Повернення

Вона тисячі, ні, мільйони разів уявляла цей день. Коли в страшних кошмарах снилися прощання на центральній площі міста з вигуками «Герої не вмирають!», вона прокидалася і візуалізувала, як він повернеться. Повернеться живим. У неї було 100500 різних планів на різну пору року. З його улюбленим шоколадом. З тортом. З подарунками. Вона планувала, як у фейсбуці напише: «Повернувся. Живим». І всі її будуть вітати.

Але з ним ще жодного разу не виходило все за планом… Він приїхав без попередження, як часто то бувало. Близько опівночі. Перелякав її до смерті, бо вона не очікувала гостей пізно увечері. Він просто зайшов. Обійняв її і дітей. В його очах вона прочитала: «Війна не закінчилася. Але я повернувся до вас». Вона знає, як би хотів він повернутись із перемогою. І здогадується: його війна ще не закінчилась. Їхня війна ще не закінчилась.

Вона навіть не сказала нікому, що він повернувся. Їй соромно цим хизуватися. Бо війна триває. Вона молилася і чекала. Сильно. Але чи з меншою силою молилися ті, до кого повернувся… не так… Вона чутиме: «Війна забирає кращих». І заклинатиме подумки: «Не забере»…
Вона тільки на кільканадцятий день усвідомить, що він тут, поруч. Але ще за звичкою тривожитиметься і прокидатиметься ночами. Їй ще довго снитимуться жахи з центральної площі міста із вигуками «Герої не вмирають!». Вона прокидатиметься. Але тягнутись буде не до телефону під подушку, а до теплої долоні свого коханого. І торкнувшись, дякуватиме Богу за те, що почув…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x