Уже майже два роки молода фельдшерка живе й працює на Шполянщині. Сюди дівчина потрапила за направленням після навчання в Черкаському медколеджі. Зізнається, що в чужому селі спершу було непросто, та все ж досить швидко призвичаїлася. Про це “Нова Доба” дізналася від власного кореспондента.

– Приїхавши, одразу зустрілася з головою села, вона мені все показала, роз’яснила, де житиму. Зайшовши до ФАПу, була приємно вражена: просторе приміщення, гарний ремонт. У такому місці приємно працювати, – розповідає Анастасія Андріївна.

Нині молодий спеціаліст живе у невеличкому будинку, який належить одному з місцевих жителів.

– Плати з мене не беруть, хіба що за комунальні. Для господаря важливо, щоб дім не пустував, – говорить фельдшер.

Кожного робочого дня Анастасія вже звикла прокидатися о шостій ранку.

– П’ю чай-каву, швиденько збираюся й мерщій на роботу. В теплу пору року простіше – не треба піч розпалювати чи конвектором обігрівати будинок. А от узимку доводиться витрачати час іще й на це, – розповідає дівчина. – Добре, що до ФАПу близенько – лише десять хвилин пішки.

В Кримках Анастасія Андріївна – єдиний медпрацівник. Обіцяли ще когось прислати на підмогу, та поки мовчанка.

– Ось уже майже два роки працюю сама, обслуговую більше шестисот жителів, – додає фельдшер.

Серед пацієнтів – здебільшого пенсіонери, найчастіше скаржаться на проблеми з серцем, тиск. Якщо до дітей викликають, то через засуду, рідше грип.

– Але скільки за день прийде пацієнтів – передбачити важко. У вихідні, як правило, мало буває, – каже Анастасія Гурова. – Натомість у понеділок у центрі села – базар. То всі після закупівлі одразу по дорозі додому й до ФАПу заходять.

Якщо є потреба, то хворого фельд- шерка відвідує й двічі на день. Буває, доводиться бігти й уночі.

– У половини села є номер мого мобільного, раптом що – одразу телефонують. Тож і виходить, що на роботі я цілодобово. Але ж не можу людині відмовити в допомозі, – відзначає Анастасія. – Спершу було важко, бо ж нікого тут не знала. Йшла на виклик і мусіла розпитувати дорогу. Але вже зараз орієнтуюся краще.

Народилася й виросла дівчина в Озірній, що на Звенигородщині. Там нині живуть її батьки й чоловік.

– Тож, за домівкою сумую неабияк. Приїжджаю раз на два тижні – маю шестиденний робочий тиждень, тому частіше не виходить, – пояснює Анастасія Гурова. – На жаль, чоловік не може переїхати до мене в Кримки, для нього тут немає роботи. Так поки що й живемо.

Попри всі труднощі, Анастасія Гурова не шкодує, що обрала таку непросту професію.

– Бракує досвіду, а надто на початку. Одна справа теорія, описана в книжках, і геть зовсім інша – практика. Коли треба вміти правильно розпитати людину: що болить, як саме, коли почалося. Не кожен може пояснити, що з ним не так, – відзначає дівчина. – І тут важливо не розгубитися, відкинути емоції й хвилювання та зробити правильні висновки.

Та в цьому всьому дівчина росте змалечку, адже більшість родичів працюють у медичній сфері.
– Тож, коли закінчила школу, вирішила й себе спробувати в цій справі. Зрештою, що може бути важливішим і цікавішим, аніж допомагати іншим?..