Суд першої інстанції обвинувачених виправдав. Проте прокурор подав апеляцію: спроби виправдовуватись, викручуватись, відверто брехати виглядали настільки жалюгідно, що погодитись з вироком Придніпровського районного суду м. Черкас було просто неможливо. Докази проти обвинувачених виглядали досить переконливо, а от їхні слова щодо своєї невинуватості – якраз навпаки.

Повідомляє кореспондент «Нової Доби».

Найпереконливіше…
Найпереконливіший доказ – контрольна закупка, знята на відео правоохоронцями. Тут, щоправда, обвинувачені свою вину визнають: неможливо заперечувати очевидне.
Проте громадянин В. одразу заявив, що піддався на умовляння другої обвинуваченої, громадянки Х., і дуже про це жалкує. При цьому він намагався переконати суддів, що діяв виключно з симпатії до цієї своєї знайомої й на гроші не розраховував. «Трави» він їй нібито відсипав навмання, не міряючи, хоча у телефонній розмові жінка просила відміряти їй «на триста». Він вперто доводив суддям, що не знав, скільки треба відміряти «на триста», хоча на самому початку судового слідства визнав, що протягом двох років був наркозалежним, але вже пролікувався. То чому б не визнати, що знаєш, скільки коштує певна кількість наркотичної речовини, бо вже колись мав справу з цим наркотиком? Але ні, пан В. вирішив заперечувати свій корисливий мотив.
Раніше він же розповів суддям, що, перебуваючи на заробітках у Києві, він вживав наркотик, яким його «пригощали» малознайомі люди. Причому тривало це протягом двох років кілька разів на місяць! Уявіть, послухати обвинувачених, то серед поширювачів наркотиків – абсолютно всі безкорисливі альтруїсти. А він навіть не запам’ятав тих добродіїв! Зрештою, і сам громадянин В. теж вирішив «пригостити» знайому, а вона, бач, мало не силою всунула йому гроші. А він «просто не відмовився від них». На чому обидва й попалися…

Найсуперечливіше…
Взагалі плутатися і суперечити самому собі громадянин В. не втомлювався протягом усього засідання слухання справи в апеляційному суді Черкаської області. Спочатку він чесно визнає, що був колись наркозалежним, але вже пролікувався, і тепер цілком благополучний член суспільства. А за кілька хвилин, коли колегія суддів апеляційного суду досліджує протокол обшуку в квартирі обвинуваченого, каже, що вся знайдена там наркотична речовина рослинного походження була призначена виключно для власного споживання, і аж ніяк не для збуту. То вилікувався пан В. чи ні?
Наркотик він нібито випадково «знайшов», коли вирушив порибалити на берег Дніпра у Сагунівці. Причому в достатньо великій кількості, адже при обшуку в квартирі «трава» була і в кухні, і в кімнаті, запакована в різні за величиною пакети. І навіщо було її по всій квартирі розкидати, якщо В. визнає, що цілком усвідомлював, що зберігання цієї речовини – протизаконне? Чому не сховав у якомусь закутку, потихеньку від усіх зрідка покурюючи потай?
А вже як він плутався у словах і назвах, намагаючись прикритись «молодіжним сленгом», викликало просто сміх. «Їм потрібна була доза чаю, то я продав», «Він курив цей чай. Та й не тільки він один». Причому в телефонних розмовах зі своїми клієнтами громадянин В. жодного разу не вживає слово «чай», а от коли спілкується з суддями, називає свій товар… «речовиною»!
Аж дивно, що ж то за чай такий, що, за словами самого В., ззовні дуже схожий на канабіс, деякі з його клієнтів його навіть курять, своїй знайомій А. він запропонував його «замість наркотику, бо наркотику у мене нема», але це – не наркотик!

Найцікавіше…
Та найцікавіше не це. Цей диво-чай – навдивовижу вигідний бізнес. Аж невтямки, чому в жодному магазині його не беруться продавати. Судіть самі: як вдалося встановити у судовому засіданні апеляційного суду, у громадянина В. було не менше 10 клієнтів на день. Звісно, купували не всі однаково (хто «полку», хто «п’ятку» – цікаві одиниці виміру, правда?), проте в середньому кожен платив по 100 гривень. От де ви бачили, щоб такий дорогущий чай в магазині гребли, ніби пиво в спеку? Тим більше, що, за словами самого В., він купував його в столиці по 30 (!) гривень. Тільки дивно, чому, так вигідно торгуючи чаєм, громадянин В. ще й працював менеджером з оптової торгівлі в одному з черкаських ТОВ та ще й, за його ж словами, підробляв садівником.
А вже схема продажу чаю була такою, що без перебільшення сам нечистий не розбереться. Кожен клієнт телефонував В., просив певну кількість («дозу») чаю. В. спрямовував клієнта в певне місце. Найчастіше це були електрощитові в його під’їзді, або в під’їзді, де проживала його мати, або батареї на сходових клітинах, або місцинка над одвірком старого сусіда, що сном-духом ні про що не відав, або подібні «надійні місця». Жодного разу, за словами пана В., товар не зіпсувався і не пропав через таке зберігання. Знайшовши товар, клієнт дзвонив В. і повідомляв, що все гаразд. Гроші за товар треба було покласти під килимок певної названої В. квартири. І теж гроші не зникали!
На зауваження судді, чи не заскладною була схема реалізації, чи не простіше було б продавати чай з рук в руки (з такою прибутковістю й магазин відкрити не накладно – Авт.), обвинувачений відповів, що так йому простіше, бо він на роботі, не завжди вдома його клієнти застануть, а якщо не застануть, то – увага! – можуть і відмовитись від покупки, не схочуть чекати, скажімо, до вечора, витратять гроші «на пиво», а втрачати клієнта йому не хотілось.
Тобто звичайна покупка чаю була перетворена громадянином В. у цікавий квест для клієнтів. Можливо, в цьому успіх його бізнесу?

Найсумніше…
А тепер найсумніше. Як на мене, найсумнішим в цій історії є те, що обидва обвинувачених мають малих дітей. У громадянки А. – дворічне маля, вона у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, у громадянина В. – п’ятирічний син. З дружиною він розведений, причому вона позбавлена материнських прав. Де вона наразі – невідомо. Та й байдуже, бо, мабуть же, невипадково дитину віддали не матері, а батькові з наркозалежністю в минулому.
Якщо суд визнає обвинувачених винними, – якою буде доля цих дітей? Без сумніву – сумною. І якщо дорослі понесуть справедливе покарання за власні вчинки, то за що покарані ці діти?

Апеляційний суд Черкаської області дійшов висновку…
Придніпровський районний суд – суд першої інстанції, що розглядав цю справу – виправдав обох обвинувачених. Прокурор подав апеляцію на це рішення суду. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляція прокурора підлягає до часткового задоволення.
«…Скасовуючи вирок районного суду і постановляючи свій вирок відносно Х., колегія суддів вважає, що останній слід призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої в санкції (інкримінованого правопорушення – Авт.)… у вигляді 5 років позбавлення волі з урахуванням позитивних характеристик, наявності у нею на утриманні малолітньої дитини. … з урахуванням особи обвинуваченої, того що вона раніше не судима, перебуває у декретній відпустці по догляду за малолітньою дитиною, є матір’ю-одиначкою, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, враховуючи її молодий вік та роль у вчиненні злочину, вона підлягає звільненню від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки.
…Враховує колегія суддів і те, що В. раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину, злочин вчинений ним відноситься до категорії тяжких, корисливих злочинів, який посягає на встановлений обіг наркотичних речовин. Тому з огляду на вище викладене вважає, що його виправлення можливе виключно з ізоляцією від суспільства»
Отже, колегія суддів апеляційного суду засудила:
«Визнати Х. винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України і призначити їй покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України – п’ять років позбавлення волі без конфіскації майна, що є її особистою власністю.
На підставі ст. 75 КК України звільнити засуджену Х. від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки.
… покласти на засуджену Х. такі обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої системи.
Визнати В. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 України та призначити йому покарання за ч.2 ст.307 – шість років позбавлення волі з конфіскацією 1\\2 частини майна, що є його особистою власністю.
Запобіжний захід В. змінити з домашнього арешту – на тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду негайно після проголошення вироку.
Строк відбування покарання В. рахувати з 27 червня 2014 року.
Стягнути з В. та Х. в рівних частинах витрати на залучення експертів у зв’язку з проведенням судово-хімічних експертиз в бюджет держави у розмірі 3 051 гривні 32 коп».