Черкаській першій міській лікарні понад два століття

Черкаській першій міській лікарні понад два століття

Кімната у хаті з чотирма ліжками для хворих: таким був початок місцевої повітової лікарні восени 1805 року. Відтоді, само собою, Перша міська змінила чимало приміщень, постійно розширювалась та змінювалась. Так, у 1820-х було вже 10-12 ліжкомісць, але ще жодного суто цивільного лікаря з відповідною освітою.
А 1832 року наказом по Київському губернському управлінню Черкаській міській думі наказали будувати лікарню на 15 місць, та ще й з господарськими спорудами. На це були відпущені чималі кошти, тож «комплекс» звели за півтора роки.
Першим лікарем Першої лікарні став Петро Осокорський. Згодом на його місце направили Якова Дранковського, який очолював не лише заклад, а й усю «черкаську медицину» до 1829 року. Без відчутних змін у фінансуванні, та й загалом – без будь-яких інших, але розширившись 1844-го до 30 ліжок, лікарня існувала ще кілька десятиліть. Потім її перевели у нове приміщення, де нині станція швидкої медичної допомоги…
В радянські часи, вже по війні, відділення Першої займали окремі приміщення історичних будівель у центрі Черкас. 1959 року під будівництво нового лікарняного комплексу, який би об’єднав усі відділення «під одним дахом», було виділено замельну ділянку площею 5,7 гектара у мальовничій околиці міста Соснівці. 55 років тому, у червні 1963-го, тепер так званий «старий корпус» лікарні увели в експлуатацію. Новий – у грудні 1976-го. Лаконічний за архітектурними формами, але практичний і функціональний, з вікнами до лікарняного парку, у якому самих вікових дубів кількадесят. Тут розташувалися, зокрема, відділення торакальної хірургії, пульманології, обласний опіковий центр. На стаціонарі могли перебувати 300 хворих, разом зі старим корпусом – 720, а це вже «серйозна цифра».
У мемуарах тодішнього очільника Черкас Володимира Сокоренка є цікава оповідка про це приміщення Першої. Зважаючи, що не всі знайомі з його книгою «Я відверто дивлюсь вам у вічі», доречно вітворити оповідку з першоджерела.
«На початку 1970-х постало питання про розширення І Міської лікарні та будівництва в цьому мікрорайоні великої поліклініки. З цього приводу у мене відбулася розмова з директором Черкаського заводу хімволокна Іваном Грицьковим, адже нове будівництво потребувало солідних капіталовкладень. А де їх брати – ось питання, яке міськвиконкому доводилося вирішувати постійно. Разом з Іваном Вікторовичем та його заступником з капітального будівництва ми приїхали на територію лікарні.
– Що ж, давай міркувати, де будувати, – сказав Грицьков. – Кажеш, щоб було п’ять поверхів, ще й палати світлі \”з видом\”? Курорт, а не лікарня?
І почав тут же разом із замом кроками обмірювати майбутній будмайданчик, немов вже уявляючи, якою постане новобудова.
– Трохи не так, – поспішив слідом за ними головний лікар Володимир Акимович Хромов, – будівництво не повинно зачепити дуби. Не можна знищувати те, що теж дає людям здоров’я.
– Гаразд, – погодився Іван Вікторович. І обмірювання почалося знову.
А за кілька хвилин звернувся до мене: \”Все. Готуйте проектну документацію, а ми допоможемо\”.
Вже наступного дня я запросив до себе керуючого трестом \”Черкасхімбуд\” Ігоря Васильовича Арешковича. А через сім місяців у Соснівці, в єдиному комплексі зі старим приміщенням, з’явився новий лікувальний заклад, обладнати який, знову ж таки, допоміг Черкаський завод хімволокна.
Навколо нього ростуть дуби – вічні спостерігачі людських вчинків і почуттів на цій землі: доброти, розуміння, дружби – того, що наповнювало наші дні та чого б хотілося бажати людям і сьогодні.
На першому поверсі цієї будівлі, на підлозі, можна помітити сліди собачих лап. Це коли вже завершилися опоряджувальні роботи і двері були відкриті навстіж, забіг сюди сторожовий пес та пройшовся ще по сирій підлозі. Будівельники хотіли їх зашліфувати, але я сказав: нехай залишаються. Колись, можливо, нагадуватимуть нам, як ми тут працювали і старалися для земляків. І сьогодні це дійсно як пам’ять з мнулого – трохи сентиментальна, кумедна, але аж ніяк не зайва…».
Територія лікарні занесена до Державного реєстру під назвою «Парк \”Перша міська лікарня\”». Тут росте чимало видів дерев, серед яких вікові дуби і сосни. Тому якщо лікувальний вплив на пацієнтів – за медиками, то цілющий – за прекрасною природою та свіжим повітрям. Недарма й на гербі лікарні зображена білочка. Напевне, не одному хворому додали позитиву ці кумедні звірята, які весело й безтурботно бігають перед вікнами «найекологічнішої» черкаської лікарні.
Та не лише минулими здобутками вона живе. Одним з об’єктів цьогорічного громадського бюджету, який підтримала своїм голосуванням громадськість, стала реконструкція території парку. «Це другий етап, першим був благоустрій центральної алеї та внутрішнього двору. Тепер йдеться про зелену зону лікарні. Плануються розширені місця для відпочинку та спілкування пацієнтів з рідними, а також формування прогулянкових доріжок, які будуть слугувати своєрідними «тренажерами» для одужуючих. Проект проходить експертизи, можливо, з’являться нові раціональні пропозиції», – сказав нещодавно міський начмед Олег Стадник.
Черкаській першій міській лікарні понад два століття
Володимир Ручко, колишній головний лікар Першої Черкаської міської лікарні:

– «Перша» – вона ж справді була першою майже в усьому. Перший рентген-апарат – тут. Перша кардіограма – тут. Перше інфарктне відділення, операція на серці, комп’ютерний томограф… Це так, зльоту. У Першій витоки наших багатьох служб: санстанції, швидкої допомоги, стоматології…
Колись у Першій міській працювало багато учасників війни. Ми завжди відзначали день Перемоги і традиційно – «в польових умовах». Кашу варили, юшку. І саме спогади фронтовиків дали поштовх ідеї створення музею лікарні. Був рентген-апарат, який перед окупацією розібрали. Законсервували деталі і закопали. А коли дістали – хоч зразу в роботу. І працював він ще довго. З роками почало виходити з ладу фізіотерапевтичне обладнання, кардіографи, «дихальна» апаратура. Ну списали, а далі? Викинути на смітник? Не такі ми були люди. Просто серце не дозволяло. Облаштували комірчину. Там з’явилися і хірургічні інструменти, і травматологічні – багато чого пам’ятного не одному поколінню лікарів. І аж тут – ота ідея визріла остаточно. Облаштували три кімнати, дирекція обласного краєзнавчого музею допомогла з вітринами. І ми туди – нагороди, відзнаки, документи. В анастезії зробили фотоальбом із самого початку відділення, у першій терапії – великий стенд… Всі ми не вічні, і рідні лікарів почали приносити особисті речі наших колег, пов’язані із професією. Не було жодного підрозділу, який би не доповнив експозицію.
Історія гуртувала, об’єднувала. В музеї ми приймали в колектив молодих спеціалістів. Вручали халати, блокноти, інструменти символічно. Терапевт передавав фонендоскоп, хірург – скальпеля. Колектив Першої завжди був високопрофесійний, злагоджений, дружний. Чудові, легендарні люди…
Черкаській першій міській лікарні понад два століття
Дмитро Задериголова, заступник директора з медичної частини Першої Черкаської міської лікарні:

– У нас як у родині: є буденні справи, а є події особливі. Те, чим ми можемо професійно пишатися. Це передове у медицині Черкащини, подекуди й України. Так, ми «створюємо попит» на свої послуги. Знаєте ж таке – мовляв, до лікарні тільки потрап. Але ж чому ми намагаємося обстежити якнайбільше людей? Наприклад, виявлення ранніх форм онкології – це запорука уникнення біди невдовзі. Й інакше не буває. Лапароскопічні, міні-інвазивні методи – це наша повсякденна практика. Те, що називається «міні-хірургією». Без розтину. Ми почали впроваджувати їх першими у області. Візьмемо, наприклад, кили, звичніше – грижі стравохідного отвору діафрагми. Раніше це тільки класичне хірургічне втручання. Потім пацієнт довго знаходиться в реанімації, в палаті, далі тривала реабілітація. Нині ж, наступного дня після операції, він вже не те що нормально ходить, але й харчується.
Звісно, досвід і професіоналізм – це мега-важливо, але без сучасного обладнання вони небагатого варті. Тому системно оновлюємося. Спасибі депутатському корпусу – підтримують. До кінця року придбаємо новий лапароскопічний апарат, нове ендоскопічне обладнання, ЕКГ-апарати, дефібрилятори. Важливий момент: технічне оновляння відбувається винятково задля прогресивних методів лікування. Нове за датою випуску, але як кажуть – морально застаріла медтехніка – нам не потрібна. Багато крові та тривалі муки після операції – це вчорашній день, це не для Першої.
Окрім загальних конференцій, наші лікарі їздять на майстер-класи до Франції, Німеччини, Польщі. Група з двох-трьох осіб і вчитель, який у своїй лікарській справі є абсолютним європейським авторитетом. І знову ж, все це має сенс лише за наявності передового обладнання у закладі. Процеси синхронні, інакше майже марно.
Із ендоскопічних методів цьогоріч впроваджуємо десекцію. Це видалення новоутворень, які не проростають у слизову оболонку, ранні форми онкології. Ну й великих доброякісних утворень. Почнемо працювати з ендоскопічним аргоно-плазмовим коагулятором. Він і для зупинки кровотеч, і для проведення міні-інвазивних втручань. Такого в області немає. Для розуміння – «ціна питання» один мільйон гривень.
Об’єктивно – так, ми продаємо послуги. Тому все це важливо. Тому до нас їдуть люди, яким відомі кращі світові стандарти. І вони визнають, що в Першій міській Черкас вони не гірші. Американці, італійці, поляки, литовці – здебільшого це наші колишні співвітчизники, але вже давно громадяни інших країн. Тут обстежують, оперують, лікують. По шлунково-кишковому тракту, судинах, наша косметологія і пластика котується. А «іміджева інформація» шириться дуже швидко. Зараз ще англомовний сайт створюємо. Утім, нічого не працює краще, як рекомендація того, кому довіряєш.
Ви слушно зауважили, що у нас «приємно з порогу». Не бездоганно, але в процесі ремонту ніколи не буває ідеалу. Благоустрій приміщень і території – одна зі складових нашої «стратегії здоров’я». Можливо я надто спрощено поясню, зате популярно: неможливо приготувати вишукану страву на занедбаній кухні в полупленому посуді. Пацієнти, як і лікарі, повинні бути на позитиві «від воріт і до воріт». Не сумніватися в успіху. А він можливий, коли є відповідний настрій. Чи буде такий, коли все довкола – «убите»?
Раніше ми вже облаштували центральну алею, нині вже затверджено проект подальшої реконструкції прилеглої території загалом і парку зокрема. Спасибі громаді, вона підтримала нашу ініціативу на громадському бюджеті. Не все хороше швидко робиться, але за десяток попередніх років не було таких позитивних змін, як упровж двох останніх. У придбанні обладнання, в реконструкції, в опорядженні. Про все це хіба мріялося у віддаленій перспективі. Та головне – зважитися і почати. Тоді й підтримка буде, й власні сили і ресурси примножаться. Власне – так зазвичай відбувається в усьому, що гідне бути втіленим.

Продовження історії медичних закладів
області – у наступних номерах.

Борис Юхно

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x