Новина із категорії: Володимир Чос, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Мошни – відгомін минулого

Мошни – відгомін минулого
Володимир Чос, RSS
Дата: 21-05-2018, 12:20.
Чимало маленьких населених пунктів мають дуже багату і славну історію. Були часи, коли вони відігравали важливу роль в політиці, їх згадували у своїх листах королі, вони впливали на долі держав. Нині від тієї величі зберігається тільки пам’ять. Є такі села і на Черкащині.
У книзі Лаврентія Похилевича «Розповіді про населені місця Київського губернії» (1864 рік) знаходимо інформацію про Мошни Черкаського району. Найперше цікаво, що у давнину це село вважалося містечком. Читаємо: «Містечко лежить на рівній низині, колись вкритій непрохідними болотами. Звідти і походить назва Мошни – так називали низину, наповнену мошкою. Прикметно, що довколишню місцевість складають луки, які заливалися весняними водами Дніпра, коли він у стародавні часи був повноводним. Тепер Дніпро віддалене від містечка на 4 версти і навіть найбільша повінь не досягає Мошен. У 1775 році в Мошнах було 197 будинків, та 259 у передмісті. Нині жителів обох статей: православних 4378, євреїв 535, римських католиків, що тимчасово живуть в містечку при власницькій економії та костелі 64. Торгівля в Мошнах добре розвинута. Нею займаються десять купців третьої гільдії, серед яких сім євреїв та три християнина».

Мошни – відгомін минулого


Наявність значної кількості заможних людей пояснює й інше тлумачення назви села – від староруського слова «мошна» – гаманець.
Далі Похилевич зазначає: «Невідомо як давно було засноване містечко Мошни. Але у 1494 році вже існувало, як видно з грамоти великого князя литовського Олександра: «Наміснику Черкаському, пану Климу Александровичу та іншим намісникам нашим, хто і потім від нас будуть Черкаси тримати. Бив нам чолом боярин Київський Васько Єршевич і повідав перед нами, що князь Семен Олелькович дав батькові його маєток у Черкаському повіті, на ім’я Мошни, за його вітчизну. А в тому маєтку жителі несли ясачну службу (тобто, платили натуральний податок), колись поганство татарське брали, а нині до Черкас пішли. І били нам чолом, якби їм дозволили у тому його маєтку селитися. А яких він людей покличе, щоб ясач йому платили, нехай вони йому служать, адже і в Київських бояр люди служать своїм господарям. Написано у Вільно, травня 17 дня, індикт 12». (Індикт – церковний період в 15 років, який починався 1 вересня і був затверджений Отцями Першого Вселенського Собору у 325 році).

Мошни – відгомін минулого


В книзі великих креслень 1627 року сказано: «А нижче Домонтова, на правому березі Дніпра, за три версти місто Мошни Вишневецького. Під час війн Хмельницького та наступних, Мошни не були важливим пунктом. Кілька разів переходили то в одні, то в інші руки, але чогось особливо прикметного не відбувалося, якщо тільки не брати до уваги, що в Мошенському монастирі перебував нещасний син Хмельницького Юрій, який з гетьмана став ченцем».
Також в історико-статистичній праці Похилевича читаємо: «Ще на початку XVIII століття Мошни належали князю Янушу Вишневецькому, нащадку того Дмитра Вишневецького, який, верховодячи малоросійським народом, пишався, що він руський і православний та сподівався поєднати свій підданий нарід під скіпетр царя Іоанна IV. Але у XVIII ст князі Вишневецькі, як показують їхні перекручені імена, мали вже латинство. Після смерті Януша Вишневецького близько 1732 року маєтком почала володіти його донька Уршуля, котра була замужем за князем Радзивілом, воєводою Троцьким. Але кордони тодішнього Мошенського маєтку простягалися до північного заходу – Ржавця і Голяків нинішнього Канівського повіту. Із другої половини XVIII ст Мошенський маєток належав графу Моравському, що дуже переймався про утвердженні в Мошнах унії та переслідував місцевого священика Феодора Кленицького, який за прикладом своїх попередників, бажав залишатися православним. У 1776 році Моравський продав Мошенський ключ князю Любомирському, власнику усієї Смілянщини. Але бажаючи здобути для полювання маєток в Литві, він помінявся з світлійшим князем Потьомкіним Мошенським і Вільшанським ключем на ключ Стародубський. Після смерті Потьомкіна його просторі маєтки дісталися племінникам і племінницям – Енгельгардт і Голіциним. Мошенський ключ дістався Олександрі Енгельгардт, що була дружиною гетьмана польських військ Ксаверія Браницького. Їх старша донька Єлизавета вийшла заміж за князя Михайла Семеновича Воронцова. Їй і нині належить великий Мошенський маєток. Як покійний князь, так і його дружина та їх єдиний син Семен Михайлович рідко бували в маєтку, адже постійно жили закордоном, куди їм надсилали зібрані прибутки».
Дослідник зазначає, що «Набагато важливіші Мошни по своєму гарному розташуванню, ще більш прикрашене смаком і щедрістю покійного Кавказького намісника Воронцова, який облаштував тут палаци, сади і замки. Тут зосереджене головне управління маєтку князів Воронцових у Київській губернії. До Мошенського ключа входили Мошни – 1681 жителів, Білозір’я – 1525, Байбузи – 520, Тубільці – 411, Хрещатик – 202, Будища – 333, Лозівок – 268, Єлизаветівка – 67, Сокирна – 50. Разом 5057 ревізійних душ чоловічої і жіночої статі, та землі 25567 десятин». (Ревізійні душі – платники податку).
Хто в ті часи бував у Мошнах, вважав своїм обов’язком відвідати уславлену садибу власника – князя Воронцова. Там був величезний парк, розкинутий на пагорбах, зручних для оглялу довкілля, звіринець, палаци в оригінальному сільському стилі, картинна галерея. Для мандрівників Воронцов виділив кілька легких кабріолетів та коней, навчених їздити пагорбами. Тодішніх туристів приваблювала башта Святослава на вершині гори, побудована у 1841 році. Була висотою 27 сажнів (майже 57 метрів), угору вели 158 східців. Вдень з гори відкривався чудовий краєвид. Зрідка, коли приїздив господар, на башті засвічували скляний ліхтар. (Башту знищили в роки Другої світової війни).
До місцевих старожитностей можна зарахувати: а) Курган чи могилу на захід від містечка, де, за розповідями жителів, гайдамаки закопали були своє золото. б) Гора Бесідка, на південний схід від лісу, поблизу винокурного заводу, на якій збиралися гайдамаки, щоб бесідувати, чи радитися про свої справи. в) Дерев’яний хрест вище Бесідки по дорозі, що веде в монастир, споруджений на тому місці, де відпочивав митрополит Євгеній, під час однієї зі своїх мандрівок в Мошногірський монастир. г) Неподалік від хреста поміж Гліб-горою і Давидовою-горою, в лісі, гора названа Івани. На ній знаходиться древнє городище з валом, ровом і ворітьми на схід. Якщо правда, що великий князь Святослав Ігоревич зупинявся тут з військом під час одного з походів на Грецію, то човни його могли пристати на цьому місці, оскільки низина, на якій стоїть містечко, вірогідно була у давнину залита водою. Жителі помилково приписують побудову цього містечка гайдамакам 1768 року.

Мошни – відгомін минулого


Розповідає Похилевич і історію релігійних споруд: «В Мошнах дві приходські церкви – Преображення Господня та Успіння Пресвятої Богородиці, перша кам’яна, друга дерев’яна. Донедавна була і третя церква, для передмістя і села Лозівка, на ім’я Святителя Миколая, закрита у зв’язку з будівництвом нинішньої кам’яної Преображенської церкви. Ще на початку XVIII ст усі три Мошенські церкви вважалися стародавніми і відрізнялися від довколишніх сільських церков кращим начинням та срібним посудом. Успенська вважалася головною в Мошенському деканаті. Унія введена близько 1739 року і кілька разів до 1795 року відкидалася народом і самим духовенством. Щоб похрестити дитину та для інших потреб нарід здебільшого звертався до Мошногірського монастиря, православ’я якого завжди було непорушним.
Мошни – відгомін минулого

Нинішня Преображенська церква готичної архітектури, з високою дзвіницею, побудована покійним князем Михайлом Семеновичем Воронцовим і освячена митрополитом Філаретом у 1840 році. В ній прикметні деякі ікони та начиння колишніх Преображенської та Миколаївської церков, Євангеліє стародавнє Львівського друку та дві стародавні срібні чаші. За штатом сільських церков була зарахована до 3-го класу. Землі мала 73 десятини (трохи більше 73 га). До приходу належить 2050 душ в самому містечку і 1713 у селах: Будище, Лозівок, Сокирне і Єлизаветівка. Із 1843 року при ній створено училище для поселянських дітей. Про колишню Преображенську церкву у візитах за 1783 рік говориться: «Церква друга парафіяльна Мошенська на ім’я Преображення Господня у віданні Ігнатія Моравського, генерал-майора литовських військ. Коли вперше була закладена і побудована відомостей немає. Тільки лист Богдана Хмельницького, гетьмана військ запорізьких до полковника і отамана тутешнього Мошенського, 1648 року писаного, Хмельницький згадує отця Спаської і затверджує за церквою хутір, наданий йому Вишневецьким, а тодішнім полковником Мошенським заграбований, доводить, що Преображенська церква найдавніша з-поміж інших мошенських церков». Також в списку церков ігумена Мелхіседека («Київські єпархіальні відомості» № 13 за 1862 рік) наведені ще два листи Богдана Хмельницького та його гетьманової дружини на захист Мошенського Спаського священика Андрія Базаринського. Стара дерев’яна церква була побудована у 1721 році на місці раніше згорілої, що зазначено в написах на одвірках церковних. Вона стояла на полудень від палацу, між дорогою в Черкаси та річкою Мошною, тобто на тому ж місці, що і нинішня кам’яна церква. Навпроти церкви через дорогу знаходився, за тогочасним звичаєм, церковний «шпиталь», в якому за громадські кошти утримувалися немічні і старі діди та баби. Прихожан церква під час візитів 1783 року мала: в Мошнах 75 будинків, жителів 444, в Сокирному 11 дворів і 66 жителів.
Успенська дерев’яна церква побудована біля старої. У 1842 році розширена, була прибудована дзвіниця. Церква 4-го класу, землі має 43 десятини, прихожан в самому містечку 1950. Пам’ятною старожитністю є стародавній антимінс – 1683 року, Афанасія Шумлянського, єпископа Луцького і Острозького. Є докази існування Успенської церкви у 1622 році. (Антимінс – посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. На антимінсі звершується під час св. Літургії таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити св. Літургії).
Римо-католицький Мошенський дерев’яний костел був побудований у 1830 році. Нині княгиня Воронцова за власні кошти на тому місці будує прекрасний кам’яний костел.
Мошногірський Вознесенський монастир за 3 версти від Мошен серед гір та лісів. Заснований напевно в половині XVII ст, коли в Україні пробудився, внаслідок єзуїтського і польського насилля, дух православ’я і народної вольності. 22 червня 1671 року гетьман Петро Дорошенко видав універсал, щоб не чинили жодних перешкод в будівництві Мошногірського монастиря. А в липні того ж року він подарував монастирю млин під назвою Квачуг, на річці Рось, в містечку Стеблів. Гетьман Іван Мазепа універсалом 30 травня 1708 року підтвердив, що монастир володіє угіддями. Але Дорошенко і Мазепа вже турбувалися тільки про відновлення монастиря. Є сліди, що він існував і значно раніше. У монастирі дві церкви дерев’яні, вкриті листовим залізом. Соборна церква має три високих куполи. Двопрестольна – Вознесіння Господня та Святителя Миколая, побудована у 1774 році на місці старої. Тепла церква на честь Покрови Божої Матері, з одним невеликим куполом, зведена 1836 року. Дзвіниця також дерев’яна, триповерхова, висотою 47 аршин, гарної архітектури, побудована 1849 року. Настоятельські келії нові, в дев’яти покоях, трапезна з кухнею, палата для продуктів, чотири братських будинки – це все дерев’яні будівлі, вкриті дранкою і соломою. Монастир був оточений плетеною огорожею. Мався ставок і невеличкий млин. Таким є бідненький Мошногірський монастир. Крім того монастир має два хутори з економіями, хлібом і худобою – один за дві версти від монастиря – Лютерівський, а інший Шполянський за 70 верст, біля Шполи, де монастиреві належить землі з садом і лісом 42 дес 355 саж. Поблизу Мошен монастирю належить 292 десятини землі – орної, сінокосу, лісу, під болотами і дорогами. Крім угідь, монастир отримує на утримання доброчинні пожертви та відсотки з капіталів – до 7 тис руб. В монастирі перебувають: 1 ігумен, 4 ієромонаха, 5 ієродияконів і дияконів, 2 ченці, 12 послушників – усього 24 чоловік».
Нині свідками минулих століть у Мошнах є діюча Спасо-Преображенська церква. Архітектор Георгій (Джорджо) Торічеллі, інженер Терентій Ступников. (Кажуть, подібну церву архітектор звів також біля Парижа). А ще частково зберігся один з дерев’яних корпусів лікарні, збудованої за проектом тоді ще молодого цивільного архітектора Владислава Городецького. Лікарню відкрили 9 листопада 1894 року – у день срібного весілля Балашових.
Володимир ЧОС


Теги: черкаси, черкаська область, Черкащина, історія, історія Черкащини, Мошни

Черкаси наживо

Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
У День захисту дітей, черкасцям продемонструють унікальний фотопроект. Для нього місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців
Котяча дружба ...
Владислав Бедринець, RSS
16+ Про це… ...
Борис Юхно, RSS
Про хрущовки ...
Борис Юхно, RSS
Зачинені двері ...
Анна Сакун, RSS