На краю Миколаївки і вигона, де 77 років тому загинули кавалеристи, з’явився гранітний пам’ятний знак, хрест і невелика клумба. Вражений історією про бойовий епізод, депутат Корсунь-Шевченківської районної ради Володимир Левандовський загорівся ідеєю увічнити пам’ять відважної кінноти. Допомагали Володимиру Левандовському виготовляти і встановлювати пам’ятника небайдужі люди з міста і села.
Було це влітку 1941 року, коли Друга світова докотилася до Корсунь-Шевченківщини. На березі Росі біля села Миколаївки через камінну греблю переправлялась радянська кіннота. Однак по її обозу з висоток правого берега вдарила німецька артилерія. Свідками цього стали діти-пастухи, серед яких був і восьмирічний житель села Заріччя (на той час Хирівки) Олексій Панасович Кушнір.
Ось як розповідає він про ту подію:
– Ми були дуже налякані цим жахливим видовищем: снаряди рвались посеред возів, вода в річці почервоніла від людської і кінської крові. Пізніше бачили, як тіла загиблих кавалеристів плавали у воді й очереті під берегом. А вигоном бігали схарапуджені коні, валялись розбиті вози, казани…
Люди в селах, якими двічі пройшла кавалерія, не знали, які це були частини і що насправді відбулось біля переправи. Відповідь знайшли у дослідника історії Другої світової війни Олександра Назарова – завідувача сектору археології та охорони культурної спадщини Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура». Його дід Назаров Іван Васильович воював кулеметником кулеметного ескадрону 158-го кавалерійського полку 3-ї кавалерійської дивізії 5-го кавалерійського корпусу, і саме ця обставина спонукала його дослідити бойовий шлях частини, в якій воював дід.
За висновками Олександра Назарова, бойові дії на території України влітку 1941 року складалися не тільки з низки відступів та оточень, але і з вдалих наступів. Один з них на початку серпня 1941 р. відбувся в межах сучасних Богуславського та Миронівського районів Київщини і Корсунь-Шевченківського Черкаської області.
Вранці 7 серпня атакуючі радянські війська прорвали оборону нацистів і почали наступ. 14-а кавалерійська дивізія виконала завдання і вийшла до с. Сидорівки. 3-я кавалерійська дивізія вийшла до с. Миколаївки вранці наступного дня. 12-а ж танкова дивізія, яку супроводжували кавалеристи, зупинилась перед р.Рось біля с. Москаленки, безрезультатно намагаючись форсувати річку без засобів для переправи.
Загалом же результатами наступу командування було задоволене: піхотні підрозділи відбили у противника 10–15 км нашої території, а кінно-механізовані – до 40 км. Кіннота й танки підтягували тили і готувались до нових дій, однак одержали наказ штабу припинити наступ у південному напрямку. Їх практично розвернули на 180 градусів для наступу на Ржищів.
Якраз цей епізод, робить висновок Олександр Назаров, коли кіннота була розвернута у протилежному напрямку і двічі пройшла селами, і пригадують старожили. У нацистів же на той час не було достатніх сил, щоб вступати в бій з кавалерією, і вони обмежились артилерійським ударом по обозу.
Вражений історією про цей бойовий епізод, депутат Корсунь-Шевченківської районної ради Володимир Левандовський загорівся ідеєю увічнити пам’ять відважної кінноти. До речі, на його рахунку чимало добрих справ, за що міська рада присвоїла йому почесне звання «Лицар-благодійник».
І ось на краю Миколаївки і вигона, де 77 років тому загинули кавалеристи, з’явився гранітний пам’ятний знак, хрест і невелика клумба. Допомагали Володимиру Левандовському виготовляти і встановлювати пам’ятника небайдужі люди з міста і села: Олександр Лисенко,Олександр Циганенко, В’ячеслав Пилипенко, Зінаїда Василенко,Євген Шестопал, Олексій Кушнір,Василь Сливка, Тетяна Павліченко, Сергій Барабаш, Сергій Казаков, зарічанський сільський голова Микола Кравченко та інші.
На урочисте відкриття пам’ятного знака зібралося багато людей. Дехто навіть із місцевих вперше почув про цю історію з уст очевидця Олексія Кушніра, який не приховував сліз, згадуючи страшні події минулої війни. Минуло багато років, виросли нові покоління, але ми зобов’язані пам’ятати тих, хто загинув заради незалежності України, говорив він. За християнським звичаєм відбулись панахида в пам’ять полеглих на полі бою воїнів і поминальний обід, влаштований жителями Миколаївки.
