Новина із категорії: Юлія Вовкодав, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Глиняне щастя

Глиняне щастя
Юлія Вовкодав, RSS
Дата: 3-07-2018, 13:27.
Тоді мав початися дощ. І я раз-по-раз думала – йти, не йти… Та якось саме собою вийшло, що мені таки пощастило потрапити на той майстер-клас з гончарства. Але не звичайного, а прадавнього. Все відбувалося в краєзнавчому музеї. Ми під керівництвом археолога Тамари Кургіної-Коваленко мали зліпити глечика, при чому так, як це робили наші пращури -стрічковим методом. Звичайно спочатку була екскурсія в стародавній світ кераміки, а потім було керамічне таїнство… ми розминали в руках шматки прохолодної глини, формувати пласке денце, смужка за смужкою формували свої витвори… Але про все по черзі.

Глиняне щастя


Руки… Так, вони були брудними. І якщо спочатку відчуття глини на пальцях і долонях незвичне, через кілька хвилин ти цього не помічаєш, ще пізніше – це стає навіть приємним. До речі років п'ятнадцять тому, навчаючись в університеті, я писала курсову роботу по арт-терапії і намагалася спробувати на власному досвіді в цій галузі все, що тільки можна. А слід зауважити, що психологічно-терапевтичним методом може бути будь-яке мистецтво. Тож саме так, під пильним оком відомої майстрині Ольги Бердник-Отнякіної я вперше доторкнулася до глини. І саме тоді пані Ольга розповіла свою історію про те, як вона в юності хворіла на артрит пальців рук. Але, коли вона почала займатися ліпленням, хвороба минула. «Хто знає, чи так співпало, але швидше за все справді через глину», − розповідала майстриня. Я нещодавно спілкувалася з майстринею і ми згадували це диво.

Глиняне щастя


Взагалі-то це й не диво. Медики з давнини використовують глину в найрізноманітніших лікувальних і косметичних цілях. В складі глини присутні десятки мінеральних і біологічно-активних речовин, що для людини є цілющими. Тож глина реально лікує. Отже вона є живильною і живою… Не вірите? Спробуйте. Дивне відчуття, коли твердий камінець в твоїх руках поступово стає м’яким, пластичним і насправді живим… Ти можеш створити з нього все, що забажаєш… а з часом він знову стане твердим, мов камінь, і може зберегтися у віках. Людина з глиною в руках почувається творцем, а це неймовірно. Тож до цього відчуття творця ми прагнемо підсвідомо, навіть не спробувавши, бо воно десь дуже глибоко, напевно від пращурів. Можливо саме тому на гончарському майстер-класі був аншлаг: зовсім маленькі дітки з батьками, дорослі поважні пані, юні підлітки і навіть чоловіки.
Коли ведуча заходу археолог Тамара Кургіна-Коваленко розповідала про древню кераміку всі не тільки слухали, а й ділилися враженнями. Аж ось пані Тамара притишила голос:

Глиняне щастя


- Коли Бог ліпив людину, залишився невеличкий шматок глини, Бог спитав людину – що би вона собі забажала? Людина відповіла − щастя. Тож Бог подумав і віддав той шмат глини людині в руки…
Всі замислилися.
- Аби щастя зліпити самому? – це було більше ствердження ніж запит.
- Напевно.
- А шо таке щастя? – це спитав малюк років п’яти. І це вже було питання питань…
А мандрівка керамічними експозиціями музею продовжувалася.
- Ви знаєте, в нашому музеї є стародавнє гончарне коло, на якому є відбитки пальців древньої людини? – екскурс в історію гончарства тривав. Тим часом два юних дослідники вирішили доторкнутися до сивої давнини буквально, і рушили з місця пару величезних давніх амфор. Група ахнула. Але все минулося. Малюкам поки що не до філософських роздумів. Їм хотілося до всього доторкнутися, а ще краще − скоріше почати щось ліпити.
- Зараз ліпитимемо глечика, − бабуся натхненно пояснювала онукові для чого вони прийшли в музей.
- Глечика? – малий був трохи не в захваті.
- Ну да, глечика… А що?
- А я ходів собаку…

Глиняне щастя


Як воно зліпити щастя із шмата глини? Хтозна… Бог не розповів. Тож кожен ліпив своє… І хоча метою був глек, у одних виходили тарілки, у інших чашки, були ще вазочка, ладдя-соусниця, солонка…
Ми катали в долонях смужки глини і тулили їх одна до одної, аби не було щілинок… ми рівняли краї гладкими камінцями і гострими мушлями… ми виколювали орнаменти гостро заточеними соломинками і шорсткими шматками березової кори... Ми милувалися своїми роботами… Одні були гладенькі і лаконічні, інші – витребенькуваті і розцяцьковані примітивними прикрасами… Тож, думаєте, люди ліпили глечики? Може й глечики, але кожен вкладав в глиняний витвір частинку свого «Я», отримував від цього насолоду і виходило ніщо інше, як щастя.
P.S.: А, і ще, той малий таки зліпив собаку. Щастя ж воно у кожного різне…
P.P.S.: І так, я ще раз впевнилася, що ліплення з глини – це суперова арт-терапевтична методика, з широкими діагностичними і психотерапевтичними можливостями. Психологам на замітку.

Теги: черкаси, черкаська область,

Черкаси наживо

Чотири роки тому у цей день загинув полковник Ігор Момот. Тоді вперше з російського боку стріляли по Україні з «Градів». Посмертно йому присвоїли
Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
Нестандартна бабуся ...
Валерія Тімергаліна, RSS
На безкраїй ниві афоризму… ...
Володимир Даник, RSS
Нічний гість ...
Анна Сакун, RSS
Одна з пісень Висоцького ...
Володимир Даник, RSS
І це теж мине ...
Сніжана Калюжна, RSS