«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 12-07-2018, 09:47

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Снайпери миті
Ось він, той нещасливий журналістський випадок, коли для тексту навіть цілої газетної шпальти було б замало, а що вже казати про блог! Адже з нагоди професійного свята хочу спробувати сказати «кілька слів» про черкаських фотографів, а здебільшого – фотожурналістів.
Вони зупиняють та увічнюють миті: прекрасні і не дуже, святкові і злободенні, а коли камера в руках справжнього майстра, ілюстрація здатна в рази посилити сприйняття матеріалу. А трапляється, що саме світлина й рятує відверто посередню статтю.
У календарі немає професійного свята фотожурналістів. Тож залишається щиро привітати їх з Днем фотографа, який відзначається 12 липня на згадку про Святу Вероніку: жінку, що піднесла Христу, який йшов на Голгофу, хустку, аби він міг витерти піт з обличчя. За легендою, лик Спасителя залишився відбитком на тканині, а коли винайшли фотографію, сам Папа Римський благословив святкування 12 липня цехом фотографів.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Професійна фотографія у Черкасах починалася на зламі ХІХ-ХХ століть з кількох ательє та салонів, найпопулярнішим з яких вважалася «Фотографія Томпакова» на місці теперішнього ТРЦ «Хрещатик-Сіті». Відтоді років 100 сімейний похід на увічнення у світлинах лишався пам’ятною на все життя подією для тисяч черкаських родин. Послуги фотоательє рекламувалися в періодиці і на місцевому радіо... Карла Маркса, 14; Комсомольська, 40; Шевченка, 349 – у 1960 – 1980-ті роки ці адреси були відомі усім черкасцям. Моє перше студійне фото теж було зроблене за однією з них, а коли я виставив його у Фейсбук – отут почався справжній флешмоб. З’ясувалося, що на тому чи біля того плетеного кріселка на початку 1970-х встигли сфотографуватися зо півтора десятки моїх теперішніх друзів і знайомих! Вочевидь, зі студійним реквізитом для малюків було «не дуже», але ж тепер в тому навіть якась родзинка: «Братство Крісла»)))


«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Утім – по суті. Першим «нашим», та ще й яким знаменитим фотографом, був Іван Ностіц, який по смерті матері успадкував села Носачів та Мельниківку на Смілянщині. Тому й «наш», хоча по крові – сілезький граф. Неймовірно карколомною видалася його доля і десь 1845-го чи роком пізніше задля візуалізації власного життєпису Ностіц захопився фотографією. Перебуваючи на Кавказі, Іван Григорович зробив кілька історичних знімків, серед яких і фото легендарного імама Шаміля, за що мало не поплатився життям. Потім порозумілися і гарячий дагестанець охоче позував для портрета. Там, у Чир-Юрті, Ностіц познайомився з Олександром Дюма та подарував французу кілька робіт, серед яких і не менш відомий фотопортрет Хаджі-Мурата: той самий, з якого пізніше Лев Толстой писатиме свою «літературну версію».
Зрештою, у січні 1863 року Іван Ностіц отримав призначення в почт царя Олександра ІІ, і відтоді він – особистий фотограф імператора. І цього, і наступного Олександра ІІІ. Роботи майстра «Цісаревич Олександр в Царськома Селі», «Сім’я Олександра ІІІ в Левадії», «Повернення Олександра ІІІ з морської прогулянки» стали класикою фотомистецтва та надбанням російської та зарубіжної періодики, що дає нам підстави вважати Ностіца першим фоторепортером, ім’я якого пов’язане з Черкащиною.


«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


На відміну від сілезця, який лише зрідка навідував наші краї, Яша Рюмкін був стовідсотковим черкасцем. Народився він 1913-го, відтак визнаним майстром став у роки війни. Полетів він якось знімати Сталінград, а коли їх літак атакували «мессери», Яків Ізраілевич, що сидів на місці стрілка-радиста, припав до гашетки і завалив одну з ворожих машин. Потім пояснив – «винятково в порядку самооборони».
По війні легендарний фотокор працював у провідних радянських виданнях. «Правда» і «Огонек» довіряли йому знімати культових персон тих часів, а це не те що надвідповідально, але й як би не було – ризиковано для життя. Річ у тім, що якось так трапилося, що всі радянські вожді мали більші чи менші фізичні вади, і раптом би Рюмкін (чи будь-хто з «вхожих» його колег) десь розпустив язика...
У нашого Яшу просто закохався Михайло Шолохов. «Два дні жили на Хопрі. Яка була юшка – розповість Яша. Він чудовий хлопець і я готовий прийняти його в козаки, виділити йому гектар землі зі станицею. Хай вирощує виноград, садить кавуни і ловить в Дону чехонь», – напише у своєму щоденнику майбутній нобелівський лауреат.
Але таке життя зовсім не вабило Рюмкіна. Його носило від Арктики до Казахстану, від Калінінграда до Владивостока, та лише зрідка заносило в Кремль, щоб «поклацати Хрущова»...

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


А осьодним із перших фотокорів вже обласних Черкас став Ростислав Єпейкін. «Нова Доба» неодноразово писала про творчий і життєвий шлях цієї дивовижної людини і великого професіонала, відданого справі всього життя до 90-річного віку. Уродженець башкирського села Бакали, сюди він переїхав вже після війни, і першим його знімком для газети став вугільний розріз на Звенигородщині, надрукований в самих «Известиях». Потім були «Правда України», «Радянська Україна», як постійне місце роботи з 1967 року – Черкаська правда. А ще сотні фоторобіт, надрукованих упродовж кількох десятиліть у книжках, путівниках та буклетах, присвячених Черкащині. На своїй «Победе» Ростислав Никифорович об’їздив увесь Союз: Прибалтику, Зауралля, Сибір, Памір. Він був єдиним з «легендарних», з яким пощастило бути знайомим особисто. На жаль, вже не застав у справі Матвія Зоріна, Ігната Діамента... Добре, що сьогодні хоч Саша Сердюк отримав можливість попрацювати з фотоархівами обох, і їх ретро-світлинами він щедро ділиться на створеній ним сторінці у Фейсбук «Черкаси і область на фотографіях Ігната Діамента». Дуже раджу ознайомитись, бо тут, як кажуть, краще один раз побачити.
Колись у Воронинцях мій дідусь Василь Савович був єдиним фотографом. Мав два «ФЕДи», якийсь чорний агрегат-гармошку, штатив та все відповідне начиння, частина якого збереглася у дідівській хаті в старому величезному чемодані. Але головне – залишилися альбоми з його знімками. Односельці, сільські пейзажі, «нове море»... Сам я цю хитру фотонауку підлітком так і не опанував, бо мав шило в одному місці, та й загалом – діло не гріло. Зате донька Катруся, яка пройшла велику школу Володимира Ромодана, ще школяркою здобула чимало обласних і навіть всеукраїнських титулів, та й зараз час від часу практикує.
Треба закруглятися... Знаєте, а коли замислитися, то фотографія – один з найважливіших винаходів людства. Не буду аргументувати. Просто уявіть, що раптом би його не сталося...

(Фото із родинних фотоальбомів)

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода