Україна все-таки парадоксально дуалістична країна.

І не лише дихотомія «Схід – Захід» тому виною. Складається враження, що вікова утома української нації просто тягне її на дно.

Аби змусити українців щось робити, потрібно задіяти усі свої вміння і таланти.

Типу того, як це зробив Віктор Янукович. Такого пасіонарного вибуху, як Євромайдан, напевне, менше всього чекали самі українці.

Тобто усі ми звісно вірили, що колись цей день настане і воріженьки таки згинуть само собою на сонці. А тоді ми вже якось запануємо.

І на цій фазі традиційно починаються проблеми. Більше того, цьогоріч в силу різних причин маємо найлінивіші вибори в історії. Парадоксально, що в поєднанні з вторгненням передових загонів кремлефілів на Сході, у Центрі і на Черкащині зокрема, тобто там де мала би формуватися парадигма постмайданної України, підозріло тихо і спокійно.

Якщо говорити про складову загальноукраїнську, то наразі є стандартні маркери початку кампанії – біллборди, агітаційні намети. Першим повертати Крим запропонував Ляшко, який до речі показує за даними соціології непогані результати в Черкасах.

Потім пішли бордові ребуси від Порошенка і біло-сердечні намети Тимошенко, ще за кілька днів з’явився «єдіностранний» Тігіпко. І все.

Настрої в штабах олімпійські. В сенсі – головне не перемога, а зігрітись, хоча би й грошовими знаками.

З місцевим компонентом на виборах ще гірше. “Солідарність” умовляє скільки-небудь відомих та авторитетних черкащан балотуватися, «вільні демократи» розраховують зайти не тільки списком, але й максимально “ударити” по мажоритарці. «Батьківщина» розвісила повсюди сумного Анатолія Бондаренка, який рекламує і партію, і себе, і «гарячу лінію». Усіх, хто пам’ятає Анатолія Васильовича, як полум’яного трибуна зимової революції, були дуже здивовані його новим іміджем переляканого гречкосія. Посилюючи роль нової партії влади, біло-сердешні усунули колишніх заступників Тулуба, а натомість трохи не розрахували, що не всі в облраді зробили ставку на Юлю. І ті, хто вже домовляється з штабом містера П, просто прокатали пропозиції колишньої опозиції.

А ще кудись загадково зник Микола Булатецький. Борди розвісив і все по тому. Чи то посівна кукурудзи змусила Миколу Івановича призупинити здолання своїх конкурентів, чи то здолання з самого початку планувалося дистанційним, невідомо. Втім, в цьому випадку, Булатецький як раз в тренді подій. Адже Україна – це те місце, де навіть антитерористична операція зупиняється, аби відсвяткувати Великдень!

Втім не будемо про сумне – продовжимо огляд реприз черкаського політикуму. Цікаву лінію ведення кампанії обрав Демократичний Альянс. Це якраз один з тих випадків, коли незрозуміло – чи то громадська організація маскується під партію, чи то партія веде себе як громадська організація. Альянс продовжує дивувати політичними перфомансами – то Путлєра на Європейську площу випустить, то гроші почне там же збирати у стилі “самі ми не местниє”, словом, усіляко намагається здивувати виборців.

Втім апофеозом курйозів став старт регіоналів. Ще не так давно всемогутня ячейка Партії донецьких регіонів мусить ховатися аби провести свою конференцію. Після того, як очільник черкаської «Свободи» ледь не відкритим текстом пообіцяв регіоналам проблеми в їх діяльності, бо “Свобода” навчилась у ПР “адміністративного тиску”, пацани мусіли ухвалювати список достроково. Шкода, що Ольгу Сисоєву не вмовили. Без неї гендерний баланс біло-блакитних стрімко поїхав донизу.

Втім про «Свободу». Що дозволено постпреду Тягнибока в області, не личить держслужбовцю. З доброго дива, завше врівноважений Юрко страшенно обурився бажанням самооборонівців обстежити його машину на в’їзді в Черкаси. З одного боку, справедливе обурення цілковитим ігнором купи ліберальних громадянських прав, що наразі відбувається кругом по Україні. З іншого – але ж і ситуація в країні власне військова. Хоча, вже за три дні гнів Ботнара минувся. Чи то й правда з Самообороною роззнайомилися, чи може старші партнери по владі пригрозили пальцем і розказали, що не можна зі своїми сваритися у такий важкий час. Тепер усі з усіма дружать. Навіть наш Великдень цьогоріч спокійно поєднався з католицькою Пасхою та юдейським Песахом. І якщо чесно, це краще, ніж стріляти один в одного.

Наостанок хочеться сказати, що бажання реваншу, яке охопило багатьох українців дуже неоднозначна штука. Звісно, зло має бути покарано. Але так, аби ні в кого не лишилося сумніву – де саме зло, чи не є покарання розправою і ще багато чого іншого. Адже не зваживши сили і запустивши програму «війна усіх проти всіх» ми ризикуємо повторити долю багатьох інших народів, які не розрахували баланс сил «можу» і «хочу».