«Сьогодні певні кола істориків вважають, що перша хвиля добровольців, які перейшли на бік німецької армії зі зброєю в руках або влилися до формувань, створюваних ОУН, Бульбою-Боровцем та ветеранами визвольних змагань 20-х років XX ст., становили собою ідейних патріотів і націоналістів, чи принаймні, людей, що мали підстави ненавидіти радянську систему з тих чи інших причин. Матеріальних переваг створення українських частин не давало, так як у перший час працівникам Народної міліції за службу лише записували трудодні.

Для прикладу, наведемо детальну інформацію про 33-х добровольців, які вступили на початку грудня 1941 р. до Української Козацької сотні в місті Золотоноші. Сотня була створена членом ОУН-Б без участі жодних німецьких чинників, тобто фактору тиску з боку окупантів у цьому випадку не було. Присягу козаки складали під синьо-жовтим прапором на вірність Україні. Основна маса добровольців (21 ос.) це чоловіки віком від 25 до 40 років, 10 козаків – молодь від 15 до 25 років. Із загального числа, двоє − учасники визвольних змагань 1917–1921 рр., п’ятеро − із сімей розкуркулених чи репресованих, один повернувся із заслання, а ще один вісімнадцятирічний юнак був засуджений за хуліганство. Восьмеро козаків − колишні вояки ЧА, з них 7 відпущені з німецьких таборів, 1 дезертир. Троє перейшли в сотню з допоміжної поліції. Двоє добровольців — колишні вчителі місцевої школи, один — колишній голова райради Осоавіахіму, ще один − студент 4 курсу Київського університету. Всі козаки − українці, жодного комуніста, комсомольця чи працівника НКВС серед них немає».