СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Новини » Суспільство

Роздрукувати        Друкована версія

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 12-07-2018, 09:47.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном Снайпери миті
Ось він, той нещасливий журналістський випадок, коли для тексту навіть цілої газетної шпальти було б замало, а що вже казати про блог! Адже з нагоди професійного свята хочу спробувати сказати «кілька слів» про черкаських фотографів, а здебільшого – фотожурналістів.
Вони зупиняють та увічнюють миті: прекрасні і не дуже, святкові і злободенні, а коли камера в руках справжнього майстра, ілюстрація здатна в рази посилити сприйняття матеріалу. А трапляється, що саме світлина й рятує відверто посередню статтю.
У календарі немає професійного свята фотожурналістів. Тож залишається щиро привітати їх з Днем фотографа, який відзначається 12 липня на згадку про Святу Вероніку: жінку, що піднесла Христу, який йшов на Голгофу, хустку, аби він міг витерти піт з обличчя. За легендою, лик Спасителя залишився відбитком на тканині, а коли винайшли фотографію, сам Папа Римський благословив святкування 12 липня цехом фотографів.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Професійна фотографія у Черкасах починалася на зламі ХІХ-ХХ століть з кількох ательє та салонів, найпопулярнішим з яких вважалася «Фотографія Томпакова» на місці теперішнього ТРЦ «Хрещатик-Сіті». Відтоді років 100 сімейний похід на увічнення у світлинах лишався пам’ятною на все життя подією для тисяч черкаських родин. Послуги фотоательє рекламувалися в періодиці і на місцевому радіо... Карла Маркса, 14; Комсомольська, 40; Шевченка, 349 – у 1960 – 1980-ті роки ці адреси були відомі усім черкасцям. Моє перше студійне фото теж було зроблене за однією з них, а коли я виставив його у Фейсбук – отут почався справжній флешмоб. З’ясувалося, що на тому чи біля того плетеного кріселка на початку 1970-х встигли сфотографуватися зо півтора десятки моїх теперішніх друзів і знайомих! Вочевидь, зі студійним реквізитом для малюків було «не дуже», але ж тепер в тому навіть якась родзинка: «Братство Крісла»)))


«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Утім – по суті. Першим «нашим», та ще й яким знаменитим фотографом, був Іван Ностіц, який по смерті матері успадкував села Носачів та Мельниківку на Смілянщині. Тому й «наш», хоча по крові – сілезький граф. Неймовірно карколомною видалася його доля і десь 1845-го чи роком пізніше задля візуалізації власного життєпису Ностіц захопився фотографією. Перебуваючи на Кавказі, Іван Григорович зробив кілька історичних знімків, серед яких і фото легендарного імама Шаміля, за що мало не поплатився життям. Потім порозумілися і гарячий дагестанець охоче позував для портрета. Там, у Чир-Юрті, Ностіц познайомився з Олександром Дюма та подарував французу кілька робіт, серед яких і не менш відомий фотопортрет Хаджі-Мурата: той самий, з якого пізніше Лев Толстой писатиме свою «літературну версію».
Зрештою, у січні 1863 року Іван Ностіц отримав призначення в почт царя Олександра ІІ, і відтоді він – особистий фотограф імператора. І цього, і наступного Олександра ІІІ. Роботи майстра «Цісаревич Олександр в Царськома Селі», «Сім’я Олександра ІІІ в Левадії», «Повернення Олександра ІІІ з морської прогулянки» стали класикою фотомистецтва та надбанням російської та зарубіжної періодики, що дає нам підстави вважати Ностіца першим фоторепортером, ім’я якого пов’язане з Черкащиною.


«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


На відміну від сілезця, який лише зрідка навідував наші краї, Яша Рюмкін був стовідсотковим черкасцем. Народився він 1913-го, відтак визнаним майстром став у роки війни. Полетів він якось знімати Сталінград, а коли їх літак атакували «мессери», Яків Ізраілевич, що сидів на місці стрілка-радиста, припав до гашетки і завалив одну з ворожих машин. Потім пояснив – «винятково в порядку самооборони».
По війні легендарний фотокор працював у провідних радянських виданнях. «Правда» і «Огонек» довіряли йому знімати культових персон тих часів, а це не те що надвідповідально, але й як би не було – ризиковано для життя. Річ у тім, що якось так трапилося, що всі радянські вожді мали більші чи менші фізичні вади, і раптом би Рюмкін (чи будь-хто з «вхожих» його колег) десь розпустив язика...
У нашого Яшу просто закохався Михайло Шолохов. «Два дні жили на Хопрі. Яка була юшка – розповість Яша. Він чудовий хлопець і я готовий прийняти його в козаки, виділити йому гектар землі зі станицею. Хай вирощує виноград, садить кавуни і ловить в Дону чехонь», – напише у своєму щоденнику майбутній нобелівський лауреат.
Але таке життя зовсім не вабило Рюмкіна. Його носило від Арктики до Казахстану, від Калінінграда до Владивостока, та лише зрідка заносило в Кремль, щоб «поклацати Хрущова»...

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


А осьодним із перших фотокорів вже обласних Черкас став Ростислав Єпейкін. «Нова Доба» неодноразово писала про творчий і життєвий шлях цієї дивовижної людини і великого професіонала, відданого справі всього життя до 90-річного віку. Уродженець башкирського села Бакали, сюди він переїхав вже після війни, і першим його знімком для газети став вугільний розріз на Звенигородщині, надрукований в самих «Известиях». Потім були «Правда України», «Радянська Україна», як постійне місце роботи з 1967 року – Черкаська правда. А ще сотні фоторобіт, надрукованих упродовж кількох десятиліть у книжках, путівниках та буклетах, присвячених Черкащині. На своїй «Победе» Ростислав Никифорович об’їздив увесь Союз: Прибалтику, Зауралля, Сибір, Памір. Він був єдиним з «легендарних», з яким пощастило бути знайомим особисто. На жаль, вже не застав у справі Матвія Зоріна, Ігната Діамента... Добре, що сьогодні хоч Саша Сердюк отримав можливість попрацювати з фотоархівами обох, і їх ретро-світлинами він щедро ділиться на створеній ним сторінці у Фейсбук «Черкаси і область на фотографіях Ігната Діамента». Дуже раджу ознайомитись, бо тут, як кажуть, краще один раз побачити.
Колись у Воронинцях мій дідусь Василь Савович був єдиним фотографом. Мав два «ФЕДи», якийсь чорний агрегат-гармошку, штатив та все відповідне начиння, частина якого збереглася у дідівській хаті в старому величезному чемодані. Але головне – залишилися альбоми з його знімками. Односельці, сільські пейзажі, «нове море»... Сам я цю хитру фотонауку підлітком так і не опанував, бо мав шило в одному місці, та й загалом – діло не гріло. Зате донька Катруся, яка пройшла велику школу Володимира Ромодана, ще школяркою здобула чимало обласних і навіть всеукраїнських титулів, та й зараз час від часу практикує.
Треба закруглятися... Знаєте, а коли замислитися, то фотографія – один з найважливіших винаходів людства. Не буду аргументувати. Просто уявіть, що раптом би його не сталося...

(Фото із родинних фотоальбомів)





Теги: черкаси, черкаська область,


Черкаси наживо

Чотири роки тому у цей день загинув полковник Ігор Момот. Тоді вперше з російського боку стріляли по Україні з «Градів». Посмертно йому присвоїли
Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
Нестандартна бабуся ...
Валерія Тімергаліна, RSS
На безкраїй ниві афоризму… ...
Володимир Даник, RSS
Нічний гість ...
Анна Сакун, RSS
Одна з пісень Висоцького ...
Володимир Даник, RSS
І це теж мине ...
Сніжана Калюжна, RSS