Верховна Рада України 1 липня ухвалила Закон «Про вищу освіту». Що принесе він студентам, абітурієнтам, викладачам і українському суспільству в цілому, розповідають на прохання «Нової Доби» експерти в галузі освіти.

Галина Гаврилюк, екс-керівник департаменту освіти й науки Черкаської ОДА:
– Одне з основних надбань цього Закону – це створення Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. Такого в нас ніколи не було, це відбувається вперше. Нормативні акти, що будуть регулювати діяльність цього агентства, ще має прийняти КМУ. Як і багато інших положень цього нового закону, що потребують підзаконних актів, нормативних документів (постанов, порядків, переліків, прийнятих і затверджених Кабміном), які забезпечать втілення норм цього Закону в життя.

На сьогодні є Державна інспекція навчальних закладів – єдиний орган, наділений повноваженнями з контролю – усі заклади від середньої до вищої освіти, управління та відділи освіти, всі структури в галузі освіти. Агентство буде займатися лише вищою освітою: ліцензуванням, акредитацією, даватиме дозволи на здійснення освітньої діяльності, акредитуватиме напрямки, спеціальності і програми. До складу агентства входитиме 25 осіб: представники галузевих академій наук, вищих навчальних закладів та студентства і громадських організацій. Члени агентства призначатимуться терміном на три роки.
Напевне, студенти зрадіють, коли дізнаються, що Законом передбачено поетапне збільшення їхнього стипендіального забезпечення залежно від прожиткового мінімуму: якщо він зростатиме, збільшуватимуться й стипендії.

А з 2015 року студентам буде легше орієнтуватися у світі пропонованих спеціальностей, оскільки обсяги державного замовлення будуть оприлюднюватись на офіційних освітянських сайтах і будуть доступні широкому загалу молоді.
Зміниться сама структура вищої освіти. Нині в системі вищої освіти фігурують технікум, коледж, училище. Це перший рівень акредитації вищої освіти, який дає кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста. З уведенням в дію нового Закону буде лише коледж, який даватиме молодшого бакалавра, а технікум й училище відійдуть до системи професійно-технічної освіти. Вже з’явилися критики поняття «молодший бакалавр», мовляв, ніде в світі такого немає. Проте для перехідного періоду воно й на краще. За прикладом далеко ходити не треба: візьмемо Черкаський комерційний технікум. Це вищий навчальний заклад І-ІІ рівня акредитації. Упродовж двох років після введення в дію Закону цей технікум або стане коледжем і залишиться в системі вищої освіти й буде давати рівень молодшого бакалавра, або перейде в систему професійно-технічної освіти.
Структурування вищої освіти здійснюватиметься відповідно до європейських стандартів.

Закон передбачає, що підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти:
– початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
– перший (бакалаврcький) рівень;
– другий (магістерський) рівень;
– третій (освітньо-науковий) рівень;
– науковий рівень.
Відповідно до цього здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:
1) молодший бакалавр;
2) бакалавр;
3) магістр;
4) доктор філософії;
5) доктор наук.
Звісно, прийняття цього нового Закону про вищу освіту тягне за собою необхідність внести зміни до законів про середню (шкільну) та професійно-технічну освіту. Це, мабуть, буде наступним етапом реформування освітянської галузі. Адже неможливо якісно підготувати випускників школи до вступу у ВНЗ, якщо ці закони не будуть узгоджені між собою.
А почали з вищої освіти, мабуть, тому, що з нею найбільше проблем в Україні, як, зрештою, і з іншими країнами пострадянського простору. Наші дипломи не визнаються за кордоном, і ця проблема тільки загострюється у зв’язку з нашим прагненням до Євросоюзу. Нововведення дозволятимуть нашим дипломам стати визнаними за кордоном. Та й кваліфікаційні рівні приведені до європейських стандартів.

Освітні рівні:
– дошкільна освіта;
– початкова загальна (1–4 клас);
– базова загальна середня освіта (1–9 клас);
– повна загальна середня освіта (1–11 клас);
– професійно-технічна освіта;
– вища освіта.
Кваліфікаційні освітні рівні та ступені:
– кваліфікований робітник;
– молодший спеціаліст;
– молодший бакалавр;
– бакалавр;
– магістр;
– доктор філософії в певній галузі – математиці, медицині тощо (колишній кандидат наук);
– доктор наук.

Багато нововведень стосується здобуття наукових ступенів і звань. Суттєво посилено попередження плагіату, відповідальність за нього, оприлюднення дисертаційних досліджень. Наприклад, стане обов’язковим оприлюднення наукових робіт і їхнє вільне обговорення в Інтернет-просторі. При цьому відповідальність покладається і на здобувача звання, і на його опонента: якщо в науковій роботі присутній плагіат чи компіляція, а опонент дав позитивну характеристику цій роботі, він позбавляється права на три роки входити до складу Вченої ради.

Вибір керівників ВНЗ теж досить відчутні. Ректору, директору інституту, що входить в структуру вишу, декану факультету, завідуючому кафедрою обмежено строк перебування на посаді до двох термінів (двічі по п’ять років). При цьому чітко прописана процедура припинення повноважень, якщо колектив незадоволений роботою свого керівника.
Цим Законом повністю виписана процедура проведення зовнішнього незалежного оцінювання. Раніше ця процедура була в системі загальної середньої освіти, покладалося на школи. Потім поступово стали залучати вищу школу до проведення ЗНО. З уведенням в дію цього закону ця процедура стає однією з структур вищої освіти. Відповідальність за ЗНО покладається на спеціальний орган – це Український центр незалежного оцінювання і вищі навчальні заклади, тобто ЗНО стає процедурою вступу до ВНЗ, а не оцінкою якості загальної середньої освіти. Як на мою думку, це допоможе поставити надійний заслін корупції при вступі до вишів. Зокрема, шкільному атестату надається не більше 10 відсотків від загальної сумарної балів при вступі до ВНЗ, але при цьому у дитини залишається стимул до навчання у школі.

Наступним законом, над яким має вже зараз працювати Міносвіти, повинен бути закон про професійно-технічну освіту. Це дуже болюча тема для України (а в європейських державах, до речі, їй приділяється чимало уваги). Адже очевидно, що не можуть усі бути з білими комірцями. Тому відновити систему професійно-технічної освіти необхідно, бо держава має потребу у кваліфікованих робітниках, проте чомусь геть не приділяє уваги професійно-технічній освіті. Заклади профтехосвіти перебувають у державній власності, а їхнє фінансування відбувається за рахунок місцевих бюджетів. І навіть якщо кошти в бюджеті знайдуться, ніхто не має права робити капітальні видатки, бо власність – державна! Міністерство призначає директора навчального закладу, а фінансують і, грубо кажучи, платять зарплату не з Києва, а з місцевого бюджету. Має відбутися децентралізація: якщо вже віддали фінансування місцевому бюджету, то хай і директора теж тут на місці призначають, вирішують питання майна, тощо.

Дехто радіє і новій нормі навантаження. Закон передбачає зменшити кількість годин навчального навантаження викладачів на одну ставку з 900 год. до 600 год. З одного боку, це нібито добре. Проте, якщо так суттєво зменшувати навантаження, то потрібно або давати півтори ставки викладачу, або набирати нових викладачів, бо хтось же має взяти ці вивільнені години? Яким шляхом підуть навчальні заклади, поки незрозуміло. В умовах жорсткої бюджетної економії навряд чи керівництво ВНЗ захоче набирати додаткових співробітників. Тож це питання теж потребує розробки свого механізму. Зате студентам буде легше: їм також зменшено навантаження – кількість годин в одному кредиті змінено з 36 до 30.

Дуже важливо ще одне: вперше в освітянському законі детально виписано умови здобуття вищої освіти людьми з особливими потребами, людьми з інвалідністю. Буквально в кожному розділі є окремі статті, присвячені саме цим людям, і це ще один великий плюс цього Закону.