Як тільки я стала мамою, почала заморочуватися системами виховання і розвитку дитини. Питала в подруги, матері двох дітей, якій вона віддала перевагу методиці. Ми тоді спілкувалися про Монтесорі, Домана, Масару Ібукі… Але я й не здогадувалась, що основна наша національна система виховання називається «І нічого». «І нічого» – унікальна методика, яка будується на системі заперечення будь-якого обраного вами методу чи стилю виховання на основі власного досвіду. Це трапляється у випадку, якщо ви метод свій поясните.
Ну наприклад. Якщо ви скажете, що відмовляєтесь від соски-пустушки, і обмовитесь, що десь читали, що діти, які довго смокчуть пляшечку чи пустушку, потім починають курити, або що це негативно впливає на тривалість грудного вигодовування чи на розвиток зубів, вам скажуть: «А мої оно всі троє до п’яти років смоктали – і нічого». Навіть якщо в усіх трьох справді проблеми з палінням, зубами тощо. Так вам скажуть про будь-що: сумісний сон, слінг і візочок, перший прикорм, вагітність і так далі. Це як аксіома, яка не потребує доведення. Я думала довго, що значить «і нічого». В основному дослівний переклад означає: «І вижили». Це в принципі основна ознака щасливого дитинства.
Щоправда, з цього правила є винятки. Цей виняток один і звучить він так: «То не од того». Все. Дискусію закінчено. Але краще до «то не од того» не доводити. На словах «і нічого» треба зупинитись і почати говорити про погоду. Бо наслідки не передбачувані. Коли ти доводиш людей до фрази «то не од того» – це вже конфлікт, посягання на святе. Один раз я сказала, що не вживаю спиртного і шкідливої їжі під час вагітності, бо уявляю, що всим тим годую свою дитину, і мені стає погано. На це тоді ще подруга сказала: «А я навіть курила вагітна – і нічого». «Так в тебе ж діти не вилазять з респіраторних захворювань, по лікарням постійно», – зауважила я. І все. «То не од того» я почула. Але й подруги в мене більше немає))) Якщо ж у такому руслі заговорити про дитячу психологію, то виникне взагалі скандал. Бо суспільство у більшості своїй дитячі психологічні травми заперечує від моменту, коли в батьків виростають діти.
Люди, які дотримуються методики «і нічого» – не якісь там одиниці. Це більшість батьків, які вважають, що саме вони виховують дітей правильно. У мене, наприклад, на кожен випадок теж заготовлене своє «і нічого». Воно стосується міфів і стереотипів про грудне вигодовування, дитину в дитячому садочку, зайнятості мами у декретній відпустці і багатьох інших важливих аспектів. І при нагоді я ними обов’язково тикатиму тим, хто не годує груддю з тих чи інших причин, не працює у зв’язку із доглядом за дитиною абощо. А що – хіба я гірша за інших? Тільки не доводьте мене до фрази «То не од того», добре? Не хочу сваритися. Бо кожна мама сама несе відповідальність за свою дитину. І на власному прикладі знає, де «і нічого», а де «то не од того».
