Спілкуємось у сучасній затишній кімнаті типової багатоповерхівки. Справді спілкуємось, адже попри своє 100-ліття, Олена Григорівна жваво й зовсім без характерних вікових пауз відповідає на всі запитання. Не віриться, що їй, народженій
21 травня 1918 року, вже аж стільки. Ну 80, ну нехай трохи більше…
Це ж чого їй на віку бачити не випало – і колективізацію, і сталінщину, й окупацію, і відбудову, і це – у самі молоді літа. А пам’ять у Олени Григорівни – гріх жалітися. Єдина прикрість нещодавня, каже – щось задуха насідає. То останнім часом здебільшого в хаті, а робити щось важко. Але «сидіти пеньком» їй ще важче. І на вулицю тепер рідше виходить. Ото й увесь клопіт. Але вона впевнена – ненадовго.
Родом Олена Лиса з Вінничини. Ще юнкою пішла в місцевий колгосп, там і трудилася і до війни, і після. Що то за праця була – окрема оповідка, та втім – і спільна водночас. Мало людей знайдеться, хто нічого не чув про українське село 1930-х. Прийшла пора – вийшла заміж, народила двох діточок, дочку перед самою війною, сина вже 1942-го. Чоловік Семен поліг 9 жовтня 1944 року, відтоді – сама… Звичайна доля мільйонів українок, хіба що довгою випала.
А по війні не одне десятиліття трудилася Олена Григорівна у райлікарні. Була й кухаркою, і пічником. Даруйте – не скажу, як така професія «жіночого роду» буде. Чого варте натопити дровами та брикетом лікарню, можна лише уявити, та й не всім. Хіба тим, хто взагалі пам’ятає ті часи. Роботу не вибирала, та й не було з чого. Отак і літа пролетіли. Каже бабуся – не зчулася й коли. Мабуть скільки людині не судилося б жити – завжди так буде. Уже в дуже поважному віці забрала Олену Григорівну дочка до себе в Черкаси. Раніше просто не могла, мати категорично відмовлялася.
У нас приємна місія. Власне – у керівника Черкаського відділу обслуговування громадян №1 Управління обслуговування громадян головного Управління Пенсійного фонду в Черкаській області Тетяни Хилик. А саме – нашу героїню перевели на військову пенсію чоловіка, яка значно вища. Олена Григорівна розписується в документах, дякує за турботу і знову ремствує на нежить, бо вже занудилася в хаті…
