2-місце (14-17 років) Александрова Юлія

2-місце (14-17 років) Александрова Юлія
Александрова Юлія
м.Черкаси

ЛИСТ СТАРОГО ДУБА

ДО ЛЮДЕЙ


Доброго дня, любий друже!

Я – дерево, і моє ім’я – Дуб. Моє дитинство було затьмарене катастрофою. Через неї я залишився без батьків. Я хочу повідати тобі свою сумну історію, а ти подумаєш над нею і зробиш свої висновки. Мені б не хотілося, щоб ця історія ще колись повторилася…

Я бачу все ніби зараз. Немовби не пройшло з того часу сорок років…

Ранок, що настав, був звичайним осіннім лісовим ранком. Тиша. Спокій. Ніщо не порушувало солодку дрімоту природи. Туман стелився понад землею і зникав вдалині. Дерева ледь-ледь виблискували сріблястим інеєм. Сонце ще не прокинулось, тому хмари ніби припрошували: \”Спи, спи…\”

Я прокинувся від того, що іній, розтоплений променем вранішнього осіннього сонця, капнув мені на листок. Він наче обпік мене своєю крижаною сльозинкою. Зазвичай я прокидаюся довго і повільно, але того дня – напрочуд швидко. Мабуть тому, що різкий запах вдарив мені у ніс. Я подивився вгору. Там стояли мої батьки – Дуб і Дубиця. Вони також скривилися. Я здогадався, що не один я такий чутливий до незвичних запахів. Проте, довго роздумувати мені не довелося, бо причалапав Їжачок-гострячок і запропонував разом зробити зарядку. Я з радістю погодився, адже мама й тато давно говорили мені про те, як корисно робити зарядку. Їжачок почав кататися клубочком по землі, а я – гойдати вітами. Від такої зарядки з мене впало біля десятка пожовклих листочків. Їжачок ще раз прокотився по землі біля мене, вправно наколюючи на кожну свою голочку по листочку. Нарешті, чемно подякувавши за зарядку, проведену разом, покотився додому.

Мене завжди пригнічувало те, що я не можу ходити й бігати, як мої друзі звірята. Мама й тато розраджували мене, кажучи: \”Ти можеш дружити з такими ж дітьми, як сам: Берізкою, Ясенцем, Осичкою, а не з цими непосидами – Зайцем, Дятликом, Їжачком. Ну що тобі в них подобається?\” А мені, як на зло, хотілось дружити саме з цими дітьми. Не знаю й сам, чому.

Отже, я не міг ходити і цілими днями простоював на одному місці. А сьогодні – ще й цей нудотний сморід…

Так я простояв до обіду. Мені було дуже-дуже нудно, тому я перебирав у пам’яті всі новини, принесені Сорокою-білобокою, нашою лісовою поштаркою.

По-перше, розпочалося будівництво якогось заводу (зрозуміло, у людей); по-друге, скоро буде сонячне затемнення; по-третє, у мами Їжачихи народилося п’ятеро їжачат; а ще – туристи розкопали мурашник під старою сосною. \”І тепер вся мурашина колонія зосталася без даху над вусиками\”, – так сказав Мураха Мурахович, головний сантехнік мурашника. Замислившись над цим, я заснув…

Уві сні я не чув, як Зайченя і Дятлик торсають мене, намагаючись розбудити. Мені саме снився пожежник у червоній касці, мама й тато з приреченими поглядами, спрямованими на мій стовбур. Я й собі поглянув на свій стовбур і – прокинувся, мало не впавши з жаху: там, де моє коріння мало вростати в землю – тепер стирчали пухнасті заячі лапи. І тут тільки до мене дійшло, що горять саме мої ноги, і що пожежник гасить саме їх…

Різкий біль у стовбурі пронизав усе моє тіло. Я знову поглянув долу – і що ж побачив? Зайченя і Їжачок–гострячок викопують моє коріння. Від болю я знепритомнів…

Отямився я через десять хвилин за лісовим часом. Нестерпно смерділо чимось паленим, зусібіч лунали зойки та стогони. Спершу я навіть не міг здогадатися, де це я. Все навкруги було жовтогарячим. Я почав задихатись від їдучого диму.

На щастя, довго страждати мені не довелось, бо незабаром я опинився на незнайомій мальовничій галявині. М’якенька травичка, зелені дерева, квітучі кущі – усе це радувало око, особливо після того, що я тільки-но пережив. Однак, троє моїх друзів – Дятлик, Їжачок і Зайчик – були дуже засмученими. Я поцікавився, де ми знаходимося. Після мого запитання Зайчик з обвислим лівим вушком знічено почухав потилицю. Їжачок почав розповідати:

– Опівдні наша поштарка Сорока-білобока принесла на хвості жахливу звістку, що біля лісу вибухнув гігантський машинобудівний завод. Людських жертв не було, бо цей день виявився вихідним. Та полум’я швидко поширилося на ліс, і отруйні гази просочилися з корпусів. \”Рятуйся хто може! Скоро всім нам буде непереливки\”, – вигукнула Сорока і, різко махнувши крилами, полетіла розносити цю погану звістку. Я, за звичкою, від переляку згорнувся в клубочок, – продовжував Їжачок, – але швидко взяв себе в лапи і подався шукати тебе, Дубочку. По дорозі я розмірковував: добре, що Сорока-білобока вчасно нас попередила про катастрофу, а то пожежа застала б нас зненацька. Я все думав, як витягти з пожежі своїх друзів: тебе, Зайчика і Дятлика. Ти ж бо – одноногий, ходити й бігати не вмієш, куди там тобі самому від пожежі й отруйних газів врятуватися? Слава Богу, Зайчик нарадив – викопати тебе й перенести.

– А де мої батьки? – нетерпляче запитав я.

Зайчик почав колупати землю лапкою, Дятлик – шукати жучків. Після цього мого запитання всі стали заклопотані невідкладними справами. А Їжачок-гострячок, взагалі, колупав пальцем у носі.

– Ну-у…
– Е…

Нарешті Дятлик спромігся на слова:

Вони залишились у лісі, як і багато хто. Думали, що зуміють протистояти страшній силі вогню. Вони взялися захищати ліс від пожежі. Не думаю, що ми побачимо їх ще колись…

Зайчик схлипнув.

– Що ж, – сказав Їжачок, – у них не було вибору…

Кожного разу, коли я пригадую цю історію, мене бере невимовний жаль. Я думаю про загиблих на пожежі батьків, про весь наш ліс та про його мешканців, що постраждали від згубної пожежі сорок років тому.

Зараз я вже могутній Дуб, і в мені важко впізнати того маленького Дубочка, про якого йшла мова. Біля мене росте багато малих бубенят – моїх нащадків.

Час від часу до мене навідується дочка Сороки-білобоки, вона теж поштарка. Від неї я дізнаюсь новини з усього лісу. Мене тішить думка про те, що ліс після пожежі відроджується, і життя входить у свою звичну колію. І так мені хочеться вірити, що люди в майбутньому будуть оберігати природу, піклуватись про довкілля. Тільки тоді я буду спокійний за життя моїх дітей, онуків і всього лісу.

Дуб – твій зелений друг, який завжди радий бачити тебе у лісі.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x