Йому було 32 роки, коли принесли повістку з військкомату: мобілізація на військові збори. Він був людиною дисциплінованою треба – значить треба. Не здогадувався навіть, що військовий обов’язок приведе його в Чорнобиль – полинову зону України. Ішов 1990-й рік і четвертий рік «розхльобування» тієї гіркої каші, що спричинила аварія на атомній електростанції.
Борис Чорновол був простим колгоспним механізатором і старшим сержантом в армії. І в Чорнобилі йому випала проста, але така важлива на той час робота: ліквідовувати радіацію, щоб вона не нашкодила мільйонам людей. Про наслідки цієї роботи тоді не думав: «Раз доля закинула мене в Чорнобиль – значить, я тут був потрібен. Разом із іншими, призваними на службу, як і я, свідомо працював, йшов у самісінький зруйнований реактор, щоб мільйони інших людей не постраждали від радіації».
Борис Григорович пригадує, як з лютого по травень жили у військових наметах, як одержували спеціальний одяг і спеціальною доріжкою йшли в руїни четвертого реактора. «Наказали пробити в стіні діру. Ми й довбали. Через 20 хвилин нас міняла інша бригада, а ми скидали одяг і ретельно милися. Хто й скільки радіації «хватонув», ніхто не знав. Командири і спеціалісти контролювали час перебування у найнебезпечніших точках атомної станції. Але кожна людина сприймала радіаційне навантаження по-різному. Якось у душі я помітив на тілі 21-річного лейтенанта якісь плями і запитав, чому не звертається до лікарів. Той махнув рукою, мовляв, якось добуду, пільги обіцяли. Але пізніше він мабуть-таки звернувся до медиків, бо з нами більше не працював.
Ще нам за півроку довелося багато іншої роботи виконувати: мили територію ЧАЕС, чистили, прибирали – все згідно з планом дезактивації. Радіацію очима не побачиш, але ми вже добре розуміли, до чого вона призводить. Тому до свого обов’язку ставились дуже відповідально».
Із часом Борис Григорович зрозумів, що незважаючи на застережні заходи безпеки, чорнобильська радіація не дала пощади і йому. Не дарма ж присвоїли першу категорію ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС! Дільничний терапевт на черговому огляді відверто сказала йому, що має проблеми із серцево-судинною системою. Спочатку молодий вік та фізична витривалість переборювали недугу, але в 40 років переніс інфаркт, далі зробили 2 шунтування судин. Потім почав відчувати біль у ногах – ускладнилась циркуляція крові. І от у 41 рік – інвалід третьої групи.
Попри хвороби та передчасну сивину, Борис Григорович рідко буває вдома. Побратими-чорнобильці обрали його головою районної громадської організації інвалідів «Союз. Чорнобиль. Україна».
«Не маю морального права підвести таких, як я. Адже в Корсунь-Шевченківському районі самих лише ліквідаторів першої категорії 51 особа, другої – 98, третьої − 33. Та ще 30 осіб чорнобильських вдів, якими ми також опікуємося. Мої громадські обов’язки полягають у тому, щоб бігати від районної до міської ради, добиватися, «вибивати», вимагати уваги до чорнобильців і розв’язання їх проблем. Головні – це пенсії і ліки. Наша делегація має намір взяти участь у мирній ході в Києві напередодні річниці трагедії, щоб нагадати владі про її обов’язки. Пенсії чорнобильцям обіцяли осучаснити добавками в межах півтори тисячі гривень, а насправді люди одержали жебрацькі 310 гривень. Ми вважаємо це несправедливим.
Щомісяця на наш район спрямовують 20 600 гривень на безкоштовні ліки для ліквідаторів аварії. Це в середньому 113 гривень на одну особу. Уявляєте, як можна пролікуватися за таку суму? Вирішили публічно, зборами розподіляти хоч ці мізерні кошти, щоб була справедливість. Коротше кажучи, на папері у нас безліч пільг, а на ділі – самі лише проблеми. От громадська організація і заявляє про них, вимагає виконання законів України про соціальний захист ліквідаторів аварії на ЧАЕС».
Згадуючи про наближення сумної дати – 32-ї річниці аварії на ЧАЕС 26 квітня, Борис Григорович висловлює задоволення тим, щоб люди пам’ятають про них, кого просто називають ліквідаторами, шанують за жертву здоров’ям і життям, принесену заради безпеки мільйонів інших. «Скількох наших уже немає, пішли з життя передчасно. Недавно, наприклад,похоронили багаторічного лідера корсунських чорнобильців Максименка Миколу Васильовича – радіація здолала його в 61 рік… Хочеться, щоб до всіх інших, хто пройшов через Чорнобиль, було людське ставлення».
