Олександр Петриченко: до 95-річчя поета чигиринської і монастирищенської земель

Олександр Петриченко: до 95-річчя поета чигиринської і монастирищенської земель

Сьогодні виповнилося б 95 років надзвичайно патріотичній особистості. Для мене ця Людина була, є і залишається взірцем нефальшивої любові до рідної землі. Це поет Олександр Тихонович Петриченко. З моменту першого мого з ним знайомства у 2003 році ми відразу стали друзями. І такими залишились до останніх земних днів його життя.

Вчора дістав з шухляди стопу листів, які я отримував від Олександра Тихоновича. Знову поринув у світ його поважного ставлення як до людей, молодого покоління, так і до історії нашої держави. Особливо історії Чигиринщини. Я багато консультував Олександра Тихоновича з питань історії Чигиринщини і як наслідок наших розмов на світ з’являлись все нові і нові його поетичні твори. Віршів з’являлось багато. Мені навіть інколи здавалось, що він ніколи не лягав спати, все писав і писав. Зустрічався з учнями шкіл, особливо міста Чигирина.

Олександр Петриченко: до 95-річчя поета чигиринської і монастирищенської земель

Пам’ятаю, якось проводжу на роботі нараду із заступниками деканів ЧДТУ і раптом дзвінок на стаціонарний телефон. Беру слухалку. Олександр Тихонович після вітання відразу запитує: …А а як у вашому рідному селі Суботові, річка, яка тече там – Суба, вона кажуть всихає, замулується, її ніхто не чистить, чи це так? І я починаю розповідати, забуваю про нараду… І як результат наступного дня дзвінок і я слухаю у авторському виконанні вірш «Вмирає Суба». На той час річка дійсно була в занедбаному стані.

Тривожно в Суботові кличе сурма,
До нас з віків ще древніх вона лине:
– Чому вродлива гине річка Суба,
Оця краса і гордість України?
Богдан ділив із нею рідну долю
Тоді, коли вертався із походу,
З відомого усьому світі бою,
Що славою гримів, де Жовті Води.
Ще й озивалась доля в небі синім,
Співали солов’ї хвалебні оди,
У ній вмивався гетьман, множив сили.
Здіймає руки Суба і волає,
І тужний плач той понад рідним світом:
– Мене рятуйте, люди, я вмираю…-
– Врятуйте !… – Просить стоголосо вітер.

Олександр Петриченко: до 95-річчя поета чигиринської і монастирищенської земель

Я багато разів особисто зустрічався з Олександром Тихоновичем, був у його дома в Чигирині у дочки де він мешкав в останні свої роки, бачив той стіл де народжувались твори. Допоміг йому у 2005 році разом з Євгеном Стрижаком видати збірку поетичних творів «Стежками Чигиринщини іду». Якщо комусь випаде нагода прочитати цю книгу, то прочитавши її відразу стане видною, що вона сповнена глибокої поваги до історії древньої і державотворчої Чигиринщини, а творам притаманна людська щирість і понад усе – глибокий патріотизм, непідробна любов до рідної чигиринської землі і її людей. Одна поезія із неї, від назви якої і стала назва збірки.

СТЕЖКАМИ ЧИГИРИНЩИНИ ІДУ

Стежками Чигиринщини іду,
Вита кожнісінька стеблина,
Тут скрізь вчуваю древності ходу,
Безсмертну славу, Чигирине.
У Суботові бачу той майдан,
Де вже заклично піднімає
Свою гетьманську булаву Богдан
За долю і майбутнє краю.
Скрізь перед ним важкий прослався шлях,
Де шляхта ненависна бродить,
Піднявсь, замайорів козацький стяг
У тім бою, де Жовті Води.
А дуб Залізняка також манить,
Простяг тисячолітні шати,
Щоб крізь бурхливу далечінь століть
Все про козацтво розказати.
В шанобі хилять голови свої
Живі сьогодні ветерани
У лісі, там, де пам’ятник стоїть
Холодноярським партизанам.
Вернусь, щоб ще стежками цими йти
В теплінь і в зимову негоду,
Аби у серці вічно зберегти
Історію мого народу.

З повагою згадую ту зустріч поета, яку ми разом з Євгеном Стрижаком з організували з учнями і вчителями моєї рідної школи у селі Суботів, а дякуючи журналісту телестудії «Рось» Вікторії Сельовій, яка була присутньою на презентації вийшла цікава телепрограма «У серці України»

БІОГРАФІЯ О.Т. ПЕТРИЧЕНКА:

Народився 15 червня 1923 року в селі Половинчик Монастирищенського району в сім’ї робітника радгоспу.
Освіта. Олександрійське культосвітнє училище (Кіровоградська область).
Після закінчення 7 класів Попуднянської семирічної школи продовжив навчання у Монастирищенській середній школі. Після закінчення восьмого класу даної школи стає учнем школи ФЗН 6-го шкіркомбінату міста Києва, де і застала війна 1941 – 1945 років. Разом з молоддю столиці був евакуйований в місто Маріуполь Донецької області, де працював на металургійному заводі. Потім був насильно вивезений на роботу в Німеччину. Працював на вугільній шахті.
В 1947 році повернувся в Україну. Працював робітником радгоспу. В період з 1950 року по 1954 рік працював завідуючим клубом села Укса в Карелії та головою Уксинської сільської ради. Починаючи з 1954 року, працював на культосвітній роботі на Черкащині: завідуючим Дібрівським сільським клубом, методистом районного будинку культури в Монастирищенському районі. Згодом переїздить на Чигиринщину і працює тут спочатку завідуючим Медведівським сільським клубом, потім директором Красносільського сільського будинку культури, інспектором районного відділу культури. Нині проживає в місті Чигирині. Громадський кореспондент районної газети «Чигиринські вісті», обласного та районного радіо.

Олександр Петриченко: до 95-річчя поета чигиринської і монастирищенської земель

Олександр Тихонович – знаний і глибокошановананий на Чигиринщині та далеко за її межами поет. Вірші почав писати ще в шостому класі. Друкується в районній газеті «Чигиринські вісті», в Монастирищенській районній газеті «Зоря» та обласній періодиці.

Вірші поета знайшли своє місце серед читачів та педагогічних і учнівських колективів при вивчені рідного краю Чигиринщини і Монастирищини, а пісні на слова Олександра Тихоновича та музику Анатолія Мірошниченка звучать у голосах учасників художньої самодіяльності шкільних колективів, культосвітніх установ, хору ветеранів. Авторами було написано «Гімн школи», який звучить на всіх урочистостях Чигиринської середньої школи № 2, з якою в поета давня традиційна дружба.

До 50-річчя визволення України від фашистських загарбників Черкаським музичним обласним товариством було оголошено конкурс на кращу пісню – і пісня О. Петриченка та А. Мірошниченка «Ходить дівчина до калини» виборола призове третє місце, а пісня «Травневий цвіт» нагороджена Дипломом конкурсу. Ним же нагороджена пісня «І піднялись сини» на конкурсі, присвяченому 55-річчю визволення міста Черкаси від фашистського агресора.

Дружба єднала поета з бібліотечними установами Чигиринщини і Монастирищини, Національним історико-культурним заповідником «Чигирин», Чигиринською школою-інтернатом, з молодіжним центром Чигиринської райдержадміністрації.
Поважають творчість О. Петриченка і на Харківщині. Так, композитором з Харківщини, керівником капели бандуристів Красноградського будинку культури Володимиром Волощуком написані пісні на слова О. Петриченка «Подвиг», «Ранок», «Побачення», які успішно виконує капела.

Активно співпрацював поет з чигиринським композитором Анатолієм Мірошниченком. Їх пісні звучать у виконанні колективів художньої самодіяльності Черкащини.

Автор поетичних збірок: «Життєва нива», «Подих древності», «Монастирищино моя», «Героям сорок п’ятого», «Голос землі», «Криничне джерело», «Не розлюблю ніколи», «Холодноярський вогонь», «Земля мого роду», «Тебе не забува моя родина», «Шляхами козацької слави», «Іскра безсмертя», «А молодість не вернеться», «Безсмертний лицар духу і волі», «Стежками Чигиринщини іду».

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x