Щасливі чи просто боягузи?

Валерія Тімергаліна, RSS,
Дата: 4-04-2018, 17:41

Взагалі дуже рідко дивлюся телевізор, проте нещодавно перемикаючи телеканали випадково натрапила на кінофільм. І зачепила фраза героїні: «Змінюватися прагнуть тільки нещасливі люди, у котрих нічого не складається у житті…»

Я не згодна з її думкою. Хіба є люди, які на всі 100 % будуть задоволені своїм життям? Ми прагнемо змін завжди. Адже досягнувши певної мети, ми не зупиняємося і йдемо далі. Хіба ж це тільки нещасливі люди? Не вносять зміни у своє життя, як на мене, все ж ті люди, які просто бояться помилитися.

Зміни необхідні. Навіть для того, щоб повернутися на «старт» потрібно пробігти крос. Буває, що ми не усвідомлюємо, що ми вже щасливі. Ми пробуємо й пробуємо щось нове, і врешті-решт повертаємося на початок. Адже це і було наше щастя, як-то кажуть «моє». Наприклад, я завжди стверджувала, що не люблю активний відпочинок. Проте варто було все одно спробувати. Таким чином я ще раз підтвердила, що мені подобається спокійне дозвілля. Саме новий досвід допоміг мені це зрозуміти й розвіяти усі сумніви. Тепер я впевнена, що це не «моє».

Інколи під тиском реклами, друзів та родичів ми намагаємося внести корективи у своє життя. Нещодавно була у перукарні та стала свідком цікавої ситуації. Прийшла жінка років 45-50 і зажадала, щоб їй зробили «хімію». Майстер запропонувала клієнтці «щось свіже та модне». «Ні!» - жінка була невблаганна. Далі ця жіночка сиділа із незворушним виглядом та не промовила ні слова за увесь час. Чи щаслива вона? Важко сказати. Проте вигляд її натякав на інше. Можливо, якраз їй все ж треба було спробувати зміни. І у майбутньому вони б підштовхнули її до радикальних метаморфозів не тільки зовнішності, а й взагалі у житті. Адже все велике починається із маленького кроку. Втім, можливо, вона б все одно повернулася до «хімії». Адже це «її». Проте, вона б усміхалася та вже інакше себе відчувала.

Часто зміни нам підкидає саме життя. І зрештою ми приймаємо їх. Часто не замислюємося, а чому нам доля послала ці переміни? Можливо, ми застигли на одному місці, зайшли в глухий кут у якійсь справі чи просто боягузи, які ніяк не могли зважитися на ці зміни?

Своєрідним символом змін для мене є стара самотня «Волга» під вікном мого будинку, біля якої росте таке ж одиноке деревце… Нікому не потрібна. Скільки живу там, стільки її пам’ятаю. Її корпус вже «з’їла» корозія, а замість решітки радіатора люди зробили смітник. Мабуть, хтось намагався знайти власника авто, бо до лобового скла прикріплене звернення на «листочку».

Я звикла до цієї «Волги» під вікном. Щоразу, коли проходжу повз неї, наче відчуваю якусь «стабільність». Проте, як не було б, ця машина вже стара та «віджила» своє. Її треба прибрати, щоб звільнити місце для нового авто, яким будуть користуватися щодня.

А чи не буду я сумувати за тією старою «Волгою», яка зустрічала мене щоранку?.. Мабуть, іноді, мені наче буде чогось не вистачати, але я звикну…

Думка психолога: «Чому одні прагнуть змін, інші – ні?»

Чому люди бояться змін та навіщо вони взагалі потрібні – пояснює кандидат психологічних наук ЧНУ ім. Богдана Хмельницького Ольга Овчаренко.

Щасливі чи просто боягузи?


Як зауважує психолог, прагнення до змін та розвитку базово закладені у нас ще при народженні. Маленькі діти природньо розвиваються і пізнають світ. Проте є зовнішні фактори, які можуть у якийсь момент призупинити ці процеси.

– У радянський час у деяких немовлят, які перебували у дитячих будинках виявили «синдром мертвої колиски». Тобто, немовлята, які за усіма показниками були здорові, просто гинули. Виявилося, що таким дітям не вистачало емоційного контакту із дорослими, – каже Ольга Овчаренко. – Перше, що затримує розвиток дітей – це відсутність емоційного контакту з дорослими. В результаті вже у зрілому віці ініціативи дитини можуть блокуватися. Також у багатьох дорослих небажання змінюватися зумовлене тим, що у дитинстві батьки не сприяли їхньому розвитку та навіть засуджували за їхні невдачі. Це і є причиною того, що у майбутньому дитина вже боїться будь-чого прагнути та досягати. До того ж у неї може виробитися така характеристика як лінь. Лінь – це захисна реакція, щоб не бути «покараним» за свою активність.

Пані Ольга звертається до концепції Абрахама Маслоу, який увів поняття «самоактуалізація». Як вважав відомий психолог, на всій планеті живе лише 1-4 % успішних людей, котрим вдалося себе реалізувати. Іншим же заважає багато факторів та критеріїв, які стоять на шляху їхньому розвитку. Це поняття отримало назву «комплекс Іони». Тобто, втеча від своїх талантів або ж так званий «страх успіху».

– Як демонструють приклади із практики, людині не дає розвиватися у дорослому віці її закритість до пізнання будь-чого нового. У психології це окреслюється терміном «закриті новому досвіду», тобто, досвіду, що пов’язаний із розвитком та самовдосконаленням людини. Така «закритість» трапляється через безліч комплексів та страхів, які нав’язані близьким оточенням, середовищем, в якому росте індивід. Звісно, мова йде про конструктивний досвід, про усе в нашому житті, що є корисним для особистості людини.

Проте, як говорить психолог, у людини є базові фізіологічні потреби, котрі вона має задовольняти, а після вже самовдосконалюватися. Якщо людина ж змушена жити у бідності та шукати гроші на шматок хліба, то у дуже рідких випадках вона буде думати про свій розвиток. Хоча є люди-заможні, які максимально задовольняють усі свої потреби. Не завжди й вони знаходять своє покликання. Часто такі люди зосереджують увагу на матеріальних можливостях та благах і зовсім не задумуються про саморозвиток.

На думку більшості психологів, рушійними силами розвитку є внутрішні протиріччя. Вони породжують стан невдоволення, і людина прагне до змін та дій.

Популярним на сьогодні є поняття «зона комфорту», яке пояснює цінність для особистості чогось уже пережитого і стабільного. Людина сама вирішує, що для неї є комфорт, і чи варто від нього відмовлятись. Але парадоксальним є те, що відчуття комфорту межує із пасивністю та відсутністю прагнення щось змінювати. Для досягнення кардинальних змін у житті людина має відчути внутрішню готовність вийти зі своєї зони комфорту, відчути спонукальний мотив до дії, подолати внутрішні перепони, що перешкоджають рухові.

Процес самовияву Ольга Овчаренко також пов’язує із психологічним механізмом – сублімацією, який був уведений З. Фрейдом. Через внутрішні переживання, стани страждання людина спрямовує блоковану психічну енергію у творче русло (віршування, малювання, спорт тощо).

– Варто розмежовувати поняття «сублімації», як захисного компенсаційного механізму та поняття «самореалізації», як рушійної сили розвитку власних можливостей. Ми завжди маємо результати своєї праці, одні – отримані в процесі компенсації страждань, інші – в процесі внутрішнього пошуку. Багато відомих митців творили на піку нерозділеного кохання, переживань та страждань, і вони домоглися успіху, визнання – розповідає пані Ольга. – Але визнаними є й ті, хто знаходив своє покликання і залишався щасливим у житті. Тобто, є різні механізми, які спонукають людей до дій. І поки людину влаштовує порядок речей, поки вона щаслива у своїй дії чи бездіяльності.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода