Із чужими простіше. Тепер знаю. Тепер зрозуміла.

Із чужими не так болить. Бо вони чужі й ще не знають наших слабких місць. Бояться образити і намагаються сподобатися. А тому роблять для цього усе.

Із чужими також тепло. Не пече, не горить, не обпікає душу. Проте тепло і, здається, не так самотньо вночі, адже поряд усе ж таки хтось є.

Із чужими можна жити. Тихо, спокійно і майже без почуттів. Ти їм вдячний, що вони поряд, але не любиш так сильно, щоб утратити голову.

Із чужими все здається інакшим. Хоча це тому, що ти байдужий до всього, що роблять вони. Ти просто тут і зараз використовуєш момент, аби заховатися від когось важливішого.

Із чужими ми спимо, їмо, говоримо, проводимо час, аби лише не лишатися сам на сам зі своїми почуттями.

Ми чужих не обіймаємо так міцно і не годуємо так смачно. Ми боїмося їх і тримаємо на відстані, щоб не зробили боляче нам. Щоб не були на розпаленій пательні нашої душі і не труїли нас зайвою увагою.

Ми залишаємося із чужими, щоб бути завжди рідними з тими, кого втримати не змогли. Чужі – як щоденне нагадування, тату на лобі чи набридливий парфум. Вони чужі, але потрібні…