На безкраїй ниві афоризму…

На безкраїй ниві українського афоризму у спраглу весняну борозну – скільки добірних зерен кинуто… А скільки ще не кинуто! Бо сила думки – не тільки у думці! Сила думки – ще і в слові… А точніше – у словах, що думку цю можуть виразити! Бо у словах… простих, ніби сумнів, словах… і пульс епохи, і вирування наших тривожних буднів, і сердечний біль, і доля кожного з нас. Афоризми у нас читають. Читають і тоді, коли треба, і тоді, коли не треба. Бо читання – процес і цікавий, і повчальний!

Ось приклад з викладацької практики. Довелося мені проводити якось заняття з одного досить непростого, математизованого предмета. Уcі студенти записують, а один… ніби непомітно… чита якусь книгу. Цікаво мені стало – а що ж саме читають сучасні студенти?! Підходжу ближче… Cтудент припиняє читати. Прошу подати книгу, щоб подивитися. І що ж – книга, добре оформлена… Книга, видана російською мовою… Бо і українське книговидання було тоді у відвертому занепаді. Та і нині по суті ще тільки почина підводитись з колін. Бо у наших керівних сферах шляхом проб і помилок, нарешті, усвідомили, що українська книга – це не дешеве словоблуддя, а фактор збереження незалежної держави! Але повернемося до книги, яку читав студент. У ній були зібрані афоризми різних часів і різних авторів. Такі книги у бібліотеках мені якщо і зустрічалися, то десь у читальному залі. Траплялися такі книги і в магазинах, але ціна відповідна – самі знаєте… Отож, вельмишановні читачі, якщо ви хочете читати афоризми, звертайтесь до Інтернету або… пишіть їх самі! Жартую…

А студенту я мовив:
– Поздоровляю… Ви читаєте хорошу і змістовну книгу!

І продовжив вести заняття і викладати досить-таки непростий, переповнений формулами матеріал. Але студента цей епізод, мабуть, дещо збентежив, бо він рішуче відклав книгу і, як усі інші студенти, почав робити записи у загальному зошиті.

Попросити у свого співрозмовника книгу… для прочитання?! Ну, для цього у мене нахабства не вистачило. Запам’ятати чи записати назву книги, видавництво, що її видало, і рік видання – це зробити я у ту мить так і не здогадався! А жаль… Бо більше така книга мені на очі не потрапляла.

А студенти – це ж мислячі люди… І їх читацькому смаку – треба вірити! Бо нецікаву книгу студент (на заняттях!) читати не буде.
А потім – за плином літ… – мою вразливу поетичну душу терзали сумніви. І сумніви, зізнаюся вам, ось якого змісту! Книга, що читав студент, була недешева. На студентську стипендію таку книгу… ну, не дуже поспішатимуть купувати. Може, випросив хлопець у когось книгу для прочитання… на кілька днів… Ну, не вночі ж йому ту книженцію читати?! Отож і підглядав потроху… на занятті з важкого предмету. І можливо, своїми діями я бідній дитині… ну, як кажуть у народі… поламав кайф від прочитання цікавої книги! І мало того… Може, внаслідок мого втручання хлопець виявився духовно окраденим на все життя, бо не зміг прочитати якихось мудрих афоризмів. Ну, наприклад, про те, що треба… наполегливо оволодівати знаннями. Отож і вищенаведений епізод згадую не без деякого каяття.

Згадується і інший епізод. Колись надіслав кілька віршів пісенного плану чорнобаївцю Борису Камінському, композитору, талановитій, приязній людині. До речі, він написав на мої вірші п’ятдесят пісень. Деякі з тих пісень я чув. І враження було сильне. Пісні ці широкого розголосу не одержали та, я думаю, і не одержать. Але гіршими від того – не стануть! І прикро не за авторів, чиї твори не змогли дійти у повній мірі дійти до слухачів. Прикро за слухачів, що не змогли їх почути. Так от, одержавши мого листа з віршами, Борис Камінський відповів у листі:
– Те, що ви надіслали – цікаво… Але хотілося б прочитати щось – щойно з-під пера!

Я відібрав кілька свіжонаписаних віршів і відіслав йому.
Потім уже через тривалий час, при особистій зустрічі (був один з оглядів художньої самодіяльності), я запитав Бориса, чим була обумовлена його цікавість саме до новостворених віршів. Він нічого пояснити не зміг. Можливо, призабулося. Можливо і не замислювався, чому виникло таке побажання.

І це зрозуміло: Борис – людина творча… А стихія творчості – і непроста, і непередбачувана!
Отож (згідно пісенної настанови Бориса Камінського!) і приводжу вам, вельмишановні читачі – ні, не вірші пісенного плану… афоризми… Так би мовити – з-під пера…

Думки уголос

Бува, і в невеликій кількості слів стільки отрути, що на десяток зміюк вистачить!
Та обставини можуть так збагатити досвідом, що нам і зайвих грошей не треба! Можна обійтися і тими копійками, що є.
Братись за перо і… довгого, нуднющого роману не написати?! Ну, що ж… трапляється і таке!
Бува, і зайці живуть – за законами вовчої зграї…
Творчість – річ непрогнозована… Інколи пишеться – довго і важко! А інколи – легко і стрімко…
Інколи вірші, як продукт мислення і хвилювання, читачу можуть бути і зовсім не потрібними! А ось життєвий досвід, що стоїть за віршами… О, це може бути вельми і вельми актуальним для багатьох!
І вовк сірий, і заєць сірий… Але мета і завдання у них – різні!
Інколи життя – це ніби… хитромудра гра, що її веде підступна мишоловка проти… малодосвідченої мишки. Але ж і миша може набути досвіду! Якщо вбережеться… Якщо нелегкому процесу «вберігання» не завадить… відсутність досвіду.
То вони до нас – по-вовчому… А ми до них – по-заячому?! Ну, така відважна тактика може і не спрацювати!
У цеглини, що пада… – кажуть у хвилини відвертості фізики, – енергія значно більша, ніж у цеглини, що просто лежить під ногами і зовсім не збирається смикатися.
Коли коза і справді дереза – з агресивним норовом… і гострими рогами, то й найвідчайдушніші вовки… просто бараніють від здивування!
Естрадних зірок?! Як і дірок на джинсах… І багато, і небагато водночас!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x