У Черкаський краєзнавчий музей вперше я потрапила років в десять, коли нас усім класом повели на екскурсію. Мене тоді вразила велична будівля і тиша в ній, а запам’яталися панорамні експозиції, тітонька-екскурсовод, що відпрацювала екскурсію, спитала чи немає питань, попрощалася та пішла, і… мамонт. Так, в Черкаському краєзнавчому є справжнісінький мамонт. Точніше його скелет. Але не зважаючи на те, що то був лише скелет, всі мої однокласники після походу в музей розповідали в школі, що бачили в музеї саме мамонта. Все, більше нічого… Яскраві дитячі враження зазвичай залишаються на все життя, тож аби ще рік тому хтось запитав мене про те, чим славний наш музей, я би напевно відповіла – шикарними експозиціями і мамонтом.
Сьогодні Черкаський краєзнавчий музей, став іншим. На передодні сторічного ювілею закладу музейники вирішили кардинально міняти форми і методи своєї роботи на нові і сучасні. Все для того, аби храм краєзнавства та історії жив і рухався в ногу з часом. Отже стереотип про музей, як про тихе, статичне середовище, було зруйновано. Тут проводяться численні інтерактивні екскурсії, майстер-класи і тематичні експозиції, де є спеціальні експонати, які можна потримати в руках і відчути подих історії. Традицією стали заходи з відтворенням старовинних обрядів, в яких гості музею за бажанням можуть взяти участь. Завідувач відділу етнографії Вікторія Наумчук розповіла, що давні звичаї науковці музею реконструюють згідно польових досліджень етнографів нашого краю. Серед них Агатангел Кримський, Павло Чубинський, Олекса Воропай, Микола та Галина Корнієнки, Світлана Китова тощо. Цікаво, що всі театралізовані інтерактивні дійства в музеї проводяться без залучення професійних акторів та співаків, все відтворюється виключно власними силами. «На кожне свято ми шукаємо якусь цікаву забуту фішку і на ній робимо акцент, – розповідає пані Вікторія, – Наприклад на Покрову ми показали людям давно забутий обряд «Меди та попразенти», а на Варвари-вишивальниці, що передує святу Святого Андрія Первозваного – звичай викрадення подушки, її вишивання, а потім обмін на чоловічу вишивану сорочку».
Цьогоріч Черкаський краєзнавчий вперше долучився до Міжнародної акції «Ніч музеїв». Це було грандіозне дійство. І хоча мені, нажаль, не пощастило взяти в ньому участь, та я майже побувала там, адже друзі та знайомі мені навперебій розповідали і про те, як оживали експонати, і про цікавезні експозиції, і про інтерактивні екскурсії, і про захоплюючі майстер-класи, і навіть про суперові фотозони і смаколики, від яких ломилися столи.
Нещодавно музей відсвяткував сторіччя. Сьогодні він один з найстаріших музеїв України. І сьогодні вже якось не віриться, що в далекому 1918 році його створила невеличка ініціативна група, що складалася з осередку організації «Просвіта» і вчительської громадськості міста. І невеличка музейна експозиція складалася з речей, що були реквізовані з навколишніх панських маєтків та колекцій графів Бобринських, Балашових, Браницьких. А старе приміщення музею було аж в 16 разів менше за сучасне, побудоване 1985 році. Цікаво, що Черкаський краєзнавчий мав тоді навіть інший статус і називався «історико-педагогічний музей ім. Т. Г. Шевченка».
Сьогодні наш музей інший, він розвивається і крокує в ногу з часом. Експозиція музею розміщена в 30 залах на площі 2800 м². і представляє широкий діапазон тематичних розділів, де гармонійно розподілені в історичній періодизації близько 12 тисяч експонатів. В сховищах зберігаються ще близько 180 тис. експонатів. Але останнім часом вони не залежуються, тож черкащанам та гостям міста надається унікальна можливість побачити на власні очі історичні цікавинки та долучитися до тематичних екскурсій. А ще музей, це не тільки площі і експонати, це насамперед люди, які тут працюють. Вони креативні і невтомні, завдяки їм музей став улюбленим місцем відпочинку дітей та дорослих. Слід відмітити, що до сторічного ювілею цьогоріч видано грандіозну книгу про історію Черкаського краєзнавчого музею під редакцією Тетяни Григоренко і започатковано часопис, в якому будуть популяризуватися експозиції музею і висвітлюватиметься його життя. Адже за час свого існування він став не лише місцем, де зберігається і вивчається історія, а й визнаним осередком культурного і громадського руху міста, центром просвітницько-краєзнавчої роботи на Черкащині.
P.S.: Одного разу я прийшла в музей аби подарувати для експозиції новорічні іграшки-обереги, що прикрашали ялинку 14 Окремого мотопіхотного батальйону в зоні бойових дій на Сході кілька років поспіль. А ще листа нашим воїнам від волонтерки Ольги Коротяєвої – українки, що живе і працює в Італії, але протягом війни організовує збір коштів в осередку української діаспори і допомагає нашим збройним силам. Директор Черкаського краєзнавчого музею Ірина Собко провела мене в один з кабінетів, де працювали науковці. Усміхнена дівчина, прийняла мої скарби, створені руками волонтерів, і італійський лист. Вона розпитала мене про 14 батальйон, про те, як ці іграшки потрапили до моїх рук, все ретельно записала і попросила привести ще щось з фронту. Я пообіцяла. Дівчина посміхнулася, подякувала і запропонувала подивитися експозицію, присвячену російсько-українській війні. Я відмовилась. Але пообіцяла подивитися наступного разу, коли привезу ще щось цікаве. І тут якось зовсім несподівано:
– А може все такі підемо в зали, там багато чого цікавого. У нас же навіть мамонт є.
І я ніби повернулася в далеке дитинство, де великі зали, панорамні експозиції і тітонька-екскурсовод. Так, я знаю про мамонта. Я бачила нашого черкаського мамонта багато років тому. І напевно ще зовсім недавно аби хтось запитав мене про те, чим славний наш Черкаський обласний краєзнавчий музей, перше, що би прийшло не думку, був би мамонт. Але сьогодні в музеї все по-іншому…
