Журналіст, як водій, в якого замість дороги - життя

Владислав Бедринець, RSS,
Дата: 15-06-2018, 12:40

Люблю дорогу. Автомобільну. Тихий шум коліс по асфальту. Рівномірне мурчання двигуна. Неспішне погойдування кабіни на швидкості, коли навіть невеликі вибоїни помічаються лише після того, як задні колеса зроблять по них своє ритмічне туг-туг.

Люблю ледь вловиме биття механічного серця авто, що пробивається навіть крізь багатошарову дизайнерську обгортку сучасних автосалонів. Люблю ні з чим не порівнюваний запах розпеченого асфальту і колихання повітря перед капотом.

Інколи просто хочеться отак сісти за кермо і їхати не зупиняючись. І нехай за вікном пролітає чиєсь життя, а за обрієм лишаються якісь дрібні проблеми і безкінечні шляхи їхнього вирішення. Напевно, саме таким чином в мені десь озиваються гени і батька-далекобійника, і прапрадіда-чумака...

А може просто мозок поступово готує душу до нового робочого тижня. Бо журналіст - той же водій, в якого замість дороги - життя. Рухаєшся від однієї людської біди (чи, рідше, радості) до іншої. Приймаєш вантаж чиїхось проблем. Доставляєш його до потрібної інстанції. І знову - далі. Вперед, і вперед. Без кінця і краю...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода