Те, про що усі так довго і з нетерпінням чекали – сталося.
Вибори нарешті відбулися.

Попри кошмарики від кремлівських медіа-порнографів, українці масово прийшли на дільниці. Доходило до кумедного, коли люди їхали через усю область, а то й країну, аби віддати свій голос.
Такої кількості громадян на дільницях вже давно не пригадують навіть члени виборчих комісій зі стажем. Втім поєднання високої явки з (на диво!) слабкою готовністю комісій до виборів дало не найкращий результат. З самого початку склалося враження, що міська ТВК фактично самоусунулася від багатьох моментів робочої діяльності. Спочатку незрозуміла ситуація з затвердженням бюджету виборів. Потім абсолютно незрозумілі коментарі окремих членів ТВК щодо неважливості місцевих виборів – на які нібито й грошей немає і взагалі ледве не заклики до їх саботажу. Ще дивнішим виглядав склад і формат роботи районних виборчих комісій. Звісно, і раніше були ситуації, коли комісії очолювали маловідомі люди або ті, хто вперше на виборах. Але так, щоб по жодному прізвищу не виникало ані найменшої згадки – це, звісно, треба було постаратися.
Також пікантності ситуації додало відсутність норми про можливість зняття з місцевих перегонів кандидатів за порушення виборчого законодавства. З одного боку, норма правильна – бо унеможливлює зняття опозиційних чи неугодних кандидатів за сфальшованими обставинами. З іншого, учасники виборчої кампанії фактично могли робити все, що завгодно. Максимум – їх би насварили пальчиком з ТВК.
Що ми отримали станом на день виборів:
– знервовані і дезорієнтовані члени ДВК (багато ненавчених, перші засідання відбулися невідомо коли, купа ротацій плюс підсилення з ініціативи районних ТВК незадовго до дня виборів невідомо чиїми людьми), які часто густо не розуміли, щор треба робити, кому і як.
– банальна відсутність пакувальних матеріалів та мішків для виборчої документації та місцевих бюлетенів, що в підсумку призвело до використання чого завгодно – починаючи з інформаційних плакатів кандидатів в президенти і закінчуючи сміттєвими пакетами. Це стало однією з причин чому виникали питання по якості доставлених бюлетенів.
– повним ходом використовувались окремими кандидатами «чорні» агітаційні матеріали в характерному й відомому тим, хто не перший раз в Черкасах на виборах, стилі. Багато інформації про прямий і непрямий підкуп виборців фіксувалося, як окремими громадянами, так і моніторинговими організаціями.
Проте! Усе це відбувалося до 25 травня і абсолютно не хвилювало жодну особу з тих, хто зараз масово кричить про порушення.
Знаючи купу людей з різних політичних сил особисто і багатьох консультуючи з питань виборчого законодавства, не дуже приємно говорити їм зараз ці речі, але…
Шановні, а де ви були, коли велася підготовка до виборів? Кілька простих запитань:
– чи не діючий невідомо в якому стані міськвиконком відповідає за формування і функціонування міської та районних ТВК? І чому він не зміг нормально проконтролювати проведення виборів? Чи просто було очікування, що все лишиться так, як є? Я вже писав з рік тому, що коаліція «Усі проти Одарича» тоді отримала красиву, хоч і на межі фолу тактичну перемогу. Але по факту коаліціанти не виявилися учасниками проекту «Черкащани» – вони просто поховали свої політичні кар’єри. Частина вже по підсумкам цих виборів, частина через півтора роки.
– чи не кандидат на посаду міського голови від «Батьківщини» першим стартонув на місцевим виборах, не чекаючи навіть реєстрації? І чи не забагато рекламних площин (які, можливо, планувалися під виборчу кампанію Юлії Володимирівни) пішло під кампанію цього кандидата? Особисто мені вдалося натрапити на два чи три борди з ЮВТ. На якомусь етапі гості Черкас дивувалися, чи не балотується Анатолій Бондаренко в президенти?
– на мажоритарці більшість політичних сил отримали цілком прогнозовану кількість своїх депутатів. Звісно, по ряду округів є запитання. «Демальянсу» цікаво, чому переміг Сергій Кудактін, а не Тая Плахута? Денису Жмаєву цікаво, чому Араїк Мкртичан? Чому нікому не відомий працівник «Азоту» Харламов переміг очікуваного лідера перегонів Нарека Казаряна? Проте в політиків питання виникають зовсім з іншого приводу.
– чому нікого не дивує непроходження «Демальянсу» і «За Україну!» («Правий сектор» і «БлокПост»), а проходження ПРП і афганців? Хто взагалі хоч щось чув про ПРП останнім часом? І де була та партія афганців?
– дуже негарно виглядає з технологічної точки зору ситуація на умовно ліберальному електоральному полі. Чому не домовилися фактичні союзники в Черкасах? Чи комусь дуже хотілося зрозуміти реальні сили учасників пасьянсу, аби потім домовлятися з урахуванням вагових категорій? Адже фактично УДАР, ПВД і «Солідарність» потопталися один по одному. І якщо на деяких округах щось десь ще було погоджено, то по окремих ситуація виглядала по Лесю Подерв’янському – «артилерія бйот по своіх». Взагалі, як на мене, новообраному президенту свого часу було би правильно згортати «Солідарність» в один проект з УДАРом. Втім, Петру Олексійовичу видніше, а що ми отримаємо в результаті – побачимо.
Отже, підсумок. Місцеві вибори в Черкасах відбулися. Не скажу, що ідеально, адже технічних і організаційних порушень вистачало. Сам голосував поза межами кабінки, аби не стояти чергу. Проте системних порушень, зокрема в сегменті виборів міського голови чи списків партій, очевидно немає. Принаймні в день виборів до 20.00 ніхто про це не говорив. З мажоритаркою традиційно складніше. Усі чекали від конкурентів усіляких негараздів і часто шукали проблеми навіть там, де їх і не було. І навпаки, місцями системна локальна робота з підкупу виборців або адмінтиску на них дала свої результати. Дуже дивно виглядає ситуація, коли провладні (станом на день виборів) кандидати звинувачують усіх, кому не ліньки, в фальсифікації виборів. А чим же ви тоді займалися? Де контроль, де міліція, де акти-скарги? Як людина, трошечки дотична до політконсалтингу, можу сказати, якби хотіли фальсифікувати, то в міській раді була би гарантована більшість якої-небудь однієї політичної сили. Наразі ж ми маємо дещо оновлений і омолоджений, але такий же політичний тераріум, де потрібно буде вибудовувати складну і нестійку, можливо, взагалі ситуативну, коаліційну конструкцію.
Тепер коротко про війну і нового президента.
Очевидно, що Кремлівська федерація зливає екзальтованих провінційних ублюдків з кланів Донбабве-Луганда. На даному етапі ситуація спробують зафіксувати з допомогою такого собі нелегального «Легіон Летранжер» – батальйону «Восток-2» (нагадаю усім стурбованим, що справжній ямадаєвський «Восток» Кадиров ліквідував ще в 2008 році), який склепали з найідейніших кремлівських шовіністів, недобитків кримської «Альфи» та різних запроданців з януковичського «Беркуту». Звісно, там вистачає і маргіналів з кавказців – чеченців, осетинів, абхазів. Хоча асоціювати їх з з цими народами так само наївно, як пов’язувати Януковича чи Захарченка з усіма українцями. Втім, аби довести ситуацію до абсурда, українській владі було би мудро відкрити в Києві посольство Республіки Ічкерія у вигнанні та направити в район АТО загін шаріатської гвардії.
З іншого боку, сили АТО вже заряджені смертями своїх бойових побратимів і поступово починають розуміти, з ким мають справу. Якщо Порошенко не словами, а справами покаже свою здатність навести порядок на Сході (а саме цього і тотальних реформ від нього очікують усі його виборці), тоді ми на якийсь час отримуємо регіон підвищеної проблемності на Сході і такий собі Північний Кіпр в Криму.
Далі хід конем – тобто економічні реформи. Перші симптоми (залучення Бендукідзе і т.п.) дають сподівання на краще. Одначе, тут ситуація як з гострим апендицитом – якщо швидко не усунути проблему, буде біда. Тому – або на осінь ми матимемо перші симптоми покращення, або Порошенко отримає свій Майдан.
І тут варто не забувати про інших лідерів перегонів. Юлія Тимошенко, яку багато хто вже подумки поховав на політичному некрополі, за цей час оперативно адаптується і у випадку перших серйозних проблем Петра Порошенка вийде за бонусами – уся біла, пухнаста, із словами «А я ж попереджала!»
Можливий, звісно, сценарій а-ля Латинська Америка або нинішній Таїланд, де після революції військові законсервували усі політичні процеси до кращих часів. Проте є одне «але». В Україні, на жаль, відсутня власне українська військова еліта. Нові молоді патріоти ще не усвідомили, що воювати доведеться не за підручниками Че або Марігелли, а ставати державною військовою потугою. А старі військовики ще не хочуть зрозуміти, що методи афганської, чеченської та сирійської воєн прийшли до нас.
І нажаль, схоже надовго.
Проте нашим колишнім братам з північно-східного тимчасового державного утворення не варто забувати, що гасло їхнього ж генерала Кутузова «Сожжем Москву – спасем Россию!» для багатьом мешканців Євразії стає дедалі ближчим і ближчим.