Новина із категорії: Борис Юхно, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Як лікувалися у давнину

Як лікувалися у давнину
Борис Юхно, RSS
Дата: 12-06-2018, 16:40.
Люди хворіли завжди. А фахова медична допомога почала торувати свій шлях у Черкасах 1805 року з відкриттям лікарні, яку ми давно знаємо як першу міську. У селах сякі-такі “фершали” поодиноко з’явилися вже після кріпацтва, тобто ще на півстоліття пізніше. Та й вони на людях особливо не спеціалізувалися: лікували хоч двоногих, хоч чотирилапих. Зарплатню мали чисто символічну, тож утримувалися громадою, а практикували з усім підряд, що занедужало. Однак – це вже порівняно недавно. А як було раніше? Хто упродовж віків ставив пращурів на ноги чи бодай намагався?

Сам собі лікар
Більшість захворювань визначалися за симптомами, що й фіксувалося у назвах. Запалення дихальних шляхів та легень називали задухою, застудою, ядухою, кольками. Шлунково-кишкові – бабицями, очні – більмом. Часто народні назви характеризували зовнішні ознаки або прояви: жовтяниця, плаксивиця тощо. Спричинення хвороби зазвичай “покладалося” на природні або ж потойбічні сили: місяць, грім, “чорне око”, відьом. Тобто на цьому прадавньому етапі наші пращури навіть не замислювалися над тим, що у своїх напастях зазвичай кожен сам повинен, а про фактор спадковості, звісно, ще мало не дві тисячі років нічого не чули. Звідси – й тодішні специфічні способи лікування заговорами, заклинаннями, магічними обрядами та таке інше. Первісна психотерапія, простіше кажучи.
Як лікувалися у давнину

Утім, на неї покладалися не завжди. Споконвіку прадавні земляки використовували ліки рослинного походження. Дохристиянська традиція приурочувала збір зілля до свята Івана Купала, вважалося, що воно має найбільшу силу. Але загалом рослини збирали тоді, коли це слід робити за календарем. Ефективними ранозагоючими засобами вважали сік звіробою та деревію, листя подорожника, відвар ромашки. Народна медицина українців характеризувалася широким використанням городніх, технічних та зернових культур: часника, цибулі, хрону, редьки, картоплі, маку, льону, конопель, буряка, капусти, ячменю, вівса. Тож – за великим рахунком, у лікувальне діло йшло все, що виросло на городі.
Про часник, цибулю, редьку або ж навіть картоплю, над якою, накрившись рядном, при застуді дихаємо й тепер, говорити не будемо: їх профілактична та лікувальна дії відомі. Як приклад донедавна забутого, візьмемо льон.
Наперсток потовченого насіння льону колись входив до повсякденного раціону кожного. Тоді люди ще не знали, що таке омега-3 жирні кислоти та лігніни, що альфа-лінолева кислота підвищує інтенсивність обміну речовин та нормалізує його при патологіях, що льон – найпростіший і найздоровіший “енергетик”. Що колись буде доведена його унікальна ефективність при очищенні кишківника, печінки, підшлункової залози, виведенні паразитів, лікуванні хвороб серця, судин, шкіри... Просто жували по пучці на день, бо й діди-прадіди так робили. А ще насінням вигрівали усякі болячки, олією змащували опіки, і хіба в тому чинили не досить мудро. І це – лише одна культура: надовго забута, але на щастя – знову повернута в “народну профілактику”. Тепер на кожну таку проблему вам такий перелік препаратів запропонують, що якраз з однієї зарплати щось одне і підлікуєш.
Ще слов’янам допомагали видужувати тварини і навіть комахи. Арсенал лікувальних засобів тваринного походження включав гусячий, козячий, барсучий, їжаковий, собачий та свинячий жири, жовч та шкіру тварин, продукти бджільництва. Жири були добрим ранозагійним, ними розтиралися при застудах, вживали внутрішньо при запаленні легень та сухотах (туберкульозі).
Здивуєтеся, але колись для різних лікувальних потреб використовувалися пісок, глина, крейда, а пізніше навіть гас (керосин). Одне – для компресів, інше як абсорбент при отруєнні, а гасом мастили волосся аби вивести паразитів.
Хоча у традиційній медицині переважало домашнє лікування, була в народі вкрай мала категорія “спеціально навчених людей”, до котрих зверталися, коли домашні засоби не допомагали.

Спеціально навчені люди
Це – знахарі загалом та костоправи, кровопускателі, повитухи, травники, шептуни – зокрема. Деякі народні хірурги-костоправи у своїй справі володіли унікальною майстерністю, тож цілковито виправдовували звання цілителів. Далеко не за один рік перейнявши досвід свох попередників, вони промацуванням безпомилково виявляли не те що переломи, а й тріщини, володіли прийомами мануальної терапії – ручного вправлення дисків, знали, як без гіпсу на тривалий період зробити кінцівку нерухомою, в мить ока, хоча й дуже боляче для пацієнта (тут нічого не змінилося), вправлялися з вивихом.
Жили у селах, а зазвичай – один чи двоє на цілий повіт, й знахарі-кровопускателі: ще й минулого століття кровопускання широко практикувалося у лікуванні найрізноманітніших захворювань, причину яких народ пов’язував і “забрудненням крові”. Ті, хто займався такими “процедурами”, добре знали їхню методику, найдоцільніший час проведення тощо. Хоча слід розуміти – ризики для хворого залишалися страшенними і до такого фахівця зверталися в крайньому випадку.
Відсутність кваліфікованої медичної допомоги при пологах спричинила появу народних акушерок, баб-повитух. “Бабами” за віком вони могли й не бути, але досвідченими у цій особливій справі – неодмінно. Народження дитини супроводжувалося цілим комплексом як раціональних, так і обрядових заходів та дій. У селах Подніпров’я повитухи широко практикували ще до середини минулого століття, а на Поліссі або ж Прикарпатті їхні послуги затребувані ще й нині.
Своєрідними хірургами-дантистами найчастіше виступали... сільські ковалі, які – звичне діло – виривали зуби обценьками. А для збереження зубів здоровими, народними приписами рекомендувалося полоскати їх відварами з молочаю, татарського зілля, кори ясеня чи дуба, а чистити – порошком зі спаленого хліба, попелом кореня розмарину і навіть кухонною сіллю.
Окрім травників, практика яких грунтувалася на доброму знанні місцевої флори, чималу групу ведунів складали ті, що виконували різноманітні дії та обряди. Народна уява приписувала їм здатність впливати на темні сили. Такі знахарі поділялися на вроджених та навчених, а ще серед них існувала певна “спеціалізація”. Одні скидали наврочення, інші викачували ляк, дехто “забалакував” біль. Основним лікувальним засобом таких “психотерапевтів” була магія, яка, утім, нерідко застосовувалася у поєднанні з ліками рослинного чи мінерального походження. Простіше кажучи, під час сеансу хворому доводилося й зілля жувати чи навіть глину або землю з якихось, лише знахареві відомих, потаємних цілющих місць. Велике значення мало вміння справжнього знахаря вселити хворому віру в одужання. Тут всі прийоми годилися – як психотерапевтичні, так і гіпнотичні.

Війни наук
Коли царина медицини стала компетенцією земських лікарів, ті повели доволі жорстку кампанію щодо розвінчання знахарів-цілителів. Все зрозуміло, своєрідна боротьба “за ринок”, але за підтримки “офіційників” державою. Одного чудового для них дня в імперії ухвалили закон, яким людям без спеціальної медичної освіти заборонялося займатися лікуванням: таке прирівнювалося до шарлатанства.
Пішли доноси. У серпні 1863-го чигиринський повітовий лікар Ковальов “злив” знахаря з Шабельників Івана Коваленка, потім були гучні справи баби Поштарихи з Канівського повіту, Пелагії Гнідаш зі Степанок... Ота Пелагія померла від серцевого нападу, так і не дізнавшись виправдального вироку, адже дипломовані доктори визнали її дії цілком професійними. Решта “народних медиків”, сплативши чималі штрафи, у подальшому змушені були приховувати свою діяльність. Утім, майже ніхто її не полишив, а офіційна медицина ще довго доводила свої переваги. Настільки успішно – навіть тепер не скажеш.


Теги: черкаси, черкаська область, блог, Юхно, історія, черкаси

Черкаси наживо

Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
У День захисту дітей, черкасцям продемонструють унікальний фотопроект. Для нього місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців
Котяча дружба ...
Владислав Бедринець, RSS
16+ Про це… ...
Борис Юхно, RSS
Про хрущовки ...
Борис Юхно, RSS
Зачинені двері ...
Анна Сакун, RSS