмерзлу землю. Та і сам ранковий сніг… ну, ніби випромінює нам і упевненість, і оптимізм попри усі песимістичні обставини.
Та і якщо згадати фільм «Кіборги», а це фільм украй гострий і драматичний, то і там при всіх тривожних поворотах сюжету – стільки гумору… І гумору – і такого соковитого, і такого українського!
Коли, ну, може, не зовсім чорні… але ж досить таки темні обставини, то без чорного гумору і не обійтися, але ж і при таких обставинах український гумор остаточно не почорнів і відверто не озлобився! Бо гумор – це схвильований і стрімкий пульс незбагненного світу, що нас оточує… Пульс, який треба відчути… і посмішкою, і словом!
Життя, на жаль, не без чорноти і цинізму, що так і намагаються усе людське у людині притоптати. Але є, таки є… щось світле і сильне у людських душах, що противиться чорноті… що перепинає їй шлях.
Студентська аудиторія любить усміхнутися і добре розуміє гумор. Студентська аудиторія – це усміхнена юнь! Це Україна майбутнього… А хіба ж може майбутня Україна не усміхатися?! У студентському гуморі не знайдеш озлобленості і примітиву, бо студенти – це мислячі люди. І, мабуть, не випадково автор цих рядків віддав належне студентській тематиці у своїх гумористичних творах – чи це усмішка, чи іронічна мініатюра, чи усміхнений афоризм, чи пісня, що виконується під гітару. Та і не тільки під гітару…
А коли не тільки під гітару, то у автора цих рядків, коли він є автором пісенного вірша, з’являються і соратники. Так, скажімо, не раз під час різноманітних заходів у Черкаському державному технологічному університеті можна було почути гімн університету, автором слів до якого і є автор цих рядків, а музику до нього створила черкаська композиторка Леся Рябоконь. Щодо виконавців цього пісенного твору, то їх було двоє – Володимир Єфімов і Олександр Биков. Кожен зміг по-своєму вразити слухацьку аудиторію, Володимир Єфімов – високим професіоналізмом виконання, а випускник нашого технологічного універу Олександр Биков – особливою схвильованістю у звучанні кожної ноти і кожного слова.
Щоправда поки що є запис гімну нашого «вишу» лише у виконанні Володимира Єфімова. І ось нещодавно дзвінок по мобільному. Телефонує Станіслав Чубар – працівник університету, досвідчений фотограф. Та що там фотограф – справжній фотохудожник! Обдарована людина. Майстер, завдяки чиїм одухотвореним світлинам і виразним відеозйомкам літопис технологічного універу став і яскравішим, і багатовимірнішим. Виявляється завдяки зусиллям Станіслава Чубаря з’явився відеокліп до згаданого вище пісенного твору. І в той же вечір завдяки можливостям інтернету я мав змогу його переглянути. І це добре, що вірші і музика об’єднують навколо себе і митців, і широку аудиторію.
Але гімн університету – це твір, що і звучить урочисто, і виконується в урочистій обстановці. А квітень, а особливо перший день цього славного весняного місяця, це така хороша нагода усміхнутися! І самому собі, і усім, хто вас оточує, і усьому цьому, такому непростому і незрозумілому білому світу. І сподіваюсь, що вам у цьому зможуть допомогти і усміхнені твори автора цих рядків, приведені нижче.

ЩО НАЙГІРШЕ

Звісно, зразу ж у напрузі –
І думка, і слово!
Бо коли зберуться друзі,
То й пішли розмови.

А в житті – усе непросто…
Ось у чому справа!
То ж, як вичерпались тости
І дійшли до кави,

Всім питання від Лавріна –
Мов чарка налита!
– Що все ж краще для людини –
Культура? Освіта?!

Кіндрат – дядько роботящий,
Та й мовить – як віршем!
– Я вам не скажу, що краще,
Скажу, що – найгірше!

І додав Кіндрат сердито,
Важко і похмуро:
– При наявності освіти –
Відсутність культури!

ЖАРТИ (Іронічне)

Пора квітуча… Та які там жарти!
Це вам, шановні – дьоготь… а чи мед?!
Зарплати… бач… затримались на старті!
І тільки ціни – стрімко уперед…

КОРИСТІ НЕМАЄ

А все ж буває, що життя – не мед…
Коли, як скаже хтось, і гірко, й нудно!
Та мовить Гриць, що звик – завжди вперед!
– Якщо і при таких цінах не схудну,
То користі немає – …від дієт!

ТАКІ МИШІ

– То, друже Кіт, скажіть – де ж ваші миші?!
– У мене миші… не найсміливіші!

ТІЛЬКИ ЧЕСНІ

А у житті було – і дьогтю, й меду!
Та ми усе ж – тримаємось уперто…
Мефодія запитують з газети:
– Про вибори… що скажете – відверто?!

Ну, а Мефодій, хоч дядько зубастий,
Усміхнено і трохи винувато:
– Коли нема чого в держави вкрасти,
Потрібні – тільки чесні кандидати!

ЦЕ ТЕЖ

А тільки все ж давайте без ниття,
Тоді і слово переллється – в пісню,
Бо жити і… не лаяти життя –
Це те ж, звиняйте, вид патріотизму!

ЯК ЗВЕТЬСЯ

Бува й таке… Присікався до Мини,
Розпитує укотре вже Кіндрат:
– Оте, де ти щодня – по три години…
Як зветься – Інтернет… чи кіндермат!

НАРЕШТІ, ЗБАГНУЛИ… (Іронічне)

Дивитись краще все ж – звіддалеки,
Бо коли поруч: відстань – …сумовита.
В історії такі є сторінки,
Що нам – не прочитати… а прожити!

Над нами знов – і хмари, і громи…
У когось – відчай, а у когось – втома.
Ну, ось, нарешті… і збагнули ми –
Чого ж… важко історикам… без брому!

ЩОРАЗУ

А Гриць – людина… Ні, не вередлива!
Ще й – добре прогнозована… щоразу…
– То по скільки пиво?! Будемо з пивом!
То за скільки квас?! Будемо без квасу…

НУ, ТИ ЗБАГНИ…

Колись у мить… ну, повної довіри
Іван (а його краще – не гніви!):
– Шановний куме, ти – людина сіра…
Тобі б харчів… та чарку… та грошви!

Ти і тепер такий, як і колись,
Тобі б усе – до власної господи!
Ти в дядька, що… ну, на екрані… вчись!
Щоб кожна думка – про благо народу…

Та після всіх цих патетичних нот
Семен відверто: – Що ти… Так не треба!
Ну, ти збагни: коли я сам – народ…
Чого ж мені щодня… думать про себе?!

АБИ НЕ ЛЯКАТИ

Іван як запитає, то – тримайся!
– А що в тебе… написано на майці?!
– Ну, як це що… – у відповідь Кирило, –
Та звісно ж… Сало – сила, спорт – могила!
– Чого ж англійською?! – цікаво це Кіндрату.
– Аби дарма… спортсменів не лякати!

ФІРМЕННІ

– Торгуєте, діду, онучами знов?!
– Онучі фірменні…
− А фірма?!
− «Онучофф»!

ПРО НЕВІДОМІ

– Пишете мемуари, діду Іване?!
– Про невідомі суспільству… власні романи!

МОНОЛОГ ВОВКА

Проводжу поміж зайців роз’яснювальну роботу:
До сьомого поту… Так, до сьомого поту!