«Поки не почалося…» з Борисом Юхном

«Поки не почалося…» з Борисом Юхном

Згадуючи Іспанію

В Росії стартує Чемпіонат світу з футболу. Ну так сталося. 1936-го Німеччина теж приймала Олімпіаду, і світ відтоді не порозумнішав.
…І нагадався іспанський Мундіаль 1982 року – веселий, сонячний, до межі залюднений, пристрасний. То був перший Мундіаль, матчі якого я дивився із повним усвідомленням того, що відбувається на полі, поза ним та яку вагу у світі все це має. Бо попередній, аргентинський 1978-го – лише так, епізодами. Малий був для вільного орієнтування в групах, ще погано знав географію (чомусь перед матчем конче треба було з’ясувати, де знаходяться країни, які грають, скільки в них людей живе, яка столиця) і не розбирався в очкових розкладах. А рафінований футбол – це не так цікаво, як усе, що з ним пов’язане. До того ж, в Аргентині не виступала збірна СРСР, тому ажіотажу в країні не було і висвітлювався він якось приторком.

Незадовго до першості, та й насамперед завдяки їй, батько купив кольорового телевізора: величезного ящика, що називався «Електрон 716-Д». Не один місяць відкладав, ще й позичив, але чоловіки зрозуміють. А от мамка тоді якось не дуже прониклася. Тож Аргентина – Бельгія (0:1) ми з ним дивилися, як на стадіоні… Зрештою, перед подією у пацанів з’явилася нова тема оборудок: колекціонування, купівля, обмін всього, що з її нагоди запропонувала вітчизняна промисловість. На щастя, такого добра було небагато – футболки, значки, марки, «переводки», листівки. Головне, щоб на товарі був талісман Мундіалю, дуже симпатичний апельсинчик Наранхіто. Ну або ж бодай слово «Espana-82».
«Поки не почалося…» з Борисом Юхном
Про перебіг події на World Cup не буду. Інша тема, інше місце, недотичне до Черкас. Всі старші вболівальники й так добре пам’ятають севільсько-малазькі перепетії. Курйозний гол Андрія Баля бразильцям, валідольну нічию з Шотландією та фатальне 0:0 з поляками. І, напевне, згадають, що в Іспанії виступала не лише наша збірна, а й рефері Мирослав Ступар з Івано-Франківська. Арбітрував він матч Франція – Кувейт, суддівство те бездоганним не назвеш, але чоловіка цього я чомусь запам’ятав більше, ніж личило б моменту. Може тому, що газети про нього багато писали, а як зазначалося – все, пов’язане з ЧС-82, колекціонувалося.
І ось минуло кілька років. Я – студент, одна з перших пар фізкультури, ми стоїмо шеренгою у спортзалі, а туди заходить високий чоловік у феєричному червоному «адіку». «Доброго дня, товариші першокурсники. Мене звати Мирослав Іванович, прізвище Ступар, я ваш викладач фізичного виховання…»
На щастя, я не лише розумівся на теорії та знався на статистиці футболу й міг посеред ночі назвати склади провідних збірних, але й грав трохи краще середнього рівня історичного факультету. Тому стосунки з Мирославом Івановичем склалися, тож навіть попри пропуски пар (інколи), проблем із заліками не було. І одного чудового дня, коли мене добряче «підкували» на полі та міжфакультетське дербі довелося досиджувати на лавочці, він особисто подарував мені малесенького яскравого значка. Того самого Наранхіто, оригінал з Іспанії-82…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x