Глиняне щастя

Юлія Вовкодав, RSS,
Дата: 3-07-2018, 13:27

Тоді мав початися дощ. І я раз-по-раз думала – йти, не йти… Та якось саме собою вийшло, що мені таки пощастило потрапити на той майстер-клас з гончарства. Але не звичайного, а прадавнього. Все відбувалося в краєзнавчому музеї. Ми під керівництвом археолога Тамари Кургіної-Коваленко мали зліпити глечика, при чому так, як це робили наші пращури -стрічковим методом. Звичайно спочатку була екскурсія в стародавній світ кераміки, а потім було керамічне таїнство… ми розминали в руках шматки прохолодної глини, формувати пласке денце, смужка за смужкою формували свої витвори… Але про все по черзі.

Глиняне щастя


Руки… Так, вони були брудними. І якщо спочатку відчуття глини на пальцях і долонях незвичне, через кілька хвилин ти цього не помічаєш, ще пізніше – це стає навіть приємним. До речі років п'ятнадцять тому, навчаючись в університеті, я писала курсову роботу по арт-терапії і намагалася спробувати на власному досвіді в цій галузі все, що тільки можна. А слід зауважити, що психологічно-терапевтичним методом може бути будь-яке мистецтво. Тож саме так, під пильним оком відомої майстрині Ольги Бердник-Отнякіної я вперше доторкнулася до глини. І саме тоді пані Ольга розповіла свою історію про те, як вона в юності хворіла на артрит пальців рук. Але, коли вона почала займатися ліпленням, хвороба минула. «Хто знає, чи так співпало, але швидше за все справді через глину», − розповідала майстриня. Я нещодавно спілкувалася з майстринею і ми згадували це диво.

Глиняне щастя


Взагалі-то це й не диво. Медики з давнини використовують глину в найрізноманітніших лікувальних і косметичних цілях. В складі глини присутні десятки мінеральних і біологічно-активних речовин, що для людини є цілющими. Тож глина реально лікує. Отже вона є живильною і живою… Не вірите? Спробуйте. Дивне відчуття, коли твердий камінець в твоїх руках поступово стає м’яким, пластичним і насправді живим… Ти можеш створити з нього все, що забажаєш… а з часом він знову стане твердим, мов камінь, і може зберегтися у віках. Людина з глиною в руках почувається творцем, а це неймовірно. Тож до цього відчуття творця ми прагнемо підсвідомо, навіть не спробувавши, бо воно десь дуже глибоко, напевно від пращурів. Можливо саме тому на гончарському майстер-класі був аншлаг: зовсім маленькі дітки з батьками, дорослі поважні пані, юні підлітки і навіть чоловіки.
Коли ведуча заходу археолог Тамара Кургіна-Коваленко розповідала про древню кераміку всі не тільки слухали, а й ділилися враженнями. Аж ось пані Тамара притишила голос:

Глиняне щастя


- Коли Бог ліпив людину, залишився невеличкий шматок глини, Бог спитав людину – що би вона собі забажала? Людина відповіла − щастя. Тож Бог подумав і віддав той шмат глини людині в руки…
Всі замислилися.
- Аби щастя зліпити самому? – це було більше ствердження ніж запит.
- Напевно.
- А шо таке щастя? – це спитав малюк років п’яти. І це вже було питання питань…
А мандрівка керамічними експозиціями музею продовжувалася.
- Ви знаєте, в нашому музеї є стародавнє гончарне коло, на якому є відбитки пальців древньої людини? – екскурс в історію гончарства тривав. Тим часом два юних дослідники вирішили доторкнутися до сивої давнини буквально, і рушили з місця пару величезних давніх амфор. Група ахнула. Але все минулося. Малюкам поки що не до філософських роздумів. Їм хотілося до всього доторкнутися, а ще краще − скоріше почати щось ліпити.
- Зараз ліпитимемо глечика, − бабуся натхненно пояснювала онукові для чого вони прийшли в музей.
- Глечика? – малий був трохи не в захваті.
- Ну да, глечика… А що?
- А я ходів собаку…

Глиняне щастя


Як воно зліпити щастя із шмата глини? Хтозна… Бог не розповів. Тож кожен ліпив своє… І хоча метою був глек, у одних виходили тарілки, у інших чашки, були ще вазочка, ладдя-соусниця, солонка…
Ми катали в долонях смужки глини і тулили їх одна до одної, аби не було щілинок… ми рівняли краї гладкими камінцями і гострими мушлями… ми виколювали орнаменти гостро заточеними соломинками і шорсткими шматками березової кори... Ми милувалися своїми роботами… Одні були гладенькі і лаконічні, інші – витребенькуваті і розцяцьковані примітивними прикрасами… Тож, думаєте, люди ліпили глечики? Може й глечики, але кожен вкладав в глиняний витвір частинку свого «Я», отримував від цього насолоду і виходило ніщо інше, як щастя.
P.S.: А, і ще, той малий таки зліпив собаку. Щастя ж воно у кожного різне…
P.P.S.: І так, я ще раз впевнилася, що ліплення з глини – це суперова арт-терапевтична методика, з широкими діагностичними і психотерапевтичними можливостями. Психологам на замітку.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода