Новина із категорії: Борис Юхно, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Кримінальні таланти

Кримінальні таланти
Борис Юхно, RSS
Дата: 24-05-2018, 13:40.
Чимало кримінальних «спеціальностей» минулого вижило у суспільно-політичних катаклізмах ХХ століття й прижилося у сучасності.
Кримінальні таланти


Базарні «професії»
Як і нині, століття тому кримінальне середовище було напрочуд різноманітним. У «Інструкції чинам поліції» за 1905 рік дається визначення 25 основних «спеціальностей» злочинців, кожна з яких була представлена ще й кількома різновидами.
Столицею бандитизму, як це не сумно, тоді вважався Київ, де кількість злочинів упродовж кількох дореволюційних років поспіль майже утроє перевищувала загальноросійські показники. Повітове містечко Черкаси для пройдисвітів, звісно, було менш привабливе, ніж багата губернська столиця, однак у співставній пропорції і тут ошивалися кримінальні таланти. Почасти - просто відсиджувалися після шухеру на півдорозі між Подолом і Молдаванкою.
Про те, що місцеві правоохоронці не байдикували, свідчить факт єдиного існуючого адміністративного поділу: Черкаси по Смілянській розмежовувалися на території Першої та Другої поліцейських частин (Соснівський і Придніпровський райони, як на сьогодні), а на території теперішнього скверу імені Богдана Хмельницького тоді хмуро поставала знаменита черкаська буцегарня. Завжди переповнеу, тюрму висадили у повітря в Громадянську, коли її контингент складався переважно з «політичних». Поцупив сідло вороного, а коник - бойовий товариш червоного командира, от і маєш прикрість.
Утім, то було пізніше, а у часи, про які йдеться, міщани ще не мали клопоту з приводу колірної диференціації штанів. Їх оббирали з банальних злодійських мотивів. Чистили натхненно, з фантазією, без вихідних і свят.
Найчастіше - на базарах. Старий базар стелився Митницею у її затопленій тепер частині, якраз неподалік отієї в’язниці. Нова базарна площа знаходилася на теперішній Соборній. Були ще торгові ряди у дворі найстарішого університетського корпусу по Дашковича, які частково збереглися, там торгували рибою, і триста метрів першокласних магазинів на Хрещатику. А ще цупили на кількаденних ярмарках, які збиралися у Черкасах чотири рази на рік.
У торгівлі промишляли «шопенфелери», «ридикюльники», «вітринники» - коротше кажучи, «городушники». Перші вважалися універсалами, наступні категорії мали чітку спеціалізацію, про яку не скадно здогадатися із назви. Крали харчі, одяг, ювелірні прикраси, гроші з каси, які тягли спеціальними пластинами, змащеними клеєм. Цікаво, що королева шайрайства Сонька-Золота ручка замолоду теж не гребувала крадіжками у магазинах. Правда, винятково ювелірних. Але як вона це робила! Перебираючи під самим носом продавця необроблені діаманти, завжди виносила по кілька штук дорогоцінних камінчиків. Чарівна аферистка просто змащувала внутрішній бік довгих красивих нігтів медом.
Потягти щось з полиці - то одне, а ось «розвести» лавочника при розміні купюр - зовсім інше. «Ломачі», «міняли» або «здьоргувачі» так управно пересмикували банкноти, що у фартух продавця нерідко потрапляло не більше третини розміняної суми. Це, звісно, не медові брюлики, але зухвалості і майстерності такі «фокуси» теж вимагали неабияких.
До речі, товар до крамниці теж потрапляв не завжди. Завадити цьому могли «гужовики»: група хвацьких молодиків, які крали все підряд буквально на ходу під час перевезень. Нерідко такі банди орудували на ярмарках.
У цих одвічно небезпечних для торгівлі місцях «паслася» ціла армія різнопрофільних злочинців. «Хламідники», «дев’ятники» і «торбохвати» пулили з возів, у рядах та з невеличких прибазарних сараїв-складів. Перевозили поцуплений крам «блатаки», «пасери» і «каїни». Траплялося - ще й на вкрадених конях. Тих, хто спеціалізувався на оборудках із крупними свійськими тваринами, називали «чередниками», «зцепщиками», «скамеєчниками», «баришниками» і «леверантами». Варто сказати, що це не синоніми, а різні «спеціальності». Узагалі конокрадство було одним з найавторитетніших злочинних фахів, а його представники задовго до появи терміну «організоване злочинне угрупування» діяли за законамии мафіозної спільноти. Найбільше тут уславилася Жашківщина: подейкують, що знамениті тамтешні катакомби викопали саме ліверанти для переховування коней. Упродовж десятиліть конокради налагоджували міжгубернські зв’язки, мали бездоганні схеми конспірації, спеціальний сленг, перевірених збувачів, місця переховування табунів, постачальників партій корму, перегонщиків. Крадіжки коней розкривалися лише у тому разі, коли за справу бралися одинаки-аматори. Таких найчастіше ловили на Сінному базарі, що містився ближче до теперішньої Площі 700-річчя Черкас.

Кримінальні таланти

Було ваше - стало наше
У середовищі шанувальників чужого майна окремим колоритним представництвом фігурували кишенькові злодії, «щипачі» або «фортицери». Ці кримінальні таланти як ніхто цінували свободу, адже відсидка призводила до втрати кваліфікації, а за цим неодмінно нова відсидка, ще й триваліша за попередню. Вони не зналися із представниками інших «професій», адже працювали індивідуально, серед них не було питущих, бо руками, що трясуться, багато не вполюєш, такі стежили за зовнішністю, щоб не насторожувати потенційних жертв. Словом - еліта, хоч і ігнорована іншими крадіями. Виняток становили хіба «марвіхери», карманники міжнародного масштабу, та таких у Черкасах, мабуть, не водилося. Крадіжки здійснювалися під прикриттям накинутого на руку плаща, допомагав букет квітів, газета, портфель, інші повсякденні предмети. Інструментами злочину слугували пінцети, гачки, щипці для «зрізання» ланцюжків і кишенькових годинників, мініатюрні леза, вставлені у прикраси. Нерідко неподалік «майстра» крутився вуличний собака - таких з десяток на кожен квартал. Але таких, та не таких. Ці - вимуштрувані, натаскані, хоч з виду - найтривіальніші дворняги. Саме у їхніх зубах опинялися вкрадені предмети. І з портмоне «кур’єр» прожогом мчав до своєї буди за кілька кварталів, а пізніше по здобич навідувався «подільник». Коштували такі кудлаті спритники між своїми до кількасот рублів - значно дорожче, ніж пара непородистих коней.
Крадіжки зі зломом здійснювали «шніфери», а спеціально й заздалегідь підібраним ключем - «скачки». «Ципери» тягли з передніх і кухонь. Існувала ще специфічна каста злодюг з великими артистичними задатками, які називалися «жайворами» або «на добрий ранок» (наприклад, «Міша Сдобримутром», і в колі «колег» вже не треба було пояснювати, чому у Міші така дивна погремуха). Ці авантюристи вдосвіта із валізами ввалювалися у служницьку і відрекомендовувалися як родичі власника будинку. Допоки будили хазяїна, поки поміж собою розбиралися що й до чого, «фамільники» зі знанням справи чистили помешкання. Трудилися напевне, адже необхідну інформацію отримували від тимчасових працівників, наприклад полотерів, дроворубів, коминщиків або й «воровської прислуги». Намітивши об’єкт, останні наймалися на службу, надавши господарю підроблені документи, кілька днів добросовісно вправлялися по господарству, примічаючи усе потрібне в ділі, а потім спільно з «родичами» «бомбили хату». 10-15 хвилин вистачало, щоб безперешкодно залишити дім: собак нейтралізували перед нальотом, а сторожі були в хлам п’яними ще з вечора.
Слідом за цією категорією у злочинній ієрархії стояла «шелупонь воровская» - кримінальний дріб’язок із низькою кваліфікацією й постійним ризиком наразитися на неприємності. Якщо з карманниками авторитети не зналися, визнаючи однак при цьому їхню майстерність, то з цими було просто «западло». До категорії ізгоїв належали крадії, що застосовували снодійне («малинники»), використовували дешевих повій («коти», «хіпесники») крали собак дорогих порід («собачники»), білизну з горищ («голуб’ятники»), оббирали церкви («клюквенники», «антихристи»). Білизну з дворів цупили «панталонщики», майно з пожежі - «пожарники», речі з похорону - «морушники» та ін. Цих примітивів «колеги» називали також «портяночниками», вкладаючи у це слово всю зневагу до профілю їхньої діяльності.

Злочинний непотріб
Ще нижче у неофіційній кримінальній класифікації перебували «стрілки». На ризик їм бракувало мужності, тож копієчку банально канючили, вдаючи з себе то калік, то душевнохворих, то погорільців. Вешталися біля церков, магазинів, ресторанів, у Соснівці, де заможні міщани винаймали дачі. Тут, одначе, деталізація зайва, адже представників «стрілецтва» можна й зараз зустріти. І тоді, і тепер серед них було чимало далеко не бідних людей. Відомо, що окремі київські «христорадеї» утримували власні дохідні будинки. У газеті «Киевлянин» періодично з’являлися повідомлення на кшталт такого: «Недавно в Киеве умер один нищий. Он выпрашивал всегда милостыню «ради детей» и по временам водил за собою девочку лет восьми, почти нагую и болезненную на вид. Никто не подозревал, что старик имел в городе каменный дом, а в нем отдельную комнату, где сберегал собранное за долгое время подаяний. В заплатанных одеждах его нашли 200 тысяч рублей, еще столько оказалось на процентах. А между тем, мнимый нищий платил бедной матери девочки по полтиннику за то, что та позволила водить ее и выпрашивать подаяние».

Кримінальна еліта
До категорії «аристократів» злочинного світу здавна зараховують крупнокаліберних шахраїв. По-своєму талановиті, ці люди нерідко мали і шляхетний родовід, і яку найвищу освіту, але збагачувалися вони, нехтуючи законами моралі.
За об’єктами зазіхань аферисти поділялися на дві групи. Перша спеціалізувалася на злочинах проти державної власності: фальсифікаціях, підробленні векселів, інших фінансових документів. Друга прокручувала менш небезпечні афери з приватною власністю. Основними професіями цих шахраїв були обман за допомогою грошової або речової «кукли». Цим займалися «басманщики». Фальшиві коштовності втюхували «фармазонщики». Заможних панянок із чималим посагом оббирали «женихи». За класичною схемою у змові з власниками застраховані будинки підпалювали «фуфери». Пожертвування збирали «збірники» (не плутати зі «стрілками». Ці організовували «благодійні товариства», «допомагали» дітям-сиротам тощо. У гральному бізнесі заправляли «золоторотці», фіктивні юридичні послуги організовували «стряпчі».
Осібно стояли шахраї-картярі. Картярство в імперії взагалі було особливим явищем, що не знало ні рангів, ні віку. На гроші різались навіть літературні класики, а Олександр Пушкін взагалі вважався першокласним шулером, чим тривалий час заробляв на життя і втіхи. Київські спудеї - й ті через одного підроблялися картами. Відомо, що 1847 року студент Катюжинський до нитки обчистив угорського піаніста Ференца Ліста і збагатився на увесь його гонорар за гастрольне турне. Але трапилося це, напевне, випадково, адже потужні картярські банди «пасли» грошовитих клієнтів дуже ретельно і часто розігрували цілі вистави, аби вийти на жертву і залишитися з нею за зеленим сукном. Такі групи зазвичай налічували 3-5 осіб, а типовими маніпуляціями були підрізання карт, краплення, наколювання голкою. Залежно від схеми злочину й кваліфікації, шулери ділилися на гравців вищого класу - «червлених валетів» або «мастаків», спеціалістів зі здачі потрібних карт - «складників», майстрів зазирати у чужі руки і читати обличчя - «сигнальників».

***
До революції у Черкасах мешкало понад 40 тисяч осіб, і щоденно у повітовому містечку траплялися дрібні правопорушення, а інколи й резонансні злочини. Чому ж історія старого криміналітету не лише Черкас, але й імперії загалом, бідна на фактаж та знеособлена? Пояснення цьому просте: чимало видатних діячів молодої радянської держави починали як пересічні бандити. Взяти хоча б контрабандиста Джугашвілі або відомого бессарабського нальотчика й рекетира одеських борделів Котовського. Середня ланка революціонерів узагалі через одного була сформована із завсідників буцегарень, тож після перемоги Жовтня усі поліцейські архіви були знищені. Непрезентабельна сторінка витоків більшовизму, який зароджувався і міцнів у тісній співпраці із криміналітетом, була завбачливо видерта з історії.

Борис Юхно


Теги: черкаси, черкаська область, кримінальні таланти, блог, історія, черкаси, Юхно

Черкаси наживо

Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
У День захисту дітей, черкасцям продемонструють унікальний фотопроект. Для нього місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців
Котяча дружба ...
Владислав Бедринець, RSS
16+ Про це… ...
Борис Юхно, RSS
Про хрущовки ...
Борис Юхно, RSS
Зачинені двері ...
Анна Сакун, RSS