Новина із категорії: Борис Юхно, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

16+ Про це…

16+  Про це…
Борис Юхно, RSS
Дата: 15-06-2018, 14:41.
Як подуріли з тими геями, чесне слово. Нє, поки душевно не побалакаю хоч з одним голубчиком, а бажано ще й з лізою, – нічого не писатиму. Власні судження маю, але треба вникнути. Коли одним реченням, то по-моєму, є цілком нормальніі симпатичні люди, не схожі на нас у питанні, яке загалом-то нікого не повинне обходити. І є п* за визначенням незалежно від орієнтації.
От тільки ще б не хороводили зі своїми цінностями. У тих, хто сам з собою або ж з якихось мотивів взагалі ніяк, вони може теж є. То що? Усім «не таким» шикуватися на парад однодумців? Нє, кошмарити й без того задрочений (в етимологічному значенні слова) народ чисто своєю темою – це, щонайменше, некрасіво.

Тож переповім лише один розділ великої сексуальної історії, крапки в якому вже розставлені. Якби то був цикл, то слід би почати зі слов’янських часів з нормальною тоді практикою «купи». Ну може згодом, хоч би й на Купала. А поки – календарний привід такий: 100 років тому на руїнах імперії вибухнула «велика червнева» сексуальна революція. Згідно Декрету «Про скасування приватного володіння жінками» товаришки віком від 17 до 32 років оголошувалися спільною власністю товаришів.
Насправді такого документу не було, а інформаційні листівки виявилися фальшивкою. Або ж був, але згодом партійцям довелося зачищати непрезентабельні косяки попередників. Як би не склалося – жара 1918-го пішла конкретна. Бо ще й раніше, зразу після пролетарського перевороту, більшовики помножили на нуль церковний шлюб, а процедури одруження-розлучення звели до 10 хвилин, необхідних для відповідного облікового запису. Всьо, ніяких табу. Красота і радость плоті.

Рівноправ’я жінок у Росії проголосили ще у лютому 1917 року. Невдовзі, вже після реального чи фальсифікованого Декрету, в країні почали виникати всеможливі товариства означеного спрямування: «Геть сором», «Ліга вільного кохання» та інші. Їх члени (не знаю в якому значенні) теж влаштовували акції, і такі, що куди там теперішнім: бігали вулицями голяка та пропагували секс на місці. Зазвичай на них дивилися, як на душевнохворих – люди-то в країні залишилися ті самі, що й до 1917-го, але фанатиків нової моралі теж вистачало. Але ж часи – пам’ятаєте, читали. У червоній армії з’явилися «венроти», що цілковито укомплектовувалися сифілітиками. У них так само існували партійні осередки, проходили збори. З початком 1920-х – повна розпуста. «Кумири» – Коллонтай, Рейснер, Луначарський, Маяковський, Ліля Брик та її формальний чоловік Осип, Єсенін, Бєдний (останній – автор відомого афоризму «на біса женитися, якщо можна й так?»). Чи були такі в Україні? Безперечно, але своїх не зливаємо, кому цікаво – шукайте в основному серед тодішніх поетів та поеток. У 1923 році завжінвідділу ЦК Виноградарська писала про багатоженство як про цілком припустиму у вехівці практику. Більшість комсомольців щиро вважали, що найпримітивніший підхід до статевого життя і є єдиноправильним, марксистсько-ленінським.
16+  Про це…
Підхід до справи простий, як сінешні двері. Кожен може і повинен задовольняти фізіологічну потребу в інтимі (смішне в контексті слово, правда?) за мірою її виникнення. Статеве утримання кваліфікувалося як міщанство. Кожна комсомолка, студентка, робітниця, яку ситуативно вподобав чоловік, повинна була йти, тобто лягати, йому назустріч. Упс! І допобачення, а насправді – прощавайте. Якось навіть чекісти ох... ох і здивувалися, коли на Омщині накрили організацію «Блядохід» начолі з місцевим комуністом-агрономом. Все велике село «жило» коли, де і як кому заманеться.
Подекуди надмірне захоплення «революційною мораллю» призводило до комічних ситуацій. Так, якось в одну з лікарень увалилося троє емоційно-збуджених комсомольців, зажадавши негайно показати їм їхню дитину. «Тобто як?», – здивувалася лікарка. У відповідь почула, що всі троє одночасно були близькими з матір’ю, значить і дитина «колективна»... Ну не знали хлопці ні про сперматозоїди, ні про яйцеклітину. Троє – значить троє, і кожен зробив «трішки дитинки». Але «колективна дитина» – це дійсно звучало по-комуністичному.

Кінець дурдому мимоволі поклала 20-річна Люба Белякова, яка приїхала працювати на ленінградський завод з села. У серпні 1926 року у Чубарівському провулку на Ліговці її згвалтувала «група товаришів» у кількості приблизно 40 (!) скотів, в тому числі комсомольців і навіть кандидатів у члени ВКП(б). Може все і минулося б, але на якомусь етапі жінка вже не втрималась фізично. Але, вочевидь, «товариші» вважали, що непритомність і калюжа крові – ще не привід для «досить». Люба вижила, але позаяк зазнала значних тілесних ушкоджень, та й люди на бунт піднялися, більшість виродків дістала по 10 років, а шістьох з них поставили до стінки.

Після цього почалося закручування гайок. Більшовики визнали, що твердження про відмирання сім’ї було помилковим. Ще й аборти дістали – 1934-го на одну народжену дитину припадало, залежно від регіону, від трьох до п’яти ненароджених. Смертність жінок після кустарного переривання вагітності теж зашкалювала.
1936 рік можна вважати роком встановлення «статевого контролю» над особистістю. Типова картина: на зміну одним крайнощам прийшли інші. На тривалий час аборти були заборонені, розлучення перетворилися у справжні судові процеси. Указ 1944 року встановлював, що тільки зареєстрований шлюб має правові наслідки для подружжя. Ну а далі – «Семья – ячейка общества» з правом уповноважених від нього мало не під ковдру заглядати. Ні, таки не було в СРСР сексу. Нормального, здорового та... як би це. Радісного, чи що. То ідеологічні схиблення, то житлова проблема, то тягар суспільної моралі. Я ще застав ті часи, коли слово «презерватив» промовляли у аптеці пошепки і червоніючи...

До речі, ЛГБТ зараз би не не веселкові карнавали проводити, а якісь жалобні заходи до 85-річчя початку репресій представників теперішньої спільноти. Усього ж по 121-й у СРСР офіційно пройшло понад 60 тисяч осіб, і одного лише «перебудовчого» 1989-го – 538. Про каральну психіатрію і самі методи покарання краще промовчати, бо тут і Люба видасться цнотливою.
Але про все це – таки згодом. Якщо мої «нетрадиційні» ФБ-друзі забажають. Між іншим – ми абсолютно нормально спілкуємося.

Теги: черкаси, черкаська область,

Черкаси наживо

Чотири роки тому у цей день загинув полковник Ігор Момот. Тоді вперше з російського боку стріляли по Україні з «Градів». Посмертно йому присвоїли
Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
Нічний гість ...
Анна Сакун, RSS
Одна з пісень Висоцького ...
Володимир Даник, RSS
І це теж мине ...
Сніжана Калюжна, RSS
Якість наших душ ...
Анна Сакун, RSS
Як місто не спало ...
Анна Сакун, RSS