Це мала бути дівчинка. З золотисто-русявим і кудрявим волоссям, маленьким носиком й очима кольору чорного чаю. Вона була б нестримна й весела. Перетворювала б сум у дзвінкий сміх. Мабуть, любила б морозиво й голосну музику.
Цікавилася б співами й спортом. Була маленькою на зріст, проте мала б велике серце й чисту душу. Вона би бачила красу у всьому і вміла б її нести в своїх рученятах всьому світові.
Її звали б Любов, хоча хто-зна, яке земне ім\’я я би їй обрала. Вона би стала для мене всім, а я була б для неї провідником. Думаю, вона б теж згодом би писала красиві слова чи малювала б картини, а люди б їх захопливо читали чи споглядали. Була б татовою зіркою і чиєюсь мрією.
Була б. Проте цей світ для неї тепер недосяжний, а моє тіло – більше не храм для її душі.