Новина із категорії: Сніжана Калюжна, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

А ви часто кажете «Так»?

А ви часто кажете «Так»?
Сніжана Калюжна, RSS
Дата: 4-07-2018, 12:40.
«Мам, я знаю, що ти мені не дозволиш, та все ж... можна?...»

Випадково стала свідком ситуації, що нагадала про мій експеримент кілька років тому. Дівчатко на зупинці щось прохало свою матусю і пригадалася моя русявка..
Якось моя старша донечка, якій на той час було шість років, почала звертатися до мене словами: «Я знаю, що ти мені швидше за все не дозволиш...». Не знаю скільки часу мені потрібно було, щоб зрозуміти, що я дуже часто своїм дітям кажу «ні»… та я згадала, що колись давно прочитала пост однієї американської блогерки про «Сім днів «так», і вирішила спробувати повторити такий же експеримент зі своїми дітьми. Старшій дочці тоді було шість років, синові - три.

Правила експеримента

- Я можу сказати «ні», якщо я вважаю за потрібне; на те саме прохання, якщо я вже дозволила до цього двічі (це щоб, наприклад, не ходити в піцерію сім вечорів поспіль або не дивитися 856 серій мультфільму).
- Жодних божевільних поїздок у віддалені місця на кшталт аквапарку чи лунапарку, яких у нашому місті немає.
- Жодних покупок дорожче 50 грн, тижневий максимум - 250, інакше я буду жити серед незліченних спінерів і лялечок.
- Нічого такого, що може завдати шкоди нам або іншим людям.
- Я маю право вирішити не виконувати певне прохання, але постараюся відповідати «так» всьому.

День 1
Розпочала свій тиждень «так», але раптом зрозуміла, наскільки моє «ні» стало автоматичним. Я забрала дочку з танцювального гуртка, вона попросила дозволу піти за морозивом із подружкою. Я навіть не подумавши почала було говорити своє «ні», але потім згадала про свій експеримент і дозволила. Потім ми поїхали забирати від бабусі молодшого сина. Дорогою в машині дочка, приголубилася, подякувала за морозиво. Я подумала навіть про те, наскільки я взагалі хороша людина, якщо здатна відмовити дитині в порції морозива? Звичайно, сину морозиво теж купили. Діти, напевно, щось запідозрили, бо вдома попросили подивитися телевізор, який ми дозволяли дивитися дуже рідко і мало. Я дозволила. Але лише дві серії. А сама з подивом виявила - як же це круто - готувати вечерю в благословенній тиші!

День 2
Вранці ми вже виходили з дому, раптом доньці захотілося налити в миску нашої собаки трохи води. Я хотіла сказати «ні», тому що не хотіла через це спізнитися, або щоб вона забруднилася. Але подумала: хто я після того, якщо забороняю дитині проявити турботу про тварину? Звичайно, дозволила. Після школи вони знову просили морозиво і мультики. І поки діти сиділи в трансі перед екраном, я знову отримала невимовне задоволення від моменту спокою.

День 3
Завезли старшу на танці, поїхали з молодшим спочатку в стоматологію, там у них на рецепції стоїть велика ваза з м'ятними цукерками. Син попросив цукерку. Раніше я б відразу сказала «ні», тому що цукор шкідливий і тому що зіпсуються зуби. Я дозволила взяти дві. Дорогою я дозволила йому відкрити вікно в автівці і перемкнула авторадіо на дитячий диск з пісеньками. Увечері вони знову їли морозиво в парку. А я була на дієті, тому для мене було нестерпно важко: дозволити і самій не їсти, але я витримала.

День 4
Порочне коло морозива і телевізора вже міцно увійшов в наш побут. Схоже, що це все, чого мої діти хочуть від життя і я трохи в шоці, що позбавляла їх таких простих радощів. Цього дня мене поросили купити якісь абсолютно безглузді іграшки. І я дозволила. Перед сном син попросив поїхати завтра на пляж.

День 5
Як і обіцяла, поїхали на пляж. Ми живемо в Геронимівці, а на Дніпро вибираємося два рази в рік. Я не дуже хотіла виконувати це прохання: довгі збори, не забути їжу, креми від сонця, змінні труси, рушники і так далі. Але в підсумку це виявився безтурботний вихідний біля води. Я дозволила будувати піщані замки і навіть в цьому взяла участь, пробігши від замка до води з відерцем 800 разів. Ми чудово спали цієї ночі.

День 6
Вранці ми поїхали відвідати бабусю, донечка в машині попросила, щоб ми ввечері пішли на вечерю куди-небудь. Я погодилася. Вдома вона попросила мене погратися з нею, а у мене була купа роботи, та я вирішила не говорити «ні». Погралася з нею 10 хвилин - це було так весело, що у мене стислося серце, коли я подумала, скільки ж веселих моментів я упустила, кажучи «давай швидше, нам ніколи». Увечері вони знову попросили і отримали морозиво, а тоді ми поїхали в піцерію. Поводилися вони просто чудово. Я подумала, що, можливо, мої «так» на їхні маленькі прохання роблять їх більш щасливими. Дорогою додому син запитав, чи можна буде подивитися мультики, я погодилася. Вони разом подякували мені за цей «мультяшний» тиждень. Я відчувала себе їх кумиром!

День 7
На сьомий день я зрозуміла, що у дітей був «не той день», вони бурчали і сварилися, та й сама я легко дратувалася. Вони запитали, чи будуть мультики, я за звичкою вже сказала «так», але в машині вони так шуміли і кричали, що я змінила своє рішення. Я і на початку експерименту передбачала, що телевізор робить з дітей монстрів - і ось, подумала, що припущення було правильне.

Експеримент закінчився. Наступного дня діти знову просили мультики і я дозволила, але тільки одну серію, бо не хотіла одразу переходити до своїх звичайних «ні». Та й, чесно кажучи, мені сподобалося готувати вечерю, прибирати і вийшло навіть попрацювати, коли в будинку тиша. Я вирішила, що буду іноді дозволяти їм дивитися телевізор після школи, тому що я теж людина і мені іноді таким чином потрібна турбота про себе.

Морозиво? Цукерки? Відчинене вікно в автівці? А чому «ні»? Я зрозуміла, що це має інше значення ніж я собі уявляла. За весь тиждень діти не попросили нічого екстравагантного. У них були звичайні бажання – вони просто хотіли цукерку, також їм хотілося допомагати, погратися, бути почутими… Мої «так» допомогли мені розслабитися і відпочити, а всім нам разом – стати ближче, провести більше часу разом.

Звісно, наш батьківський обов’язок – встановлювати межі, контролювати, казати «ні». Але коли я казала дітям «так», я відчувала себе так чудово! Тому, беремо «відро» морозива, вмикаємо «Фіксики» або «Барбоскіни» і кажемо «Так»!

Теги: черкаси, черкаська область,

Черкаси наживо

Чотири роки тому у цей день загинув полковник Ігор Момот. Тоді вперше з російського боку стріляли по Україні з «Градів». Посмертно йому присвоїли
Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
Нестандартна бабуся ...
Валерія Тімергаліна, RSS
На безкраїй ниві афоризму… ...
Володимир Даник, RSS
Нічний гість ...
Анна Сакун, RSS
Одна з пісень Висоцького ...
Володимир Даник, RSS
І це теж мине ...
Сніжана Калюжна, RSS