Новина із категорії: Борис Юхно, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Про хрущовки

Про хрущовки
Борис Юхно, RSS
Дата: 14-06-2018, 10:47.
Традиційно вважається, що вони – винахід радянських архітекторів, перед якими у наказовій формі було поставлено завдання якнайшвидше забезпечити мільйони щасливих будівників комунізму власним житлом. Адже й через десятиліття по війні люди мешкали не лише у вцілілих комуналках, але й у будинках барачного типу, в напівпідвальних приміщеннях або й просто в битовках при виробництві. Бо де ще й кому, принаймні не в країнах третього світу, спало б на думку розселити цілі родини у типових квартирах від 16 до 32 квадратів у залежності від кількості членів сім’ї?
Про хрущовки


Та насправді наше авторство – хіба що у назві. Дуже подібні до хрущовок будинки, як зовні, так і за технічними характеристиками, вперше почали зводити з цегли, а потім і монтувати з плит, у Франції відразу після війни. Так само як і в Союзі, за рахунок переселенців з провінції там стрімко почала зростати частка міського населення. Тож за вказівкою президента республіки де Голля французи взялися за ці малогабаритки, концептуальне авторство яких належить архітекторові Ле Корбюзьє.

Свого часу, ще до війни, він розробив проекти таких «вуликів» може й справді розглядаючи бджолині рамки та ввів в архітектуру поняття «мінімальне житло» і «житлова одиниця». До речі, Корбюзьє й сам мешкав у подібному, щоправда, розрахованому на одну сім’ю. Керуючись принципом достатнього мінімалізму, він спорудив його на березі Середземного моря і гадки не маючи, що такий модуль колись стане взірцем для будівництва житлового фонду величезної країни. Скажу по секрету, коли в інтернеті я поверхово ознайомився з архітектурною спадщиною цього «кубіста», склалося враження, що в СРСР у нього запозичили не лише стільникові житлові будинки, але й проекти величезної кількості споруд соціально-культурного призначення, які домінували в забудові міст Союзу у 1970-1980 роки. Є в наявності такі, що трансформувалися у наші Будинок торгівлі, ПК „Дружба народів“, магазин «Кооператор»… Звісно, з нюансами, але в основі прослідковується рука Ле Корбюзьє.

Далі малогабаритки з місцевими варіаціями почали ширитися півднем Європи: досягли промислових районів Італії, а згодом перекочували до вільнодумної Югославії. Там у 1955 році їх запримітив Хрущов, який саме поїхав до Бєлграда навертати Тіто в радянське лоно. Будинки так сподобалися Микиті Сергійовичу, що невдовзі з’явилася спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О развитии жилищного строительства в СССР». Нею декларувалося, зокрема, «недопущение завышения площади передних, коридоров и других вспомоготельных помещений», у перелік яких, слід розуміти, потрапили також вбиральні і кухні. Поза законом опинилися й «архитектурные излишества»: башти, склепіння, високі стелі, арки, широкі вікна – усе, чим так славилися «сталінки». Між іншим – двома словами про них, попри те, що у Черкасах, як райцентрі, ці величні номенклатурні будинки кінця 1930-х – першої половини 1950-х не споруджували. Псевдосталінками можна вважати хіба зо два чи зо три будинки на вулицях Дмитра Байди Вишневецького і Небесної Сотні. А класичні мали квартири з великою площею, в них були передбачені кабінет, бібліотека, дитячі кімнати, помешкання для найманої домогосподарки, ванна, два окремі санвузли, два підсобних приміщення. Ще до війни «сталінки» укомплектовувалися ліфтами, сміттєпроводами і обов’язково – обслуговуючим персоналом, що за нами закріплювався — від дворового квіткаря й консьєржки до електрика.

І ось, згідно згаданої постанови, вся ця пишнота ставала минувшиною. В цей момент на арені докорінних змін у містозабудові з’являється 33-річний радянський естонець Март Порт, який перемагає у конкурсі на типовий проект житлових малогабариток. Щоправда, цілковито проект прибалтійського естета не затвердили. А був він таким: будинки з цегли, в чотири поверхи з трьома під’їздами, на першому поверсі – магазини. В середньому під’їзді на верхньому поверсі облаштовувався зимовий сад, або клуб для спільного відпочинку мешканців. Дах – класичний, трикутником, з черепиці. Саме такими дещо згодом їх почали будувати в Німецькій Демократичній Республіці.
А в нашому тяжкому випадку й без пояснень зрозуміло, що не задовольнило комісію. Одначе, в цілому проект Порта взяли за основу. Спочатку, правда, кепкували з віконець між кухнею і ванно-туалетним приміщенням, пояснюючи їх наявність традицією «царських нужників», однак пропозиція молодого архітектора була далекогляднішою і мала на меті не лише економію електроенергії, а й безпеку житла, оскільки у випадку вибуху газу руйнівна хвиля знайшла б більшу площу для поширення, що зменшило б її силу. Принаймні, архітектор на це розраховував. Іще таке - якщо вже відверто й для дорослих. Доведено, що в Країні Рад демографічний вибух 1960-х був спричинений не якимось міфічним зростанням рівня життя, а банальною наявністю свого маленького житла у молодих сімей.

Як вже зазначалося, на Заході малогабаритні будинки – прототип хрущовок – мали південне поширення. Відтак і в наших під вікнами кухонь з’явилися малофункціональні «холодильники»: ніші, вмонтовані безпосередньо в стіну, а згодом – оцинковані ящички на кватирках. Та це ще півбіди. Межею «архітектурного цинізму» можна, мабуть, вважати експериментальну серію хрущовок К-7 московського архітектора Віталія Лагутенка. Ці надлегкі будинки на кілька під’їздів з товщиною зовнішніх стінних блоків у півтора сантиметри і внутрішніх до одного сантиметра монтувалися за 5-7 днів. Та їх швидко зняли з потоку через повну відсутність в таких коробках теплозахисту і звукоізоляції. На щастя новоселів, «останнє слово радянської архітектури» безпосередньо у Черкасах не почули, оскільки лагутенківські експерименти припинили ще до того, як наше місто почали масово забудовувати хрущовками.

А сталося це, якщо йдеться про «класику жанру», спочатку цегляну, а згодом – панельну, на початку 1960-х. Така обмовка зумовлена тим, що в другій половині 50-х нові черкаські відносно багатоповерхівки ще не остаточно втратили зовнішні ознаки «провінційних сталінок», але й хрущовками їх назвати не можна. Зауважте на спрощенні форм, коли опинитеся в районі “Фотоприладу”. Перший будинок за Надпільною ще має архітектурні “надлишки”, далі простіший, а той, що виходить на Благовісну — вже зовсім такий як треба за новою концепцією.

А ось першиі панельні жилмасиви звели на тодішній околиці між вулицями Енгельса й Рози Люксембург, а також біля порту. Ці будинки вірою й правдою служать людям і дотепер, хоча відводилося їм чверть століття – після настання комунізму у 1980 році архітектурну згадку про героїчні роки мирного будівництва мали б знести. Однак, комунізм чомусь не настав, більше того – останню хрущовку в СРСР збудували вже при Горбачові, у 1985 році. А їх «хрещеному батьку» Микиті Хрущову треба таки подякувати: ніде в світі ні до, ні після нього не спромоглися вселити у власні квартири кількадесят мільйонів народу. І сталося це лише за кілька років.

Теги: черкаси, черкаська область, блог, Юхно, історія, черкаси, хрущовки

Черкаси наживо

Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
У День захисту дітей, черкасцям продемонструють унікальний фотопроект. Для нього місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців
Котяча дружба ...
Владислав Бедринець, RSS
16+ Про це… ...
Борис Юхно, RSS
Про хрущовки ...
Борис Юхно, RSS
Зачинені двері ...
Анна Сакун, RSS