А ви часто кажете «Так»?

Сніжана Калюжна, RSS,
Дата: 4-07-2018, 12:40

«Мам, я знаю, що ти мені не дозволиш, та все ж... можна?...»

Випадково стала свідком ситуації, що нагадала про мій експеримент кілька років тому. Дівчатко на зупинці щось прохало свою матусю і пригадалася моя русявка..
Якось моя старша донечка, якій на той час було шість років, почала звертатися до мене словами: «Я знаю, що ти мені швидше за все не дозволиш...». Не знаю скільки часу мені потрібно було, щоб зрозуміти, що я дуже часто своїм дітям кажу «ні»… та я згадала, що колись давно прочитала пост однієї американської блогерки про «Сім днів «так», і вирішила спробувати повторити такий же експеримент зі своїми дітьми. Старшій дочці тоді було шість років, синові - три.

Правила експеримента

- Я можу сказати «ні», якщо я вважаю за потрібне; на те саме прохання, якщо я вже дозволила до цього двічі (це щоб, наприклад, не ходити в піцерію сім вечорів поспіль або не дивитися 856 серій мультфільму).
- Жодних божевільних поїздок у віддалені місця на кшталт аквапарку чи лунапарку, яких у нашому місті немає.
- Жодних покупок дорожче 50 грн, тижневий максимум - 250, інакше я буду жити серед незліченних спінерів і лялечок.
- Нічого такого, що може завдати шкоди нам або іншим людям.
- Я маю право вирішити не виконувати певне прохання, але постараюся відповідати «так» всьому.

День 1
Розпочала свій тиждень «так», але раптом зрозуміла, наскільки моє «ні» стало автоматичним. Я забрала дочку з танцювального гуртка, вона попросила дозволу піти за морозивом із подружкою. Я навіть не подумавши почала було говорити своє «ні», але потім згадала про свій експеримент і дозволила. Потім ми поїхали забирати від бабусі молодшого сина. Дорогою в машині дочка, приголубилася, подякувала за морозиво. Я подумала навіть про те, наскільки я взагалі хороша людина, якщо здатна відмовити дитині в порції морозива? Звичайно, сину морозиво теж купили. Діти, напевно, щось запідозрили, бо вдома попросили подивитися телевізор, який ми дозволяли дивитися дуже рідко і мало. Я дозволила. Але лише дві серії. А сама з подивом виявила - як же це круто - готувати вечерю в благословенній тиші!

День 2
Вранці ми вже виходили з дому, раптом доньці захотілося налити в миску нашої собаки трохи води. Я хотіла сказати «ні», тому що не хотіла через це спізнитися, або щоб вона забруднилася. Але подумала: хто я після того, якщо забороняю дитині проявити турботу про тварину? Звичайно, дозволила. Після школи вони знову просили морозиво і мультики. І поки діти сиділи в трансі перед екраном, я знову отримала невимовне задоволення від моменту спокою.

День 3
Завезли старшу на танці, поїхали з молодшим спочатку в стоматологію, там у них на рецепції стоїть велика ваза з м'ятними цукерками. Син попросив цукерку. Раніше я б відразу сказала «ні», тому що цукор шкідливий і тому що зіпсуються зуби. Я дозволила взяти дві. Дорогою я дозволила йому відкрити вікно в автівці і перемкнула авторадіо на дитячий диск з пісеньками. Увечері вони знову їли морозиво в парку. А я була на дієті, тому для мене було нестерпно важко: дозволити і самій не їсти, але я витримала.

День 4
Порочне коло морозива і телевізора вже міцно увійшов в наш побут. Схоже, що це все, чого мої діти хочуть від життя і я трохи в шоці, що позбавляла їх таких простих радощів. Цього дня мене поросили купити якісь абсолютно безглузді іграшки. І я дозволила. Перед сном син попросив поїхати завтра на пляж.

День 5
Як і обіцяла, поїхали на пляж. Ми живемо в Геронимівці, а на Дніпро вибираємося два рази в рік. Я не дуже хотіла виконувати це прохання: довгі збори, не забути їжу, креми від сонця, змінні труси, рушники і так далі. Але в підсумку це виявився безтурботний вихідний біля води. Я дозволила будувати піщані замки і навіть в цьому взяла участь, пробігши від замка до води з відерцем 800 разів. Ми чудово спали цієї ночі.

День 6
Вранці ми поїхали відвідати бабусю, донечка в машині попросила, щоб ми ввечері пішли на вечерю куди-небудь. Я погодилася. Вдома вона попросила мене погратися з нею, а у мене була купа роботи, та я вирішила не говорити «ні». Погралася з нею 10 хвилин - це було так весело, що у мене стислося серце, коли я подумала, скільки ж веселих моментів я упустила, кажучи «давай швидше, нам ніколи». Увечері вони знову попросили і отримали морозиво, а тоді ми поїхали в піцерію. Поводилися вони просто чудово. Я подумала, що, можливо, мої «так» на їхні маленькі прохання роблять їх більш щасливими. Дорогою додому син запитав, чи можна буде подивитися мультики, я погодилася. Вони разом подякували мені за цей «мультяшний» тиждень. Я відчувала себе їх кумиром!

День 7
На сьомий день я зрозуміла, що у дітей був «не той день», вони бурчали і сварилися, та й сама я легко дратувалася. Вони запитали, чи будуть мультики, я за звичкою вже сказала «так», але в машині вони так шуміли і кричали, що я змінила своє рішення. Я і на початку експерименту передбачала, що телевізор робить з дітей монстрів - і ось, подумала, що припущення було правильне.

Експеримент закінчився. Наступного дня діти знову просили мультики і я дозволила, але тільки одну серію, бо не хотіла одразу переходити до своїх звичайних «ні». Та й, чесно кажучи, мені сподобалося готувати вечерю, прибирати і вийшло навіть попрацювати, коли в будинку тиша. Я вирішила, що буду іноді дозволяти їм дивитися телевізор після школи, тому що я теж людина і мені іноді таким чином потрібна турбота про себе.

Морозиво? Цукерки? Відчинене вікно в автівці? А чому «ні»? Я зрозуміла, що це має інше значення ніж я собі уявляла. За весь тиждень діти не попросили нічого екстравагантного. У них були звичайні бажання – вони просто хотіли цукерку, також їм хотілося допомагати, погратися, бути почутими… Мої «так» допомогли мені розслабитися і відпочити, а всім нам разом – стати ближче, провести більше часу разом.

Звісно, наш батьківський обов’язок – встановлювати межі, контролювати, казати «ні». Але коли я казала дітям «так», я відчувала себе так чудово! Тому, беремо «відро» морозива, вмикаємо «Фіксики» або «Барбоскіни» і кажемо «Так»!

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода