Письменники… Жартують!

Ну, хто ж не знає, що письменники полюбляють жартувати! Про це і стільки публікацій у пресі, і навіть книги є. Та і зрозуміло – письменницька доля буває нелегкою, отож без жарту і дотепного слова і вижити, і жити важко!

Зустрічі письменників з студентами проходять частенько. Була колись така зустріч і в Черкаському національному університеті, куди майстрів слова запросив колега по перу і відомий літературознавець Володимир Поліщук. До виступу залишалося хвилин десять-п’ятнадцять. Ось тут добре знаний наш поет Микола Негода і розповів таку історію. Відомий музикант (і обдарований поет!) Іван Сльота, земляк-черкащанин, якось запропонував йому разом написати пісню.

І на це Негода зразу ж і відповів:
– Іване… Та люди ж будуть сміятися! Бо уяви собі, як оголошуватимуть пісню – слова Негоди… музика Сльоти…
Поет Григорій Білоус, хоч і відомий, як лірик і прозаїк, любив пожартувати сам і вмів поцінувати дотепність колег по перу. В той час він керував обласною спілчанською організацією. І ось одержавши книгу в дарунок від поета Анатолія Горбівненка і переглядаючи її розділ, де були приведені пародії, підкреслено суворим тоном і запитав:
– Так, дуже добре… пародії… А де ж пародія – на Григорія Білоуса?! То що ж це виходить – на всіх пародії є… а на Білоуса нема?!
Дещо спантеличений автор книги відразу ж підказав:
– Та як же… як же… Ось же і пародія на Білоуса!
Згадується і такий епізод. Збори у обласній письменницькій організації. Треба обрати ревізійну комісію, а її члени уже мають визначитись, кому ж бути головою комісії. До складу комісії запропонули поетесу Ольгу Месеврю і автора цих рядків. Треба ще когось третього. Хтось і запропонував Віктора Скорину, щойно прийнятого до спілки:
– Давайте Скорину…
Віктор Скорина, якого знали більше як поета-лірика, відповів миттєво:
– Тільки якщо головою!
Це викликало дружний сміх у присутніх. І Віктора обрали третім членом ревізійної комісії.
Оскільки я сидів поруч з Скориною, то відразу ж і запропонував:
– Я не проти… Давай після зборів порадимося з Олею Месеврею, та й будеш головувати!
Завершуються збори і тут помічаю, що мій співрозмовник… хутко зник.
Минає кілька днів і у Черкаській філармонії має відбутися творчий вечір, присвячений творцям славетної пісні «Степом, степом» – поету Миколі Негоді і композитору Анатолію Пашкевичу. Письменникам виділили запрошення на цю мистецьку акцію. Отож і трапилося так, що у залі у одному ряду і до того ж поруч сиділи Віктор Скорина, Ольга Месевря і… автор цих рядків.
І ось тут чую від Віктора Скорини солов’їне (бо поети ж – солов’ї…), але ж і зовсім несподіване:
– Давай оберемо головою ревізійної комісії… Олю Месеврю!
Ось так. Замість того, щоб узяти відповідальність на себе, перекладаємо її… на слабкі жіночі плечі.
А в очах у свого співрозмовника помічаю відверте побоювання: а раптом почну наполягати – мовляв, захотів бути головою ревізійної комісії, то будь головою!
Але тут крім факторів по суті справи втрутилися і фактори побічні. У мене є немало пісень написаних на вірші колег-спілчан, що не раз виконувались мною під гітару на тих чи інших творчих акціях. Отож за кілька місяців до цієї події я написав пісню на вірш Віктора Скорини. Хоч він і лірик, а вірш сатиричний у нього знайшовся. Отож і вийшла пісня «Комунізм – не збудували!». Пісня прозвучала на кількох творчих зустрічах і була схвально зустрінута читацькою аудиторією. Тому і виникла думка – треба підтримати… свого співавтора. А вже як набереться він більшої упевненості у власних силах, то й зможе стати першокласним головою ревізійної комісії!
А Оля Месевря – людина надійна… Фігура авторитетна… Як-не-як лауреат літературної премії імені Михайла Масла! Отож чому б і не погодитися на її кандидатуру! Тим більше, що сама Оля і не заперечувала.
Ось так у нас, українців, завжди! Спочатку виявляємо бурхливу активність, а потім… власна ж скромність зводить цю активність… до відвертого мінімуму.
А завершу розмову на таку цікаву тему власним віршем про те, що вміння пожартувати аж ніяк не заважає письменницькій творчості і навіть дуже їй сприяє.

ЧОГО Ж БО НАМ (Іронічне)

Серця стрімкі і небайдужі
Поети мають зазвичай.
Як за перо узявся, друже,
То і про жарт не забувай!

Бо ми народжені такими,
Що серед буднів гомінких
Все ж гостроокими, як рими,
Бувають і жарти, і сміх!

І хоч і сумнів, і досада
У дні траплялись непрості,
Чого ж бо нам не жартувати –
У творах… та і у житті!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x