На березі палахкотіло вогнище. Іскри розліталися навсебіч, поступово тьмяніли і згасали, так і не долетівши до мети. Розпечена куля поволі скочувалася з неба і ховалася за горб, розфарбовуючи кудлаті чорні хмари в темно-марсаловий. Вечір поволі обіймав галявину.

Каша у чавунному баняку набухала і показувала тьмяному небу шматки м\’яса. Пахощі їжі перепліталися із димом і запахом вологої трави…

Вітер не вгавав: шаленів, танцював у травах, шарудів листям, нахиляв вербові коси низенько, у самісінькій став. А тоді невміло бавився поплавком і підганяв під нього хвилі. Лише біла струнка чапля поглядала скоса, ніби вичікувала на твій улов… Невисоко в небі розпростала крила сіра чайка і кружляла напружуючи своє тіло навпроти вітру.

Жодного цвіркуна. Жодної жаби.

Повітря задзвеніло і напружилося. Дрібні краплі небесної вологи поволі зростали, аж поки стали великою рябою сіттю понад ставом. Земля тихо застогнала і дозволила обіймати свої груди…