Драбівський краєзнавчий музей уперше відкрив свої двері в жовтні 1967 року. Торік відсвяткували 50-річчя закладу. Приміщення музею – колишній будинок священика Івана Білінського. Там же народився український військовий діяч та контр-адмірал УНР – Михайло Білінський. Деякий час музей не працював, проте декілька років тому його відновили. Відтоді заклад щороку відвідують більше тисячі осіб. А місцеві майстрині проводять там майстер-класи з рукоділля – вишивання рушників та виготовлення ляльок-мотанок.
Як розповідає директор музею Олександр Снітко, у музеї діють декілька залів. У кожному представлені експонати певного історичного періоду – від найдавнішої кам’яної доби до сьогодні.
– Музей регулярно поповнюють новими експонатами. Тут зберігаються предмети епохи пізнього палеоліту: кістки та фрагменти зубів мамонта, кам’яні сокири первісної людини. Більшість артефактів знайшли під час будівництва Канівської ГЕС і передали у наш музей. Одну із кам’яних сокир знайшли біля Драбова під час видобутку глини для виробництва цегли, – розповідає пан Олександр. – В експозиції є бойові сокири скіфів, кінська збруя та стріла, а також наконечник стріли древньоруських воїнів. Загалом знахідки не лише з Драбівського району, також є із Золотоніщини та інших районів Черкащини. Деякі передали місцеві жителі. Нещодавно працівниця бібліотеки передала нам порохівницю для шомпольної гвинтівки.
У музеї зберігають матеріали, що висвітлюють історію Драбівського краю та етнографічні особливості місцевого населення. Так, перші писемні згадки про села Безпальче, Жорнокльови, Білоусівка, Перервинці, Митлащівка датують початком ХVІІ століття, у період національно-визвольної боротьби під керівництвом Богдана Хмельницького. Зокрема, в експозиційних фондах зберігають фотокопії «Жалуваної грамоти царів Івана Олексійовича та Петра Олексійовича на володіння селами, хуторами, млинами та угіддями в Золотоніському повіті, видана військовому товаришу Івану Мировичу за його вірну і сумлінну службу» (1689 рік), у якій уперше згадують Драбів.
– Пізніше Петро І забрав ці землі в Івана Мировича та подарував їх князю Фомі Кантакузену. Після смерті князя його дружина передала землі до казни. Управляв ними прем’єр-майор Микола Ашанін, який побудував там невеличкий маєток (на його території розташоване село Ашанівка). Потім Катерина ІІ подарувала нинішні землі Драбівського району одному зі своїх фаворитів графу Петру Завадовському – вихідцю із Чернігівської козацької старшини. По смерті Петра Завадовського його син передав частину маєтності князю Анатолію Барятинському і його дружині Олімпіаді (на її честь назвали одне з сіл – Олімпіадівка). У нас є картина, що була написана в той період – «Малоросійське весілля». Її автор – російський художник Михайло Сажин. Як описує у своїй праці український дослідник Петро Жур, картину Сажин написав, коли гостював у маєтку Барятинських. Після смерті князя уся власність перейшла у спадок його сину Володимиру та дружині Надії. Вони дуже рідко приїздили у Драбів, тому землі доглядали управителі. Одним із них був бельгієць Анрі Ле Докт. Саме за його сприяння збудували льонотіпальну фабрику – одне з найбільших підприємств Полтавської губернії (там працювали 125 осіб).
Цікавою частиною музею є світлиця, де продемонстрований побут українських селян ХVІІІ–ХІХ століть. Це знаряддя праці, які збереглися до нашого часу – перша праска, рогач, лопата, а також злакові рослини. Крім того, там можна послухати платівки на старовинному патефоні, який нещодавно відреставрували.
Окрема зала з історичними пам’ятками та згадками про перебування на Драбівщині відомих особистостей. Серед них Тарас Шевченко, який у 1843 році гостював у Євгена Гребінки. Відомо, що саме в Драбівському краї Тарас Григорович познайомився із Ганною Закревською, котрій присвятив чимало віршів у засланні. Також на Драбівщину приїздив Іван Котляревський, який потім неодноразово згадував село Нехайки у своїх спогадах.
При музеї діє районна спілка краєзнавців, а також функціонує меморіальний музей Івана Падалки – художника, якого відправили у заслання та розстріляли за українську позицію.
Валерія Тімергаліна
